Важко зустріти людину, яка б не співала. Хіба що в гіркі дні глибоких переживань і горя. І то, навіть під час поховання рідної чи близької людини, деякі народи співають сумні пісні, пісні туги, пісні прощання. Завше і скрізь людину супроводжує пісня. Тим паче людину українську — співучу, чуттєву, мелодійну. Українська людина значною мірою випестувала світові землеробську і пісенну культури. Такою вона ввійшла в історію, такою бачив її знаменитий Боплан, такою вона проходить у класичних дослідженнях І. Лисняка-Рудницького, І. Нечуя-Левицького, великого Кобзаря і багатьох інших видатних і відомих науковців — істориків, етнографів, культурологів, літературознавців тощо.
Сучасні українці нині майже не співають. Як? Чому? Що сталося? Відповіді немає. Інакше кажучи, немає теоретично обґрунтованої відповіді, а в народі вона існує. Народ знає. Його не обдуриш. Не співають, бо немає достатку, впевненості в майбутньому, немає радості праці й чистої, мов сльоза, власноруч здобутої перемоги. Не співають, бо розвалюється село — основне святилище народної пісні; бо закриваються школи та підприємства; зростають безробіття і злидні; посилюється недовіра до влади; бо правдива й чесна людина не може піднятися на верхні сходини суспільної стратифікації і зайняти гідне місце під сонцем.
Народна пісня - це честь нашої країни і ми не повинні її забувати!
Жанр: поезія
Тема: розповідь про духовно багату людину.
Головна думка: "Людина нібито не літає...а крила має"
Ідея: уславлення духовних поривань людини.
Художні засоби.
Епітети: "вічного поривання".
Риторичні запитання: "А як же людина?", "А що ж людина?".
Риторичні оклики: "А крила має!"
Рефрен: А крила має.
А крила має!
Анафора: "То буде ...", "У кого...", "або з ..."
Порівняння: "крила, не з пуху-пір'я,а з правди, чесноти і довір'я"
Антитеза: "Землі немає, то буде небо".
Заперечувальне порівняння: "Немає поля, то буде воля", "Немає пари, то будуть хмари".
Важко зустріти людину, яка б не співала. Хіба що в гіркі дні глибоких переживань і горя. І то, навіть під час поховання рідної чи близької людини, деякі народи співають сумні пісні, пісні туги, пісні прощання. Завше і скрізь людину супроводжує пісня. Тим паче людину українську — співучу, чуттєву, мелодійну. Українська людина значною мірою випестувала світові землеробську і пісенну культури. Такою вона ввійшла в історію, такою бачив її знаменитий Боплан, такою вона проходить у класичних дослідженнях І. Лисняка-Рудницького, І. Нечуя-Левицького, великого Кобзаря і багатьох інших видатних і відомих науковців — істориків, етнографів, культурологів, літературознавців тощо.
Сучасні українці нині майже не співають. Як? Чому? Що сталося? Відповіді немає. Інакше кажучи, немає теоретично обґрунтованої відповіді, а в народі вона існує. Народ знає. Його не обдуриш. Не співають, бо немає достатку, впевненості в майбутньому, немає радості праці й чистої, мов сльоза, власноруч здобутої перемоги. Не співають, бо розвалюється село — основне святилище народної пісні; бо закриваються школи та підприємства; зростають безробіття і злидні; посилюється недовіра до влади; бо правдива й чесна людина не може піднятися на верхні сходини суспільної стратифікації і зайняти гідне місце під сонцем.
Народна пісня - це честь нашої країни і ми не повинні її забувати!