Мне кажется, я довольно-таки общительный человек. У меня очень много друзей. Вместе с ними мы ходим гулять, делаем уроки и играем. Но мой лучший друг – это мой одноклассник Данил.
Мы с Данилом дружим с самого первого класса. Уже тогда нам нравилось общаться друг с другом, мы вместе делали уроки, ходили друг к другу в гости, гуляли. В школе нас считают друзьями - не разлей вода.
Данил очень общительный человек. Он легко может заговорить даже с незнакомым человеком. Также, он, мне кажется, очень умный. В школе он получает самые лучшие оценки. Иногда мы делаем вместе домашнюю работу друг другу.
У нас, безусловно, есть общее хобби, которое и объединяет нас. Это – спорт. Я с самого первого класса серьезно занимался лыжами. Меня часто ставили на соревнования. Данил также, в отличие от многих других, хорошо катается на лыжах. Поэтому зимой мы обычно вместе ходим кататься в лес или на соседний стадион. Летом мы также проводим целые дни на стадионе, играя в футбол с соседними ребятами.
Я считаю, что Данил – это мой лучший друг. И не только потому, что у нас есть общие увлечения, но и потому, что я ему доверяю. Он никогда не предаст меня и не променяет на другие увлечения. Если бы нас с Данилом разлучили, мне было бы очень грустно.
Що на Чорному морі, На камені біленькому, Там стояла темниця кам’яная. Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків, Бідних невольників. То вони тридцять літ у неволі пробувають, Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають. То до їх дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка, Приходжає, Словами промовляє: «Гей, козаки, Ви, біднії невольники! Угадайте, що в нашій землі християнській за день тепера?»
Що тоді бідні невольники зачували, Дівку-бранку, Марусю, попівну Богуславку, По річах познавали, Словами промовляли: «Гей, дівко-бранко, Марусю, попівно Богуславко! Почім ми можем знати, Що в нашій землі християнській за день тепера? Що тридцять літ у неволі пробуваєм, Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видаєм, То ми не можемо знати, Що в нашій землі християнській за день тепера». Тоді дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка, Теє зачуває, До козаків словами промовляє: «Ой, козаки, Ви, біднії невольники! Що сьогодні у нашій землі християнській великодная субота, А завтра святий празник, роковий день великдень». То тоді ті козаки теє зачували, Білим лицем до сирої землі припадали, Дівку бранку, Марусю, попівну Богуславку, Кляли-проклинали: «Та бодай ти, дівко-бранко, Марусю, попівно Богуславко, Щастя й долі собі не мала, Я Як ти нам святий празник, роковий день великдень сказала!» То тоді дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка, Теє зачувала. Словами промовляла: «0й, козаки, Ви, біднії невольникиі Та не лайте мене, не проклинайте, Бо як буде наш пан турецький до мечеті від’їжджати, То буде мені, дівці-бранці, Марусі, попівні Богуславці, На руки ключі віддавати; То буду я до темниці приходжати, Темницю відмикати, Вас всіх, бідних невольників, на волю випускати». То на святий празник, роковий день великдень, Став пан турецький до мечеті від’їжджати, Став дівці-бранці, Марусі, попівні Богуславці, На руки ключі віддавати. Тоді дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка, Добре дбає,— До темниці приходжає, Темницю відмикає, Всіх козаків, Бідних невольників, На волю випускає І словами промовляє: «Ой, козаки, Ви, біднії невольники! Кажу я вам, добре дбайте, В городи християнські утікайте, Тільки я вас, одного города Богуслава не минайте, Моєму батьку й матері знати давайте: Та нехай мій батько добре дбає, Грунтів, великих маєтків нехай не збуває, Великих скарбів не збирає, Та нехай мене, дівки-бранки, Марусі, попівни Богуславки, 3 неволі не викупає, Бо вже я потурчилась, побусурменилась Для роскоші турецької, Для лакомства нещасного!» Ой визволи, може, нас, всіх бідних невольників 3 тяжкої неволі, 3 віри бусурменської, На ясні зорі, На тихі води, У край веселий, У мир хрещений! Вислухай, боже, у щирих, У нещасних молитвах Нас, бідних невольників!
