Дитинство — весела і щаслива пора. Адже в дитинстві найменші події здаються значними і великими пригодами. Так відбувається і в повісті В. Нестайка «Тореадори з Васюківки», яку я прочитав з великим задоволенням.
Це яскрава і цікава оповідь про пригоди двох товаришів під час літніх канікул. Герої твору Іван Рень та Павлуша Завгородній ніколи не скаржилися на те, що їм нудно. У них ніколи не виникало питання про те, куди себе подіти і куди прикласти свої сили. Хлопчаки постійно щось вигадували і не сиділи на місці. Їхні голови напружено працювали над тим, яку б ще цікаву «штуку утнути», і «штуки» ці виходили у них занадто добре.
Наприклад, взяти хоча б намір товаришів прокласти у селі лінію метро і зробити декілька станцій з цікавими назвами: «Крива груша», «Клуня» тощо. І це була не лише мрія, бо енергійні винахідники, не відкладаючи, узялися копати тунель, який проліг під свинарником. Але хлопці чогось не врахували і стеля тунелю не витримала п’ятипудової плямистої свині на прізвисько Манюня. Вона з тріском провалилася у вириту товаришами яму. Ця невдача примусила друзів на деякий час забути про свої витівки, але зовсім ненадовго.
Потім Ява (Іван) та Павлуша вирішили влаштувати бій биків і стати тореадорами. Кандидатуру колгоспного бугая хлопці відкинули одразу, адже його боявся навіть зоотехнік. Ще один кандидат, цап Жора, був для товаришів несерйозним суперником. Врешті-решт тореадори зупинили свій вибір на корові з дивним ім’ям Контрибуція. Та дарма, що Ява і Павлуша махали перед очами корови червоним килимком, що тягали її за вуха і штовхали — Контрибуція ніяк не хотіла ставати до бою. Тоді Ява розлютився і боляче вдарив корову по губі. Тут і почалася справжня корида: ображена корова миттєво відреагувала і невезучий тореадор опинився високо над землею. А за мить товариші щодуху тікали від Контрибуції, доки не забігли у болото, де й чекали, доки розлючена тварина не заспокоїться.
Та дозвілля непосидючих друзів обмежувалося не тільки клопотом для дорослих та їхніми витівками. Ява та Павлуша були сміливими і добрими хлопчиками. Наприклад, коли друзі почули, як у колодязі скиглить цуценя, вони одразу ж кинулися його рятувати.Я зрозуміла щотреба допомагати усім хто потребує до
І — Все в житті залежить від нас самих. ( Тільки доклавши власних зусиль, людина може побудувати щасливе майбутнє, бо часто вона не усвідомлює, наскільки багатим є її внутрішній світ, скільки фізичної сили приховує сила людського духу). II —Справжнє, наповнене боротьбою життяне для слабких.( Це не означає — крокувати з високо піднятою головою, незважаючи ні на що, це значить приймати виважені рішення, аби не помилитися й виконати свій обовязок). III — Сумління -вічне мірило вчинків. (Автор називає сумління «невблаганним», адже ми можемо переконати оточуючих, що примусило нас порушити моральні принципи життя, але ми ніколи не зможемо переконати в цьому сумління, не зможемо примусити його замовкнути). IV — Хвилини вибору і сумнівів. (Слід пам’ятати, що наші дії не можуть керуватись вседозволеністю, ми не можемо діяти за принципом «Ціль виправдовує засоби». Автор у наказовій формі переконує, що майже все в житті залежить від нас самих Це не просто собі поезія. Ні! В ній істина, яка допомагає повірити в себе. А віра у себе — то дуже важлива річ!).
Дитинство — весела і щаслива пора. Адже в дитинстві найменші події здаються значними і великими пригодами. Так відбувається і в повісті В. Нестайка «Тореадори з Васюківки», яку я прочитав з великим задоволенням.
Це яскрава і цікава оповідь про пригоди двох товаришів під час літніх канікул. Герої твору Іван Рень та Павлуша Завгородній ніколи не скаржилися на те, що їм нудно. У них ніколи не виникало питання про те, куди себе подіти і куди прикласти свої сили. Хлопчаки постійно щось вигадували і не сиділи на місці. Їхні голови напружено працювали над тим, яку б ще цікаву «штуку утнути», і «штуки» ці виходили у них занадто добре.
Наприклад, взяти хоча б намір товаришів прокласти у селі лінію метро і зробити декілька станцій з цікавими назвами: «Крива груша», «Клуня» тощо. І це була не лише мрія, бо енергійні винахідники, не відкладаючи, узялися копати тунель, який проліг під свинарником. Але хлопці чогось не врахували і стеля тунелю не витримала п’ятипудової плямистої свині на прізвисько Манюня. Вона з тріском провалилася у вириту товаришами яму. Ця невдача примусила друзів на деякий час забути про свої витівки, але зовсім ненадовго.
Потім Ява (Іван) та Павлуша вирішили влаштувати бій биків і стати тореадорами. Кандидатуру колгоспного бугая хлопці відкинули одразу, адже його боявся навіть зоотехнік. Ще один кандидат, цап Жора, був для товаришів несерйозним суперником. Врешті-решт тореадори зупинили свій вибір на корові з дивним ім’ям Контрибуція. Та дарма, що Ява і Павлуша махали перед очами корови червоним килимком, що тягали її за вуха і штовхали — Контрибуція ніяк не хотіла ставати до бою. Тоді Ява розлютився і боляче вдарив корову по губі. Тут і почалася справжня корида: ображена корова миттєво відреагувала і невезучий тореадор опинився високо над землею. А за мить товариші щодуху тікали від Контрибуції, доки не забігли у болото, де й чекали, доки розлючена тварина не заспокоїться.
Та дозвілля непосидючих друзів обмежувалося не тільки клопотом для дорослих та їхніми витівками. Ява та Павлуша були сміливими і добрими хлопчиками. Наприклад, коли друзі почули, як у колодязі скиглить цуценя, вони одразу ж кинулися його рятувати.Я зрозуміла щотреба допомагати усім хто потребує до