Цитатна характеристика образу головного героя "По дорозі в казку":
° Світовідчуття: "З метою жить не те, що без мети. Мета знімає з плеч вагу велику і крила нам легкі дає. Сліпі з метою йдуть, як зрячі";
° Про свою душу: "А скільки всі оці, що завжди сплять, накидали каміння в не!... О, чом я не такий міцний душею, як вони?!...а я слабкий. Мене стрілою ране навіть погляд злий..."
°Цілеспрямованість дозволила знайти йому те, чого так шукав: "Брати мої! Я радість вам приніс велику. Я радість вам приніс! Сам Бог навів мене, брати мої, на стежку". °Намагається вивести люд: "I я вас поведу до світлої мети— тропа веде до неї."
°Plшучість: "Коли злякались ви, я сам піду з надією за руку!"
Цитатна характеристика образу юрби "По дорозі в казку":
°Байдужість: "Привикнуть до всього можна". °Небажання щось шукати, змінювати, лінь: "Та ти кажи: мий лежачи почуємо".
° Він про їхню душу: "У іх душа як кремінь: б'єш крицею по ній, а з неї iскри ллються".
°Не життя, а виживання: "На те живемо, щоб вік дожити".
Він усіма чотирма ногами спробував відштовхнутися, але ратиці його були вже у воді, і лось відчув, що дедалі глибше занурюється в льодяну кашу. Він ще раз конвульсивно здригнувся всім тілом, укладаючи всю свою силу і весь свій відчай, у той рух, але провалився ще глибше, і тепер крижані уламки билися об його спину. Він на мить принишк, готуючись до нового ривка, і коли його передні ноги злетіли на кригу, то здавалося, він уже вискочить і врятується, але крига тріснула під вагою великого тіла, і лось ще раз опинився по шию у воді. Він ревнув, кличучи на до , і його очі все густіше набрякали кров'янистим смутком, аж горіли червовим.розпачем. Ще раз спробував вирватись, але вдалося тільки однією ногою, — друга вдарилась об лід і стала майже неслухняна. Вода в ополонці кров'янилась, і червоне зразу ж стікало за течією, зникаючи під кригою. Лось відчув, що так йому не вирватись. Подібне відчуття вже приходило до нього — саме тоді, коли восени, у чорному бору, що стогнав од вітру, його почала переслідувати вовча зграя... Річкова течія була на вид не така страшна, як вовки, вона мчала не так швидко, вона не обпалювала його своїм смертельним диханням, але течія була така ж сама невблаганна, і чим більшу він розбивав ополонку, тим швидше вона могла затягти його під лід. Лось, розуміючи це, намагався поводитись обачно, але нога боліла, тіло слабло, і сили поступово покидали його. Він збирався до свого вирішального кидка, і коли знову не пощастило, то лось на хвилю заспокоївся, бо знав, що це не остання його спроба, що він пробуватиме безперервно, доти, доки дихатиме.
Цитатна характеристика образу головного героя "По дорозі в казку":
° Світовідчуття: "З метою жить не те, що без мети. Мета знімає з плеч вагу велику і крила нам легкі дає. Сліпі з метою йдуть, як зрячі";
° Про свою душу: "А скільки всі оці, що завжди сплять, накидали каміння в не!... О, чом я не такий міцний душею, як вони?!...а я слабкий. Мене стрілою ране навіть погляд злий..."
°Цілеспрямованість дозволила знайти йому те, чого так шукав: "Брати мої! Я радість вам приніс велику. Я радість вам приніс! Сам Бог навів мене, брати мої, на стежку". °Намагається вивести люд: "I я вас поведу до світлої мети— тропа веде до неї."
°Plшучість: "Коли злякались ви, я сам піду з надією за руку!"
Цитатна характеристика образу юрби "По дорозі в казку":
°Байдужість: "Привикнуть до всього можна". °Небажання щось шукати, змінювати, лінь: "Та ти кажи: мий лежачи почуємо".
° Він про їхню душу: "У іх душа як кремінь: б'єш крицею по ній, а з неї iскри ллються".
°Не життя, а виживання: "На те живемо, щоб вік дожити".
Відповідь:
Він усіма чотирма ногами спробував відштовхнутися, але ратиці його були вже у воді, і лось відчув, що дедалі глибше занурюється в льодяну кашу. Він ще раз конвульсивно здригнувся всім тілом, укладаючи всю свою силу і весь свій відчай, у той рух, але провалився ще глибше, і тепер крижані уламки билися об його спину. Він на мить принишк, готуючись до нового ривка, і коли його передні ноги злетіли на кригу, то здавалося, він уже вискочить і врятується, але крига тріснула під вагою великого тіла, і лось ще раз опинився по шию у воді. Він ревнув, кличучи на до , і його очі все густіше набрякали кров'янистим смутком, аж горіли червовим.розпачем. Ще раз спробував вирватись, але вдалося тільки однією ногою, — друга вдарилась об лід і стала майже неслухняна. Вода в ополонці кров'янилась, і червоне зразу ж стікало за течією, зникаючи під кригою. Лось відчув, що так йому не вирватись. Подібне відчуття вже приходило до нього — саме тоді, коли восени, у чорному бору, що стогнав од вітру, його почала переслідувати вовча зграя... Річкова течія була на вид не така страшна, як вовки, вона мчала не так швидко, вона не обпалювала його своїм смертельним диханням, але течія була така ж сама невблаганна, і чим більшу він розбивав ополонку, тим швидше вона могла затягти його під лід. Лось, розуміючи це, намагався поводитись обачно, але нога боліла, тіло слабло, і сили поступово покидали його. Він збирався до свого вирішального кидка, і коли знову не пощастило, то лось на хвилю заспокоївся, бо знав, що це не остання його спроба, що він пробуватиме безперервно, доти, доки дихатиме.
Пояснення: