«...Був мужчина, як дуб. Плечистий, підсадкуватий, з грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів». «...Новий тухольський боярин, недавно князь Данило дарував йому в Тухольщині величезні полонини і ціле одне пригір’я Зелеменя, ...побудував собі гарну хату...» Максим: «Вся громада гнівна на тебе за те, що ти присвоюєш собі громадський ліс і полонину, не спитавши навіть громади, чи схоче вона на те пристати...» Мирослава: «Гнів проти тухольців засліпив тебе і пхає тебе до загибелі. Нехай і так, що ми нещасливі — а чи для того мусимо бути зрадниками свого краю? Ні, радше згинути нам із голоду під плотом!» «Вона бідна й не знала, як глибоко її батько був уже застряг у тім огиднім багні, як безповоротно він уже впав у безодню, так, що для нього справді не було іншого виходу, як падати глибше, аж до дна».
Багато людей не розрізняють колядок і щедрівок. Ці обрядові пісні виконують лише в певний період — на різдвяно-новорічні свята. Скажімо, колядки співають, починаючи з Різдва й до Водохрещ, себто з 7 по .19 січня. Натомість щедрівки виконують лише протягом тижня — від Нового року й до Водохрещ.
Виникли ці обрядові пісні ще до прийняття християнства, і виконували їх лише парубки, котрі провідували селян і вшановували господарів та їхніх дітей. У дохристиянські часи їх виконували лише весною, оскільки під цю пору відзначали Новий рік. Навіть коли змінився порядок щодо нового року, колядки лишилися незмінними.
Щедрівки та Маланкову виставу виконували колись тільки дівчата. До хат заходити не годилося. Робили це під вікнами осель. Господарі, у свою чергу, обдаровували всіх смачним печивом, яблуками чи горіхами.
Удосвіта на Василя хлопчики оббігали найближчих родичів та сусідів і засівали їхні домівки збіжжям — зернами пшениці або жита. Попросивши дозволу, юний посівальник ставав біля порога, брав у жменю зерно та скроплював ним долівку хати, приказуючи в такт віршований текст.
Приємно, що колядування, щедрування й засівання збереглися аж донині.
«...Новий тухольський боярин, недавно князь Данило дарував йому в Тухольщині величезні полонини і ціле одне пригір’я Зелеменя, ...побудував собі гарну хату...»
Максим: «Вся громада гнівна на тебе за те, що ти присвоюєш собі громадський ліс і полонину, не спитавши навіть громади, чи схоче вона на те пристати...»
Мирослава: «Гнів проти тухольців засліпив тебе і пхає тебе до загибелі. Нехай і так, що ми нещасливі — а чи для того мусимо бути зрадниками свого краю? Ні, радше згинути нам із голоду під плотом!» «Вона бідна й не знала, як глибоко її батько був уже застряг у тім огиднім багні, як безповоротно він уже впав у безодню, так, що для нього справді не було іншого виходу, як падати глибше, аж до дна».
Виникли ці обрядові пісні ще до прийняття християнства, і виконували їх лише парубки, котрі провідували селян і вшановували господарів та їхніх дітей. У дохристиянські часи їх виконували лише весною, оскільки під цю пору відзначали Новий рік. Навіть коли змінився порядок щодо нового року, колядки лишилися незмінними.
Щедрівки та Маланкову виставу виконували колись тільки дівчата. До хат заходити не годилося. Робили це під вікнами осель. Господарі, у свою чергу, обдаровували всіх смачним печивом, яблуками чи горіхами.
Удосвіта на Василя хлопчики оббігали найближчих родичів та сусідів і засівали їхні домівки збіжжям — зернами пшениці або жита. Попросивши дозволу, юний посівальник ставав біля порога, брав у жменю зерно та скроплював ним долівку хати, приказуючи в такт віршований текст.
Приємно, що колядування, щедрування й засівання збереглися аж донині.