Ø Де перебуває Сковорода на початку І частини?

Ø З якою метою він прийшов до Китаївської пустині?

Ø Яким постає перед нами філософ на початку І частини?

Ø До кого він звертається зі словами подяки і за що?

Ø За що ченці осуджували Сковороду?

Ø Що символізує триугол?

Ø Які почуття передавав філософ грою на флейті?

Ø Хто така Марія?

Ø Що розповіла Сковороді про себе та свою сім'ю Маринка?

Ø Які слова дівчини ніби обпалили душу філософа? Чому він так на них зреагував?

Ø Що має на увазі Сковорода, коли говорить про два світи, один з яких вгорі, а другий — внизу?

Ø До яких висновків він приходить у своїх роздумах?

Ø Які два боги боролись у душі Сковороди? (Гармонія і справедливість) Якому б ви віддали перемогу? Чому?

Ø Що символізують блискака, буря та дощ?

Ø Що запропонували Сковороді ченці з Лаври? Як він відреагував на цю пропозицію?

Ø Чому вирішив іти на села? Які події підштовхнули до такого рішення?

Ø Перекажіть розмову Сковороди з Марією.

Ø Поясніть значення рядків: „шматок між Заходом і Сходом ніколи не створить себе, не ствердіє, завжди з нього тягатимуть, як корпію на рани свої, другі держави”.

Ø Хто убив Марію і за що?

Ø Як Сковороді вдалося уникнути смерті?

Ø Чи змінилися погляди Сковороди і ставлення до устрою світу в кінці твору?

Ø Які з них, на вашу думку, були найбільш близькими Тичині? Як ви думаєте, чому?

Ø Які філософські погляди Сковороди відображено в поемі П. Тичини? (Пізнай себе; самопізнання — це пізнання добра і зла; дух людини = Бог (його присутність у людини); „сродної праці”; пошуку гармонії з собою і світом; самовдосконалення)

Ø Чи актуальні сьогодні погляди Сковороди на життя, природу і людину?

Докія зростила й виховала гарну доньку, якій пора виходити заміж. І раніше мати ніколи не мала спокою, бо боялася за свої грунти, які «пияк і марнотратник» Василь міг «пустити в пляшку». Од вічної туги її «гарне колись обличчя постарілося передчасно», «між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувались ніколи», а біля «уст зарисувалася глибока лінія болю» (II, 9). Журба, що гнула До-кію додолу, поступово обривала струни її душі. Коли зросла Парасинка, турботи матері збільшуються тривогою і за поля, і за майбутню долю дочки, стають «страховищем, що сіпало ненастанно тими струнами, гонило сон у чорних ночах, а в днину проганяло мову й усміх з ЇЇ живих уст» (II, 10).І Докія бачить єдиний вихід, але вже не для себе (зі своїм становищем вона звиклася), а для доньки, у тому, щоб видати її заміж. Сотні разів вона вже перебирала в своїй мудрій голові сільських парубків, але кожен раз усе кінчалося тяжким зітханням. Той, хто міг би підійти Па-расинці, не мав стільки поля, скільки бажала мати. Працьовитий, всіма шанований, добрий хлопець Михайло Іво-нічин мусить ще служити у війську. Чекати його не можна, бо вона, Докія, скоро «замкне очі», а тоді… тоді може статися найгірше — землю Василь пустить у шинок. І Докія всупереч волі доброї Парасинки (і навіть всупереч своїй) думає брати за зятя Тодорику, хоч знає, що він негарний, якийсь «штивний» і з таким великим ротом, що сам собі на вухо може говорити. Зате він «одніський син у батьків, мав землю. Хіба вона любила Василя, коли ставала з ним до шлюбу? Ні. Василь мав гроші і поле і не крав чуже добро». Так і Тодорика. До того ж він працьовитий і дбайливий. Парасинка буде з ним щаслива. Так пряде свою мрію мати, що насамперед думає про збереження грунту і тільки в цьому уявляє майбутнє щастя доньки. Аналогічних ситуацій з творів українських письменників можна навести чимало («Лимерівна» Панаса Мирного, «Украдене щастя» І. Франка тощо).На весіллі Докіїне серце крається з жалю від того, що Тодорика не пара Парасинці, що вона, мати, силоміць «умолила» доньку вийти заміж. І все ж у її міркуваннях про доцільність виходити заміж за Тодорику була своя логіка, підказана, вистраждана власним життям.Уже в тих картинах, де розкриваються життя й прагнення Докії, в картинах, що на перший погляд безпосередньо не зв’язані з розвитком сюжету повісті, становлячи лише ЇЇ експозицію, письменниця на повний голос говорить про ті суперечності селянської душі, що їх зумовило приватновласницьке суспільство.

1.Сподівання Настусі на свободу:"Вона не надіялася ніколи, що буде мати нагоду в чотири очі говорити з могутнім падишахом і може випросити у нього свобідний поворот до рідного краю. Чула всіми нервами, що ся молода людина здібна до благородних учинків."2.Сміливість і відвертість Насті до султана:"Не тульки палати, йле й уся твоя земля - від тихого Дунаю до Базри і Багдаду, і до кам'яних могил фараонів, і по найдальші стійки твоїх військ і у пустинях. І не тульки земля, але й води, по котрих бушують розбишацькі судна."3.Відчуття Настусі:"Вона жіночим інстинктом відчула, що доволі глибоко загнала йому в нутро солодку, але затроєну стрілу першого враження симпатії і любові. І відчувала, що він зараз спробує виривати з серця ту стрілу..."4.Схожість Насті до матері Сулеймана:"Він ще не зустрічав у своїм житті жінки, котра бульше пригадувала б йому матір, ніж ся невольниця. Вже був певний, що вано й тільки вона потрапить виступати супроти нього так само лагідно й так само твердо, як його мати, котра одинока говорила йому одверто правду в очі, коли стрілив якогось бика без пороху."