Дайте відповідь на питання в кінці!
канівщина од самого берега дніпра вкрита крутими горами, але ніде нема таких крутих та густих гір, як на полуденній стороні канівщини, де річка рось наближається до дніпра, де вона прорізує гори і під горами кам'яний шар, де обидва береги росі обставлені скелями. глянеш з корсунських гір, славних битвами богдана хмельницького, і по обидва боки росі земля ніби схопилася пухирями та бульками, ніби вона кипіла, клекотіла і тільки що простигла саме тоді, як добре вбилася в ключі. здається, ніби то не земля, а море в час бурі з високими та крутими хвилями. з кучерявими гребінями. скрізь понад россю стоять круті гори, як висока покрівля хат, поламані на всі боки, між горами узькі та довгі без кінця яри. покручені, як безконечник на писанках. гори то піднімаються, то вгинаються на всі боки. то дуже глибоко круглими глибокими долинками, похожими на погріб. на їх крутих ребрах подекуди ніби хтось повиколупував долинки якоюсь велетенською ложкою. на тих горах скрізь стримлять козацькі могили, куди тільки кинеш оком. ввесь край ніби якесь здорове кладовище, де похований цілий народ, де під безлічними могилами похована українська воля. вся країна без лісу, гола, спустошена. лісів зосталось небагато. тільки в долини та яри поховались чудові пишні села та хутори з садками та ставками. вся сторона густо засипана селами, як рясна яблуня яблуками. вийдеш з глибокого яру на високу круту гору, а за тією горою розкинеться долина, вся вкрита травою, ніби зеленими килимами. на котрих розкидані розкішні букети садів з білими, як сніг, хатами, з блискучими ставками, з зеленими купами верб понад ставками. з'їдеш з крутої гори в глибокий яр, і перед тобою на всі боки неначе одчиняються ворота між крутими горбами, а через ті ворота то села з зеленими та в глибоких закутках, то зелені бані церков, то зелені байраки на крутих ребрах, то голі боки гір, літом попалені сонцем, то здорові сахарні з чорними високими коло ставків, то часом густий, як щетина, дубовий старий ліс. вискочиш на другу гору — і знов перед тобою міняється декорація: внизу блищить глибока узька долина, неначе здорова миска, вся обросла чагарником, а на самому дні долини лежить довгий невисокий горб, весь порослий густими кущами, неначе якийсь зелений здоровий їжак притаївся в дні долини. а там по другий бік шляху між горами в'ється рось од стеблева до корсуня; понад россю скрізь млини, коло млинів високі верби, хати з зеленими . в воді сіріє здорове каміння, до котрого притулились букети лоз та високого очерету. над берегами стримлять скелі, сіріє й червоніє каміння, що повисовувалося з землі на світ божий, неначе повисувались сухі ребра.
в літній час те давнє кладовище української історії й тепер буває пишне. всі хвилі гір зверху застелені розкішними нивами, вкриті зеленими сахарськими буряками, житами. пшеницями, білими гречками. гаряче сонце обливає жовті жита, пшениці, ціле море зеленої ярини, кидає проміння в глибокі яри, в темні дубові та грабові ліси. а над тими хвилями ярини та озимини високо чорніють козацькі гостроверхі й круті могили, обсмалені гарячим сонцем, а зверху блищить синє шатро широко розкинутого неба, шугають здорові орли або сидять купами на могилах.
другий варіант вступу знайдете у будь-якому виданні „кайдашевої сім'ї“.
2. виконайте завдання та дайте відповіді на питання:
ø прочитайте другий варіант вступу. чи помітили ви якісь відмінності у змісті? у чому вони полягають?
ø як, на вашу думку, які рядки першого варіанту початку повісті могли стати причиною відмови в друкові? відповідь аргументуйте.
ø що з уривка ми дізнаємося про минуле українського народу? а про сучасне? як ви розумієте зміст речення: „весь край ніби якесь здорове кладовище, де похований цілий народ, де під безлічними могилами похована українська воля“?
ø що говорить і. с. нечуй-левицький про ставлення українців до свого історичного минулого?
ø як ви думаєте, про що думав письменник, коли писав цей уривок?
пісенна творчість андрія малишка.
