Література, театр, кіно, музика, живопис... У світі багато різних видів мистецтва, шлях кожного з них до серця людини є різним: ми сприймаємо їх і слухом, і зором. Однак, усі вони споріднені, бо у них єдина мета — передати людям задум митця, його ставлення до навколишнього світу, до життя. Кожне мистецтво прагне своєю «мовою» відобразити повноту й багатогранність дійсності, усе розмаїття звуків, барв і форм.Мистецтво — чарівний світ краси, що з давніх-давен приваблює людей. Майже сорок тисячоліть існує на землі мистецтво. Воно створено людиною і є невід'ємною частиною життя, і вічним супутником. Людина — автор величезної кількості різноманітних мистецьких творів, де вона постає художником і композитором, скульптором і архітектором, поетом і драматургом, творцем кіно і телебачення. В усіх цих творах ми відкриваємо для себе розмаїття і повноту навколишнього світу, пізнаємо та відчуваємо його, страждаємо чи радіємо, звеличуємося над прозою буття, злітаємо у світ фантазій. Люди завжди захоплювалися досконалістю в усьому, що їх оточувало, але найбільше їх приваблювали творіння зодчих, живописців, скульпторів, музикантів, поетів. Найважливішим та спільним для всіх видів мистецтва є те, що вони «проростають» з ґрунту, який зветься «життям». Проте витвори мистецтва не є ілюстрація ми будь-чого, вони відображають (кожен своїми засобами) відчуття автора-митця, різноманітні життєві явища, багатство звуків, фарб і форм навколишнього світу. Твори різних видів мистецтва — літератури, театру, танцю, музики, живопису, скульптури, архітектури по-різному прямують до серця людини: деякі з них ми сприймаємо зором, інші — слухом. Разом з тим, усі вони дещо схожі, бо мають спільну мету — передати людині думку митця, його ставлення до навколишнього світу, до людини, до життя загалом. Наше завдання — зрозуміти митця, його сприйняття життєвих явищ, співвідношення суміжних видів мистецтва та причини їх впливу на людину — слухача, читача, глядача. Це надасть нам можливість більш глибоко розуміти мистецтво.
Свій знаменитий «Заповіт» Тарас Шевченко написав 25 грудня 1845 р. в м. Переяславі під час важкої хвороби. У грудні 1845 р. Шевченко гостював на Переяславщині у поміщика-декабриста С. Н. Самойлова. Тут він, застудившись, захворів. 24 грудня стан його різко погіршав — запалення легенів. Самойлови, побоюючись ще гіршого, відправляють поета в Переяслав до Козачковського. Тяжко було в дорозі, нелегше і по прибутті, хоч лікар-приятель зробив усе можливе. Прийшла невесела думка, що це, може, останні години його життя. Так не хотілося умирати, бо ж тільки почав по-справжньому жити. Але до всього треба бути готовому. Якщо, отже, смерть, бо треба сказати людям останнє слово. Нелюдськими зусиллями перемагаючи хворобу, якось підвівся і ослаблими руками запалив свічку. На папір лягли перші такі страшні для молодої людини слова: Як умру, то поховайте Мене… Отакі події наштовхнули Шевченка до написання «Заповіту»
Люди завжди захоплювалися досконалістю в усьому, що їх оточувало, але найбільше їх приваблювали творіння зодчих, живописців, скульпторів, музикантів, поетів. Найважливішим та спільним для всіх видів мистецтва є те, що вони «проростають» з ґрунту, який зветься «життям». Проте витвори мистецтва не є ілюстрація ми будь-чого, вони відображають (кожен своїми засобами) відчуття автора-митця, різноманітні життєві явища, багатство звуків, фарб і форм навколишнього світу.
Твори різних видів мистецтва — літератури, театру, танцю, музики, живопису, скульптури, архітектури по-різному прямують до серця людини: деякі з них ми сприймаємо зором, інші — слухом. Разом з тим, усі вони дещо схожі, бо мають спільну мету — передати людині думку митця, його ставлення до навколишнього світу, до людини, до життя загалом. Наше завдання — зрозуміти митця, його сприйняття життєвих явищ, співвідношення суміжних видів мистецтва та причини їх впливу на людину — слухача, читача, глядача. Це надасть нам можливість більш глибоко розуміти мистецтво.
Свій знаменитий «Заповіт» Тарас Шевченко написав 25 грудня 1845 р. в м. Переяславі під час важкої хвороби. У грудні 1845 р. Шевченко гостював на Переяславщині у поміщика-декабриста С. Н. Самойлова. Тут він, застудившись, захворів. 24 грудня стан його різко погіршав — запалення легенів. Самойлови, побоюючись ще гіршого, відправляють поета в Переяслав до Козачковського. Тяжко було в дорозі, нелегше і по прибутті, хоч лікар-приятель зробив усе можливе. Прийшла невесела думка, що це, може, останні години його життя. Так не хотілося умирати, бо ж тільки почав по-справжньому жити. Але до всього треба бути готовому. Якщо, отже, смерть, бо треба сказати людям останнє слово. Нелюдськими зусиллями перемагаючи хворобу, якось підвівся і ослаблими руками запалив свічку. На папір лягли перші такі страшні для молодої людини слова: Як умру, то поховайте Мене… Отакі події наштовхнули Шевченка до написання «Заповіту»
Джерело: https://dovidka.biz.ua/zapovit-shevchenko-istoriya-napisannya/