если ответите хотя бы на половину всех во Не підтримував(ла) Славка Беркуту
А: Варвара Трохимівна
Б: Антон Дмитрович
В: Андрій Степанович
Г: працівниця міліції
3. Установіть відповідність.
Цифри - Назва частини
Букви - Подія
1 «Напередодні»
2 «Також о другій годині дня»
3 «Як усе було насправді»
4 «Кінець щасливий, немов у казці»
А «до Стефка Вуса Юлькові
Б виступ на суді жінки з дитячої кімнати міліції
В розмова Антона Дмитровича з Варварою Трохимівною
Г зізнання Юлька в нечесній грі своїй однокласниці
Д звістка про суд для Марини Антонівни, мами Славка
4. Хто з педагогів школи вступився за Славка Беркуту? Охарактеризуйте цього героя.
5. Класний керівник Варвара Трохимівна спитала в Антона Дмитровича: «Ви берете під захист хулігана?». Якщо вже проводити товариський суд, то чи можна до ухвалення вироку наділяти підсудного характеристикою «хуліган»? Чи можна дії класного керівника назвати упередженим ставленням?
6. Опишіть атмосферу, яка панувала під час судового засідання, використавши цитати з тексту.
7. Знайдіть приклади художніх засобів в останньому абзаці повісті. Випишіть їх у робочий зошит.
8. Згадайте, які складники має композиція художнього твору. Охарактеризуйте особливості повісті «Шпага Славка Беркути».
9. Чого навчає нас повість про Славка Беркуту?
10. Прокоментуйте назву повісті Н. Бічуї «Шпага Славка Беркути».
11. Заповніть таблицю «Стосунки батьків і дітей». Коротко сформулюйте характер стосунків і впишіть цю інформацію в таблицю.
Ставлення дітей до батьків
Ставлення батьків до дітей
Вуси
Ващуки
Беркути
Про матеріал
Тема. Михайло Стельмах. Автобіографічна повість про дитинство.
„Гуси-лебеді летять”
Мета:
-ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом М.Стельмаха, з'ясувати особливості автобіографічної повісті;
-опрацювати ідейний зміст повісті;
-розвивати естетичні смаки учнів, увагу сть, уміння творчо мислити, грамотно висловлювати свої думки, враження;
-розвивати навички виразного читання , переказування тексту, виділення головних епізодів твору;
-активізувати словник школярів;
-виховувати почуття пошани до творчості М.Стельмаха, любові до рідної культури, пунктуальність, прищеплювати інтерес до наслідків власної праці.ответ:
Объяснение:
Родичі, рід, народ... Всі ми з цих слів, бо ми — українці. Ми одного роду, і створила природа цей рід щирим серцем, щирим душею, розважливим, терплячим, дружелюбним і мирним у ставленні до інших народів, із працелюбними руками. Ми ніколи не були забродами, завойовниками, наші руки не осквернив загарбницький меч, наша совість не заплямована пожежами, руїнами, чиїмись сльозами, пригніченням людської гідності, смертю. Якщо й брали до рук зброю, то лише для того, щоб захищати свій рідний край.
Ми великий народ, але ніколи цим не хизувалися і завжди поважали чужу волю й незалежність, ніколи не ступали за чужий поріг незваними гостями. Якби-то так ставилися і до нас. Якби-то...
Чи є ще у світі такий великий і стражденний народ? Вся наша історія — це постійна присутність у нашому домі незваних гостей-грабіжників: половців, печенігів, татарів, німців, турків, поляків, сильного північного сусіда.
Древній, обікрадений народе!
Над тобою в розбій.
Всі хотіли запрягти в ярмо і поганяли нагайкою тебе, мій народе, на твоїй же неосяжній і родючій землі. Але "то не віл був у ярмі, звичайний господарський віл, якого паша й спочинок могли зробити щасливим: ярмо було накладене на шию дикому турові, загнаному, знесиленому, але овіяному ше степовим вітром, із не втраченим іще смаком волі, широких просторів. Він йшов у ярмі, скорившись силі, хоч часом із гніву очі йому наливались кров'ю, і тоді він хвицав ногами і наставляв роги..."
Вільний дух народу постійно тлів під попелом неволі, а коли вже було зовсім несила терпіти, спалахувало полум'я непокори і помсти. Горіло воно в часи Коліївщини, на Запорозькій Січі, під Берестечком, Пиловцями, Корсунем, Жовтими Водами.
Тебе, мій народе, постійно зневажали сильніші за тебе, знущалися, мордували, катували, хотіли вирвати язик — твою мову. Тебе взагалі не хотіли помічати, глумливо називаючи твоїх синів і дочок зневажливим і принизливим словом "малороси". Триста з лишком літ конав ти, рідний мій народе, в кайданах. І багато твоїх дітей продалися, хто за що: за горілку, за чин, а хто, щоб просто вижити.
Та були в тебе славні сини, хто не хотів бути рабом, не вмів і не хотів цілувати чийсь чобіт, не вмів стояти на колінах з покірно похиленою головою, чиїм девізом були слова:
Прокляття, хто муки Вітчизни забуде!
Хай проклят, хто жив, як осот!
Зітрем в порох нечисть — щасливими будем!
Не раб український народ!