Тема: розповідь про глибокі переживання дівчини, розлученої з коханим, її звернення до ворожки, розмова з тополею і, нарешті, перетворення самої дівчини на тополю під впливом чудотворного зілля.
Ідея: невмирущість справжнього кохання, возвеличення краси, вірності, незнищенності світлих і благородних людських почуттів. Основна думка: кохання — це не тільки щире почуття, а й те, через що любляче серце страждає у поневіряннях.
Проблематика “Тополя”: • вірність і зрада; • кохання щире і без почуттів; • батьки і діти.
Художні засоби “Тополя” Метафори: «вітер виє, гуляє..», «море синіє», «серце ниє», «лихо… зострінеться», «серце знає», «личко червоніє», «брови полиняють», «серденько мліло», «чуло серце недоленьку», «серденько б’ється», «чорнобрива сохла», «стань місяць серед неба». Порівняння: «поле, як те море», «одна, як сирота», «воркує, як голубка без голуба», «сонце світить — як ворог сміється», «сохне…, як квіточка», «пішла стара, мов каламар», «полетіла, мов на крилах». Повтори: «одна, одна…», «…пала, пала, стала…», «плавай, плавай, лебедонько». Епітети: «біле личко», «карі оченята», «щира правда». Звертання: «Легше, мамо, в труні лежати», «Бабусенько, голубонько, серце моє, ненько», «Зроби, моя пташко!». «Добре, доню бабусю», «Плавай, плавай, лебедонько!», «Скажи, моє серце!», «Мамо моя!.. доле моя!», «Боже милий, боже!», «Подивися, тополенько!», «Рости ж, серце-тополенько!..», «Не знайте, дівчата!», «Бо не довго, чорнобриві!»
Історія написання й видання бурлескно-травестійної за
жанром поеми І. Котляревського "Енеїда" досить складна та
цікава. Водночас вона засвідчує глибоку повагу духовних
пасторів нації до рідної мови, культури, традицій, історії.
Більше двох десятків років працював І. Котляревський над
поемою, але повністю видрукуваної за життя так і не побачив. Це
зумовлювалося багатьма обставинами тієї епохи, у яку жив
письменник.
Літературну діяльність І.П. Котляревський розпочав у надто
складний для України час. Це була епоха, коли, за словами О.І.
Білецького, історичні обставини поставили під знак питання
майбутнє української мови та й усієї української культури.
Царський уряд, здійснюючи колоніальну політику, позбавляв
українців усіх вольностей. У 70-х роках ХVIII століття було
зруйновано Запорізьку Січ, ліквідовано українське військо,
юридично закріплено кріпосне право на Лівобережній Україні, що
призвело до різкого класового розшарування серед українців.
Цариця Катерина II за відповідні "послуги" щедро наділяла
українських чиновників дворянськими званнями та землями
разом із селянами, які ставали кріпаками в доморощених
поміщиків. У погоні за дворянськими привілеями, маєтками й
чинами панівна старшинська верхівка, певна частина української
інтелігенції ставали на антинародний шлях, зрікалися своєї
національності, культури, мови. Українська освіта, книга, мова,
культура денаціоналізувалися, трактувались як щось відстале,
"мужицьке". Українській літературі загрожувала втрата
оригінального обличчя, власного шляху розвитку. Але на кожному
крутому історичному зламі в Україні знаходилися люди, які
ставали на захист духовних цінностей народу. Так з'явився в нас
письменник із народу Григорій Сковорода. Як естафету його
громадянські мотиви, щиру й глибоку любов до простого люду,
ідеї гуманізму та демократизму продовжив І.П. Котляревський.
А в геніальних творах Т.Г. Шевченка український народ
заговорив українською мовою на повен голос. Після появи
"Кобзаря" взагалі марними стали потуги великодержавників
відмовити українцям у праві на існування нації, мови, історії,
держави.
Кожна історична епоха чи доба характеризується
особливостями свого мистецтва, його певними рисами,
новаторським характером тощо. Але, як правило, це мистецтво
завжди базується на попередніх досягненнях, які нові покоління
митців критично осмислюють, аналізують, наповнюють новим
змістом та оригінальними формами. Так і творчість І.П.
Котляревського зросла на досягненнях світової та української
літератури ХVIII століття, які він добре знав.
Літературна доля "Енеїди" була досить складною. Працювати
над нею І.П. Котляревський почав у пору вчителювання в
поміщицьких родинах. Життя в селах, близьке спілкування з селянами дали йому змогу глибоко вивчити народні звичаї, побут,
обряди, пісні, говірки. Цей духовний арсенал буде сповна
використаний не тільки в "Енеїді", але й у драматичних творах.
Основою для "Енеїди" І. Котляревського стала однойменна
поема Публія Вергілія Марона (70-19 рр. до нашої ери). Імовірно,
що цей твір І. Котляревський прочитав, ще навчаючись у Полтавській семінарії. Учні цього закладу вивчали твори Горація,
Вергілія, Овідія, Ломоносова, Тредіаковськоґо, Сумарокова, а
також самі писали поетичні твори. Писав їх і І. Котляревський.
Напевне, це дало підставу П. Кулішеві стверджувати, що «Енеїду»
І. Котляревський почав писати ще в семінарії. Однак цю думку
спростовує лист І.П. Котляревського до російського письменника
М.І. Гнєдича від 27 грудня 1821 року. У ньому автор невмирущого
твору просив М. Гнєдича знайти в Петербурзі видавця для
"Енеїди" і запевняв, що "...Вы чрез сие сделаетесь моим
благотворителем, и я Вашим пособием вкусил бы плоды
двадцатишестилетнего моего терпения и посильных трудов... Я
над малороссийской "Энеидой” 26 лет баюшки баю, а, надеюсь,
что воскреснет...". Отже, початком праці І. Котляревського над
"Енеїдою" є 1794 рік.
Объяснение:
Тема: розповідь про глибокі переживання дівчини, розлученої з коханим, її звернення до ворожки, розмова з тополею і, нарешті, перетворення самої дівчини на тополю під впливом чудотворного зілля.
Ідея: невмирущість справжнього кохання, возвеличення краси, вірності, незнищенності світлих і благородних людських почуттів. Основна думка: кохання — це не тільки щире почуття, а й те, через що любляче серце страждає у поневіряннях.
Проблематика “Тополя”: • вірність і зрада; • кохання щире і без почуттів; • батьки і діти.
Художні засоби “Тополя” Метафори: «вітер виє, гуляє..», «море синіє», «серце ниє», «лихо… зострінеться», «серце знає», «личко червоніє», «брови полиняють», «серденько мліло», «чуло серце недоленьку», «серденько б’ється», «чорнобрива сохла», «стань місяць серед неба». Порівняння: «поле, як те море», «одна, як сирота», «воркує, як голубка без голуба», «сонце світить — як ворог сміється», «сохне…, як квіточка», «пішла стара, мов каламар», «полетіла, мов на крилах». Повтори: «одна, одна…», «…пала, пала, стала…», «плавай, плавай, лебедонько». Епітети: «біле личко», «карі оченята», «щира правда». Звертання: «Легше, мамо, в труні лежати», «Бабусенько, голубонько, серце моє, ненько», «Зроби, моя пташко!». «Добре, доню бабусю», «Плавай, плавай, лебедонько!», «Скажи, моє серце!», «Мамо моя!.. доле моя!», «Боже милий, боже!», «Подивися, тополенько!», «Рости ж, серце-тополенько!..», «Не знайте, дівчата!», «Бо не довго, чорнобриві!»