Сьогодні субота. Теплий зоряний вечір. Набігавшись за день, Вітька Горобець стомлено сидить на колоді біля свого двору і неуважно слухає свого секунданта. Федько Котигорошко вже вкотре намагається оптимістично запевнити Горобця:
— Ти його з ходу клацнеш!..
— А якщо він мене?..— Вітька задумується.
— Тоді для тебе все найгірше вже буде позаду,— зітхає в темряві секундант.— Тільки носа не вішай. Он дід Свирид каже, що двічі не вмирати, а раз — не минувати.— Секундант зневажливо спльовує і по-філософському закінчує: — Всі ми колись помремо!..
— Фе-е-дько-о-о! — зненацька лунає на вулиці.— Де ти, бісів сину? Біжи кабакової каші їсти, бо батько тобі дасть!
— Мені пора,— зводиться Федько, підтягуючи штани.— На жаль, я не можу з тобою провести останню ніч. А ти в цю ніч не спи.
— Чо-чого це? — удає спокійного Вітька.
— Так належить,— розводить Котигорошко руками.— Я читав у романах. Перед дуеллю герой мусить усю ніч ходити по хаті і думати про даму свого серця.
— Фе-е-дько-о-о! — рознеслося знову по вулиці. — Та вже каша захолонула!..
— Іду-у-у! — кричить Федько і на ходу тисне Вітьці руку.— До ранку! Нікому ні слова!..
Вітька, залишившись сам, зітхає... Може, це остання його ніч? Може, завтра лежатиме він біля ставка з простреленими грудьми і над ним у жалобі схилятимуться три плакучі верби?.. Ех, ліпше не думати таке проти ночі... Та все ж він стає у позу і з пафосом,— а це значить, що на все горло,— декламує, дивлячись на зорі:
Чотири десятиліття тому в ужгородському видавництві «Карпати» вийшла повість місцевого журналіста Антона Копинця «Кротон (Іван Сила)». Це сталося через два роки після смерті уславленого атлета, яка, певно, й виявилася поштовхом для оприлюднення твору. Антон Копинець був близьким приятелем Івана Фірцака, що мав циркове сценічне ім’я Кротон, а народне – Іван Сила. Спортсмен, якого американська преса називала найсильнішою людиною ХХ століття, охоче розповідав про свої мандрівки світом, показував фотографії, вирізки з газет, афіші. У передмові автор визнає: «Повість в основному побудована на фактичних матеріалах, але в ній використано й легенди та перекази з народних уст». Власне, книжка Антона Копинця є на сьогодні єдиним джерелом біографії уславленого атлета, адже записана з його розповідей. Тиждень пропонує 20 фактів із життя легендарного Івана Сили.
1. Майбутній силач прийшов на світ 1899 року в родині Федора Фірцака в селі Білки на Іршавщині. У батьків було десятеро дітей. Його дід Іван Вільхович у лісі вбив ведмедя поліном, за що в селі його прозвали Силою.
2. Підлітком Іван пошкодував корову і, впрягшись до плуга, сам зорав поле. Коли телиця пошкодила ногу, хлопець приніс її додому на плечах.
3. Через бійку з односельцем Клином, під час якої Іван Фірцак виламав дубовий хрест, яким лупцював нападника, його посадили до в’язниці, звідки він утік, вирвавши ґрати. Тоді його хотіли покарати нагаями в сільському уряді, але Іван не дався.
4. Чеський чиновник Вацлав Прохазка (Закарпаття тоді входило до складу Чехословаччини), що служив нотарем у Білках, побачивши неабияку силу хлопця, спрямував його з листом-проханням до свого брата, власника заводу в Празі, який потребував дужих робітників. Так Іван у сіряку та крисані з веретяною торбиною поїхав до столиці, хоча перед тим думав помандрувати на заробітки в Бельгію, де трудився його дядько.
5. Однак у Прохазки він не затримався, хоч і зарекомендував себе як робітник добре: крутив корбу, яка підіймала вантажі. Коли йому, звільнивши кількох працівників, запропонували робити це самому (таке було Іванові під силу), він посварився з власником і звільнився.
6. Після заводу Прохазки пішов працювати вантажником на залізничний вокзал, де була чітка оплата за кожен перенесений кілограм ваги. Норму від-робляв за півдня.