Мы с Данилом дружим с самого первого класса. Уже тогда нам нравилось общаться друг с другом, мы вместе делали уроки, ходили друг к другу в гости, гуляли. В школе нас считают друзьями - не разлей вода.
Данил очень общительный человек. Он легко может заговорить даже с незнакомым человеком. Также, он, мне кажется, очень умный. В школе он получает самые лучшие оценки. Иногда мы делаем вместе домашнюю работу друг другу.
У нас, безусловно, есть общее хобби, которое и объединяет нас. Это – спорт. Я с самого первого класса серьезно занимался лыжами. Меня часто ставили на соревнования. Данил также, в отличие от многих других, хорошо катается на лыжах. Поэтому зимой мы обычно вместе ходим кататься в лес или на соседний стадион. Летом мы также проводим целые дни на стадионе, играя в футбол с соседними ребятами.
Я считаю, что Данил – это мой лучший друг. И не только потому, что у нас есть общие увлечения, но и потому, что я ему доверяю. Он никогда не предаст меня и не променяет на другие увлечения. Если бы нас с Данилом разлучили, мне было бы очень грустно.
Що на Чорному морі,
На камені біленькому,
Там стояла темниця кам’яная.
Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків,
Бідних невольників.
То вони тридцять літ у неволі пробувають,
Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають.
То до їх дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Приходжає,
Словами промовляє:
«Гей, козаки,
Ви, біднії невольники!
Угадайте, що в нашій землі християнській за день
тепера?»
Що тоді бідні невольники зачували,
Дівку-бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
По річах познавали,
Словами промовляли:
«Гей, дівко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко!
Почім ми можем знати,
Що в нашій землі християнській за день тепера?
Що тридцять літ у неволі пробуваєм,
Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видаєм,
То ми не можемо знати,
Що в нашій землі християнській за день тепера».
Тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачуває,
До козаків словами промовляє:
«Ой, козаки,
Ви, біднії невольники!
Що сьогодні у нашій землі християнській великодная
субота,
А завтра святий празник, роковий день великдень».
То тоді ті козаки теє зачували,
Білим лицем до сирої землі припадали,
Дівку бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
Кляли-проклинали:
«Та бодай ти, дівко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко,
Щастя й долі собі не мала, Я
Як ти нам святий празник, роковий день великдень
сказала!»
То тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачувала.
Словами промовляла:
«0й, козаки,
Ви, біднії невольникиі
Та не лайте мене, не проклинайте,
Бо як буде наш пан турецький до мечеті від’їжджати,
То буде мені, дівці-бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі віддавати;
То буду я до темниці приходжати,
Темницю відмикати,
Вас всіх, бідних невольників, на волю випускати».
То на святий празник, роковий день великдень,
Став пан турецький до мечеті від’їжджати,
Став дівці-бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі віддавати.
Тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Добре дбає,—
До темниці приходжає,
Темницю відмикає,
Всіх козаків,
Бідних невольників,
На волю випускає
І словами промовляє:
«Ой, козаки,
Ви, біднії невольники!
Кажу я вам, добре дбайте,
В городи християнські утікайте,
Тільки я вас, одного города Богуслава
не минайте,
Моєму батьку й матері знати давайте:
Та нехай мій батько добре дбає,
Грунтів, великих маєтків нехай не збуває,
Великих скарбів не збирає,
Та нехай мене, дівки-бранки,
Марусі, попівни Богуславки,
3 неволі не викупає,
Бо вже я потурчилась, побусурменилась
Для роскоші турецької,
Для лакомства нещасного!»
Ой визволи, може, нас, всіх бідних невольників
3 тяжкої неволі,
3 віри бусурменської,
На ясні зорі,
На тихі води,
У край веселий,
У мир хрещений!
Вислухай, боже, у щирих,
У нещасних молитвах
Нас, бідних невольників!