Трагедія закоханого серця у збірці І. Франка «Зів'яле листя» Шкільні твори
1896 року вийшла третя Франкова поетична збірка — лірична драма «Зів'яле листя». Вона розподіляється на три цикли — «жмутки».
Усі вірші трьох «жмутків» об'єднуються однією ідеєю — глибоким, але нерозділеним, нещасливим коханням.
Перший «жмуток» присвячений оспівуванню кохання, та з'являються перші нотки смутку:
Що щастям, спокоєм здавалось,
Те попелу тепла верства;
Під нею жаги і любові
Не згасла ще іскра жива.
Ліричний герой вже починає розуміти, що його кохання не взаємне, але з серця не зникає образ коханої:
Не буду гасити!
Най бухає грішний огень!
І серце най рветься, та вільно най ллється
Бурливая хвиля пісень!
Герой марить своєю обраницею: «Не знаю, що мене до тебе тягне...», «За що, красавице, я так тебе люблю...» Дівчина відмовила юнакові, для нього це страшний удар:
Не надійся нічого! Чи ти знаєш,
Що ті слова — найтяжчая провина...
Ліричний герой захоплений глибоким коханням, у його душі світлі хвилини чергуються з темними, надія — з відчаєм.
В останньому вірші першого «жмутку» — «Епілог» автор пише:
Розвійтеся з вітром, листочки зів'ялі,
Розвійтесь, як тихе зітхання!
Незгоєні рани, невтишені жалі,
Завмерлеє в серці кохання.
Ті скарби найкращі душі молодої
Розтративши марно, без тями,
Жебрак одинокий, назустріч недолі
Піду я сумними стежками.
Другий «жмуток» містить перлини інтимної поезії — «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...», «Червона калино, чого в лузі гнешся?», «Чого являєшся мені у сні?» Тут почуття песимізму і печалі дедалі зростають:
Загальноприйнятою є думка, що людина – це найрозумніше створіння на землі. Сьогодень учені дослідили психіку найрізноманітніших живих істот, що мешкають поруч із нами. Виявлено вже, що певні тварини розумніші за інших. Деяких з них, наприклад, дельфінів, приматів та собак, вважають на щабель вищими у плані розумового розвитку, у порівнянні з простішими. Але людину з її статусом царя природи ніхто ще не наздогнав.Як на мене, ця роль, що відведена людині як найбільш розвинутій істоті, вимагає великої відповідальності. Адже саме лише усвідомлення своєї вищості над іншими призводить до загарбання та підпорядкування. Має бути й віддача навзаєм, вдячність природі за її дари.У чому ж полягає ця відповідальність? Передусім – це усвідомлення свого зв’язку з усім живим на Землі. Це розуміння є запорукою дбайливого ставлення до братів своїх менших. А як відомо, ставлення до тварин є показником характеру людини. Варто остерігатися людей, що не люблять тварин. Така риса може свідчити про жорстокість цієї особи.Коли ти усвідомиш свою кревну спорідненість з усім живим, тобі навряд чи буде байдуже до стану навколишнього середовища. Тоді ти зрозумієш, які наслідки мають забруднення людиною річок та ґрунтів, нераціональне використання багатств та ресурсів землі тощо.Водночас свідомі своєї ролі люди будуть відповідно ставитись і одне до одного. До чи підтримати товариша, дати пораду, підтримати у скрутну хвилину – це для них природно. Адже вони розуміють, що усі ми брати!Отже, людяність для мене – це передусім усвідомлення свого відповідального призначення щодо усього живого на землі. Виявляється воно у дбайливому та уважному ставленні одне до одного, як до людини, так і до найменшої тваринки.
1896 року вийшла третя Франкова поетична збірка — лірична драма «Зів'яле листя». Вона розподіляється на три цикли — «жмутки».
Усі вірші трьох «жмутків» об'єднуються однією ідеєю — глибоким, але нерозділеним, нещасливим коханням.
Перший «жмуток» присвячений оспівуванню кохання, та з'являються перші нотки смутку:
Що щастям, спокоєм здавалось,
Те попелу тепла верства;
Під нею жаги і любові
Не згасла ще іскра жива.
Ліричний герой вже починає розуміти, що його кохання не взаємне, але з серця не зникає образ коханої:
Не буду гасити!
Най бухає грішний огень!
І серце най рветься, та вільно най ллється
Бурливая хвиля пісень!
Герой марить своєю обраницею: «Не знаю, що мене до тебе тягне...», «За що, красавице, я так тебе люблю...» Дівчина відмовила юнакові, для нього це страшний удар:
Не надійся нічого! Чи ти знаєш,
Що ті слова — найтяжчая провина...
Ліричний герой захоплений глибоким коханням, у його душі світлі хвилини чергуються з темними, надія — з відчаєм.
В останньому вірші першого «жмутку» — «Епілог» автор пише:
Розвійтеся з вітром, листочки зів'ялі,
Розвійтесь, як тихе зітхання!
Незгоєні рани, невтишені жалі,
Завмерлеє в серці кохання.
Ті скарби найкращі душі молодої
Розтративши марно, без тями,
Жебрак одинокий, назустріч недолі
Піду я сумними стежками.
Другий «жмуток» містить перлини інтимної поезії — «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...», «Червона калино, чого в лузі гнешся?», «Чого являєшся мені у сні?» Тут почуття песимізму і печалі дедалі зростають:
Як почуєш вноч