Дякуб♥️♥️♥️
Вечір
Михайло Старицький
Вечір. Тихо, ясно…
Зірочка зоріє…
Із садочка красно
Пахощами віє;
Стеляться сутіні,
Тумани лягають;
Кетяги з калини
В вікна зазирають.
Щось гуде струною
На бузку близенько;
В лузі за вербою
Тьохнув соловейко;
Пісня одгукнулась
З темрявого гаю…
Серце стрепенулось,
Змучене до краю:
Знов зрина жадання
Тихої розмови,
Щирого братання,
Вірної любові!

Відповідь:

Вечір

Вечір. Тихо, ясно…

Зірочка зоріє…

Із садочка красно

Пахощами віє;

Стеляться сутіні,

Тумани лягають;

Кетяги з калини

В вікна зазирають.

Щось гуде струною

На бузку близенько;

В лузі за вербою

Тьохнув соловейко;

Пісня одгукнулась

З темрявого гаю…

Серце стрепенулось,

Змучене до краю:

Знов зрина жадання

Тихої розмови,

Щирого братання,

Вірної любові! (М. Старицький).

У граді Києві старшинствував його менший брат Щек. Тихий на вигляд, завжди кусав знишка, яко повзуча гадина. Старший брат його Кий

усім взяв – і розумом, і силою, і виглядом. Вдачею своєю був одкритий

до людей – в очі говорив правду, ніби києм руби. Того й Кий. Як не заздрити такому? І Щек заздрив йому. Щоб не відстати від брата, і собі

побудував градок на горі, що височіла навпроти Києва. Відтоді її називають Щекавицею.

Був у Кия ще один брат, якого люди називали Горивом, або Хоривом.

Горив хотів перевершити своїх старших братів, бо також був заздрісним

та гордим. І повелів зрубати собі градок на іншій горі, недалеко від Почайни. Того й звали Горив або Горинич