7. Першим спортивним поєдинком для закарпатця став бій із мандрівним силачем Вілетом, що заробляв собі на прожиток виступами на вуличних аренах. Бій для Вілета скінчився трагічно, його забрали на носилках. Однак тоді Івана помітив тренер Ондржей Нейман. Фірцак називав його «паном професором». Юнак тренувався із 25-кілограмовою гирею. Не тільки носив її вдома у дворі, а і їздив із нею трамваєм.
8. На чемпіонаті з важкої атлетики Чехословаччини підняв вагу 150 кг і здобув золоту медаль. Став першим вантажником в історії чехословацького спорту, що виграв першість республіки. Тоді йому виповнилося 23 роки.
9. Головним суперником Івана був чемпіон країни Колар Грдлічка, з яким вони згодом побилися в ресторані «Слован», за що Фірцак заплатив штраф, бо чех служив у поліції. Після виграшу першості Іванові також запропонували стати правоохоронцем, але він відмовився.
10. Дорогою на Карлові Вари автомобіль, яким керував тренер, зазнав аварії. Ондржей Нейман загинув, а Іван шість тижнів провів у лікарні. Поліція заарештувала його, звинувативши в убивстві. Однак двоюрідний брат Неймана адвокат Гайхел знайшов запис у щоденнику покійного, в якому той відгукувався про Івана якнайкраще. Він узяв спортсмена під гарантію, сплативши велику грошову заставу.
11. Мачок Маклер, головний постановник, що 30 років пропрацював у «Герцферт-цирку», запропонував Іванові стати зіркою арени. Тут українець виконав відомі номери: «Груди замість ковадла» – брилу трощили молотом на його грудях; «Зуби мамонта» – Фірцак прибивав долонею дубову дошку до столу, використовуючи 20-сантиметрові цвяхи; після того, як кілька осіб не могли її відірвати, він прикладав хусточку до голівок цвяхів і витягав їх зубами; «Залізне серце» – триметрову рейку клав собі на плече, четверо асистентів звішувалися на неї, пробуючи її зігнути. Коли їм цього не вдавалося, він руками вигинав із неї серце. У Відні цупив зубами платформу з меблями, а в Женеві загальмував руками дві машини. Перед президентом Чехословаччини Фірцак показав номер «Шия під штрекою» – десятеро чоловіків згинали на карку Івана залізничну рейку, коли той лежав на столі.
Ой ти, перше кохання!..
Сьогодні субота. Теплий зоряний вечір. Набігавшись за день, Вітька Горобець стомлено сидить на колоді біля свого двору і неуважно слухає свого секунданта. Федько Котигорошко вже вкотре намагається оптимістично запевнити Горобця:
— Ти його з ходу клацнеш!..
— А якщо він мене?..— Вітька задумується.
— Тоді для тебе все найгірше вже буде позаду,— зітхає в темряві секундант.— Тільки носа не вішай. Он дід Свирид каже, що двічі не вмирати, а раз — не минувати.— Секундант зневажливо спльовує і по-філософському закінчує: — Всі ми колись помремо!..
— Фе-е-дько-о-о! — зненацька лунає на вулиці.— Де ти, бісів сину? Біжи кабакової каші їсти, бо батько тобі дасть!
— Мені пора,— зводиться Федько, підтягуючи штани.— На жаль, я не можу з тобою провести останню ніч. А ти в цю ніч не спи.
— Чо-чого це? — удає спокійного Вітька.
— Так належить,— розводить Котигорошко руками.— Я читав у романах. Перед дуеллю герой мусить усю ніч ходити по хаті і думати про даму свого серця.
— Фе-е-дько-о-о! — рознеслося знову по вулиці. — Та вже каша захолонула!..
— Іду-у-у! — кричить Федько і на ходу тисне Вітьці руку.— До ранку! Нікому ні слова!..
Вітька, залишившись сам, зітхає... Може, це остання його ніч? Може, завтра лежатиме він біля ставка з простреленими грудьми і над ним у жалобі схилятимуться три плакучі верби?.. Ех, ліпше не думати таке проти ночі... Та все ж він стає у позу і з пафосом,— а це значить, що на все горло,— декламує, дивлячись на зорі:
Чотири десятиліття тому в ужгородському видавництві «Карпати» вийшла повість місцевого журналіста Антона Копинця «Кротон (Іван Сила)». Це сталося через два роки після смерті уславленого атлета, яка, певно, й виявилася поштовхом для оприлюднення твору. Антон Копинець був близьким приятелем Івана Фірцака, що мав циркове сценічне ім’я Кротон, а народне – Іван Сила. Спортсмен, якого американська преса називала найсильнішою людиною ХХ століття, охоче розповідав про свої мандрівки світом, показував фотографії, вирізки з газет, афіші. У передмові автор визнає: «Повість в основному побудована на фактичних матеріалах, але в ній використано й легенди та перекази з народних уст». Власне, книжка Антона Копинця є на сьогодні єдиним джерелом біографії уславленого атлета, адже записана з його розповідей. Тиждень пропонує 20 фактів із життя легендарного Івана Сили.