усього життя а. малишко натхненно працював як пісняр. музику до його поетичних творів писали такі відомі композитори, як п. козицький, м. вериківський, д. майборода, а. штогаренко, с, козак, о. білаш. чимало творів ще за його життя стали народними піснями: "ми підем, де трави похилі", "рідна мати моя", "білі каштани", "стежина", "пісня про рушник" та інші. улюбленою у народі стала пісня "цвітуть осінні, тихі небеса", (музика о. білаша).
пісенність — одна з найголовніших прикмет усієї поезії а. малишка. його поетичне мислення завжди було взаємозв'язане з елементами народно-пісенної поетики. це й забезпечило активну співпрацю композиторів з поетом та широку популярність пісень на тексти а. малишка.
кращим твором пісенної спадщини поета с пісня "ранки солов'їні". ліричний герой пісні згадує ніжне кохання, яке впродовж життя тривожить душу і не забувається. закохані розійшлися в житті, але в серці живе надія на зустріч. надзвичайно мелодійним у пісні є приспів. побудований па паралелізмі, він викликає чимало асоціацій. київ із квітучими каштанами й неспокійною дніпровською хвилею — це сама молодість.
душу і серце ліричного героя пісні "ми підем, де трави похилі" тривожать карі очі коханої, яку він зустрів в "краю придніпровськім". до коханої ліричний герой звертається найніжнішимн словами, порівнює її із "золотою веселкою", яку обов'язково називає "моя".
до кінофільму "літа молодії" була написана "пісня про рушник" (1959), яка давно вже стала народною. у цій пісні материнська любов помножена поетом на всі найніжніші почуття українських матерів, які "ночей не доспали", вчили своїх синів любити отчий край, тому не раз водили їх у "поля край села" (до речі, факт біографічний). випроводжаючи сина "на зорі" у "дорогу далеку", "на щастя, на долю", за традицією, мати дає йому найцінніший подарунок — "рушник вишива-ний". побажання матері синові передано дуже тонко, це побажання добра в невідомім краю:
ліричний образ матері створює поет за епітетів. усмішка у матері — незрадлива, ласкава. її очі — засмучені, хороші, блакитні. любов материнська— вірна.
буквально за 8 днів до смерті а. малишко написав свою лебедину пісню — "чому, сказати, й сам не ", — яка живе в народі під назвою "стежина". музику до неї створив пл. майборода. образ стежини, виведений у вірші а. малишка, наштовхує читача на роздуми про свою власну життєву дорогу. як пройшов її? чи не доводилося ходити манівцями, зійшовши із власної стежини, що починається "біля воріт" рідного дому? людське життя — ланцюг подій, що заставляє рухатися, йти вперед. тому стежині "нема кінця", як "й повороту теж нема".
у пісенній спадщині а. малишка є кілька "колискових", а також поетичні обробки народних пісень. він написав лібрето до опери "молода гвардія". у своїй книзі "думки про поезію" він писав: "для пісні в нас всюди почесне місце, бо вона посестра життя, порадник, і вірний друг, і суворий суддя. людина хоче з нею журитися і радуватися, мислити і працювати".
Відповідь:
Завдання або неповне або не зовсім для мене зрозуміле. Але..
Коли Тугар Вовк потрапив у полон під час битви на річці Калка, то у нього був вибір: або смерть чи життя в неволі або зрада, і він "зрадив Русь монголам, виявивши їм наперед цілий план битви, уложений руськими князями"
На громадській раді, коли Митько Вояка хотів свідчити про нього, у Тугара Вовка був вибір: заперечувати звинувачення або признатися в тому, що він дійсно зрадив і покаятись або змусити навіки замовчати Митька. І Тугар вбив Митька на очах у всієї громади
Максим, щоб задурити монголів і дати час розлитися річці, розказав Тугару про потаємний хід з кітловини. І знову у Тугара був вибір : розказувати монголам про такий хід чи дозволити тухольцям знищити усіх монголів у пастці. Тугар Вовк розказав монголам про потаємний хід.
Бурунда у передсмертні хвилини свого життя "із страшенною силою замахнувся, щоб сокирою розлупати Максимову голову". І в цей момент у Тугара був вибір: врятувати життя Максимові чи дивитися на його смерть. І він зробив свій вибір: "Але в тій хвилі блиснув меч Тугара Вовка понад Максимовою головою, грізна, вбійча рука Бурунди враз із топором, відтята одним замахом від рамені, впала, оббризкана кров'ю, мов сухе поліно, в воду".
Пояснення: