метафори: «на столах Його веселих» «Твойому серцю найхмельніший келих» повтори « і вірити, і прагнуть», «Безсмертне – і величне, і ясне-бо», уповільнюють плин мови, надають їй урочистості.
У поезії «Господь багатий нас благословив» Олег Ольжич закликає йти за велінням свого серця, жити повнокровним життям. Він вважає українців духовно багатою нацією і саме це має до м у боротьбі за національне визволення.
ГЕРОЇЧНИЙ ОБРАЗ КОЗАЦЬКОГО ВАТАЖКА. Перегортаю сторінки історії: набіги половців, монголо-татарських орд, розтерзання польською шляхтою та російською імперією. Десятки народів хвиля за хвилею прокотилися нашою землею, поки не усвідомила вона себе врешті-решт Україною. За її незалежність і волю боролися славні гетьмани. Але вороги не давали країні піднятися, вирватися з ярма. Волелюбний народ боровся, мечем і словом відстоював свою національну гідність.
Із болем, із щемом у серці писав Т. Г. Шевченко про долю України, плакав пекучими сльозами, що не міг захистити її. Тому часто звертаючись до героїчних подвигів козацтва, намагався розбудити національну свідомість свого народу. Патріотизм, прагнення до свободи, любов до рідного краю повинні бути у нас в крові, заповідані ще козацькими лицарями.
Тема поезії – життя і боротьба.
Художні засоби епітети: «врочисте небо», «Господь багатий», «солодких грон», «променистих вин»;
метафори: «на столах Його веселих» «Твойому серцю найхмельніший келих»
повтори « і вірити, і прагнуть», «Безсмертне – і величне, і ясне-бо», уповільнюють плин мови, надають їй урочистості.
У поезії «Господь багатий нас благословив» Олег Ольжич закликає йти за велінням свого серця, жити повнокровним життям. Він вважає українців духовно багатою нацією і саме це має до м у боротьбі за національне визволення.
ГЕРОЇЧНИЙ ОБРАЗ КОЗАЦЬКОГО ВАТАЖКА. Перегортаю сторінки історії: набіги половців, монголо-татарських орд, розтерзання польською шляхтою та російською імперією. Десятки народів хвиля за хвилею прокотилися нашою землею, поки не усвідомила вона себе врешті-решт Україною. За її незалежність і волю боролися славні гетьмани. Але вороги не давали країні піднятися, вирватися з ярма. Волелюбний народ боровся, мечем і словом відстоював свою національну гідність.
Із болем, із щемом у серці писав Т. Г. Шевченко про долю України, плакав пекучими сльозами, що не міг захистити її. Тому часто звертаючись до героїчних подвигів козацтва, намагався розбудити національну свідомість свого народу. Патріотизм, прагнення до свободи, любов до рідного краю повинні бути у нас в крові, заповідані ще козацькими лицарями.