1. Майбутній силач прийшов на світ 1899 року в родині Федора Фірцака в селі Білки на Іршавщині. У батьків було десятеро дітей. Його дід Іван Вільхович у лісі вбив ведмедя поліном, за що в селі його прозвали Силою.
2. Підлітком Іван пошкодував корову і, впрягшись до плуга, сам зорав поле. Коли телиця пошкодила ногу, хлопець приніс її додому на плечах.
3. Через бійку з односельцем Клином, під час якої Іван Фірцак виламав дубовий хрест, яким лупцював нападника, його посадили до в’язниці, звідки він утік, вирвавши ґрати. Тоді його хотіли покарати нагаями в сільському уряді, але Іван не дався.
4. Чеський чиновник Вацлав Прохазка (Закарпаття тоді входило до складу Чехословаччини), що служив нотарем у Білках, побачивши неабияку силу хлопця, спрямував його з листом-проханням до свого брата, власника заводу в Празі, який потребував дужих робітників. Так Іван у сіряку та крисані з веретяною торбиною поїхав до столиці, хоча перед тим думав помандрувати на заробітки в Бельгію, де трудився його дядько.
5. Однак у Прохазки він не затримався, хоч і зарекомендував себе як робітник добре: крутив корбу, яка підіймала вантажі. Коли йому, звільнивши кількох працівників, запропонували робити це самому (таке було Іванові під силу), він посварився з власником і звільнився.
6. Після заводу Прохазки пішов працювати вантажником на залізничний вокзал, де була чітка оплата за кожен перенесений кілограм ваги. Норму від-робляв за півдня.
7. Першим спортивним поєдинком для закарпатця став бій із мандрівним силачем Вілетом, що заробляв собі на прожиток виступами на вуличних аренах. Бій для Вілета скінчився трагічно, його забрали на носилках. Однак тоді Івана помітив тренер Ондржей Нейман. Фірцак називав його «паном професором». Юнак тренувався із 25-кілограмовою гирею. Не тільки носив її вдома у дворі, а і їздив із нею трамваєм.
8. На чемпіонаті з важкої атлетики Чехословаччини підняв вагу 150 кг і здобув золоту медаль. Став першим вантажником в історії чехословацького спорту, що виграв першість республіки. Тоді йому виповнилося 23 роки.
9. Головним суперником Івана був чемпіон країни Колар Грдлічка, з яким вони згодом побилися в ресторані «Слован», за що Фірцак заплатив штраф, бо чех служив у поліції. Після виграшу першості Іванові також запропонували стати правоохоронцем, але він відмовився.
10. Дорогою на Карлові Вари автомобіль, яким керував тренер, зазнав аварії. Ондржей Нейман загинув, а Іван шість тижнів провів у лікарні. Поліція заарештувала його, звинувативши в убивстві. Однак двоюрідний брат Неймана адвокат Гайхел знайшов запис у щоденнику покійного, в якому той відгукувався про Івана якнайкраще. Він узяв спортсмена під гарантію, сплативши велику грошову заставу.
11. Мачок Маклер, головний постановник, що 30 років пропрацював у «Герцферт-цирку», запропонував Іванові стати зіркою арени. Тут українець виконав відомі номери: «Груди замість ковадла» – брилу трощили молотом на його грудях; «Зуби мамонта» – Фірцак прибивав долонею дубову дошку до столу, використовуючи 20-сантиметрові цвяхи; після того, як кілька осіб не могли її відірвати, він прикладав хусточку до голівок цвяхів і витягав їх зубами; «Залізне серце» – триметрову рейку клав собі на плече, четверо асистентів звішувалися на неї, пробуючи її зігнути. Коли їм цього не вдавалося, він руками вигинав із неї серце. У Відні цупив зубами платформу з меблями, а в Женеві загальмував руками дві машини. Перед президентом Чехословаччини Фірцак показав номер «Шия під штрекою» – десятеро чоловіків згинали на карку Івана залізничну рейку, коли той лежав на столі.
Объяснение: