На той горб Іван собі "хресток камінний поклав", як покійникові на могилу. Іван розуміє, що полишає рідну землю назавжди, і щоб залишити по собі на Батьківщині хоч якусь згадку, ставить камінний хрест на горбі, у якому похована його сила, молодість, сподівання на краще життя. Під цим хрестом селянин ховав своє серце, свою душу.
У багатьох західноукраїнських селах залишилися такі хрести. Вони й досі бовваніють на узвишшях, і негода, дощі, вітри не в змозі знищити ці трагічні символи людського горя і недолі.
Степана Радченко «Місто» •Вік: 25 років •Батьки: Мама померла •Кохані: Надія, Зоська, Рита •Діяльність: працював підсипачем-приймаком, секретарем сільбюро Спілки робземлісу, був повстанцем (денікінцем) , письменником. •“…Тримав прапор осінніх степів і небес.. ” Портрет Степана Радченко “…Високий на зріст, тілом міцно збудований і смуглий на обличчі. Молоді, м’які волосинки, неголені вже тиждень надавали йому неохайного вигляду. Але брови мав густі, очі великі, сірі, чоло широке, губи чутливі. Темне волосся він одкидав назад, як багато хто з селюків і дехто тепер з поетів… ” Математика – він чудово її знав. Про соціальні науки він навіть не думав, стільки доповідей на селі прочитано, стільки газет. Останні пуди заробленого борошна і свої маленькі червінці він віддавав учителеві і витрачав на книжки та папір. Він просиджував ночі при свічці каганця і снив формулами і логарифмами Бідність •В кишені були – ножик, старий гаман, випадковий ґудзик і хустка. Крім сподіванок нічого не вартих він мав лише червонець на всі злидні й пригоди, що на нього чекали у місті. Ставлення до людей Потайна ворожнеча Втрачав частку поваги не почував потребу спілкування з людьми життя інших не варте уваги Люди різні! Реальність і мрії • Мрія стати народним комісаром • Надзвичайним письменником • Різні вибаганки були невичерпні, фантазія невтомна, самозакохання непереможне
На той горб Іван собі "хресток камінний поклав", як покійникові на могилу. Іван розуміє, що полишає рідну землю назавжди, і щоб залишити по собі на Батьківщині хоч якусь згадку, ставить камінний хрест на горбі, у якому похована його сила, молодість, сподівання на краще життя. Під цим хрестом селянин ховав своє серце, свою душу.
У багатьох західноукраїнських селах залишилися такі хрести. Вони й досі бовваніють на узвишшях, і негода, дощі, вітри не в змозі знищити ці трагічні символи людського горя і недолі.