Князь Єремія Вишневецький – це головний герой однойменного твору авторства Івана Нечуя-Левицького. Образ цієї людини і його характеристика цікаві не стільки тому, що він робив і думав, скільки з точки зору його ролі, яку намагався показати автор. Розгляд цього образу досить цікавий, тому що він дає можливість зрозуміти деякі аспекти української історії, яка мала в собі велику кількість трагічних і неприємних для великої кількості українців аспектів і моментів. І Князь Єремія Вишневецький слугує прекрасним прикладом цьому. Князь Єремія Вишневецький – це виходець з України, з славного українського міста Лубни. Але сталося так, що вже дуже скоро у своєму житті Єремія Вишневецький віддав перевагу не рідній країні, а більш потужній в ті часи державі – Польщі. Втім, це сталося цілком природно. Єремія Вишневецький почав вчитися у відповідному університеті, він спілкувався з такими людьми і в таких колах, де у нього не могло бути інших ідей, крім польських і патріотичних. Саме цим і зумовлено те, що в певний момент він став асоціювати себе тільки з Польщею, з польським королем і він захотів досягти певного успіху в цій країні. У той же час, не можна сказати, що у Єремії Вишневецького був добрий і співчутливий характер. Його цілком можна називати злою людиною. Він досить просто відрікся від своїх історичних коренів, забув про те, звідки походять його батьки. Більше того, складається враження, що він зненавидів все українське в собі. Саме тому він намагався вбити в самому собі частину української ідентичності, коли воював проти українського війська. Він сам викликався брати участь у цих окупаційних діях польської держави, дуже любив воювати і прагнув досягти в цьому значного успіху. Неприємно дивитися на такі дії етнічного українця, по суті, проти України, але нічого вдіяти з цим не можна, адже все це відбулося в цілому природно, тому доводиться миритися з такою натурою головного героя. Враховуючи те, що Князь Єремія Вишневецький – це, безумовно, герой негативного характеру, в той же час варто врахувати, що такі люди завжди з’являються у різних державах. Звичайно, можна повісити на нього тавро зрадника, і це буде чистою правдою, адже він зрадив свій народ і приніс йому багато бід і горя. У той же час слід зазначити, що такі люди дуже часто зустрічалися в історії, і їх такі вчинки мали чіткі і ясні причини виникнення.
«Ой на горі та й женці жнуть» аналіз Тема «Ой на горі та й женці жнуть»: зображення військового походу козаків. Ідея: уславлення мужності, відваги Дорошенка, Сагайдачного, козацького війська. Основна думка: особисті інтереси повинні завжди поступатися суспільним (Сагайдачний і його дружина). Жанр «Ой на горі та й женці жнуть»: козацька пісня. Художні засоби »Ой на горі та й женці жнуть» Повтори: «Гей, долиною, Гей, широкою» «…Женці жнуть», «Гей..», «Під ними…», «…Необачний!» Риторичні оклики: «Веде своє військо, Веде запорізьке хорошенько!» «…Необачний!» «Не журися!» «Під ним кониченько» Під ним вороненький, Сильне-дужий!» Епітети: «зелена гора»; «долиною широкою» Звертання: «Гей, вернися, Сагайдачний», «Гей, хто в лісі, озовися». «Ой на горі та женці жнуть» - народна козацька пісня і зараз є популярною, у якій оспівується слава й гордість України — Запорозьке військо на чолі зі своїми отаманами. Козаки не дбали про власне збагачення, для них єдина цінність — добрий кінь, гарна зброя та тютюн і люлька. Традиційно на Січ не допускалися жінки, тому Сагайдачний ніби так недбало говорить про жінку. Насправді ж саме задля жінок і дітей, задля спокою рідної землі козаки майже все свідоме життя перебували в тяжких походах, у боях, віддавали за це життя. Пісня бадьора, сповнена оптимізму й тонкого гумору, самоіронії.
Тема «Ой на горі та й женці жнуть»: зображення військового походу козаків.
Ідея: уславлення мужності, відваги Дорошенка, Сагайдачного, козацького війська. Основна думка: особисті інтереси повинні завжди поступатися суспільним (Сагайдачний і його дружина). Жанр «Ой на горі та й женці жнуть»: козацька пісня. Художні засоби »Ой на горі та й женці жнуть» Повтори: «Гей, долиною, Гей, широкою» «…Женці жнуть», «Гей..», «Під ними…», «…Необачний!» Риторичні оклики: «Веде своє військо, Веде запорізьке хорошенько!» «…Необачний!» «Не журися!» «Під ним кониченько» Під ним вороненький, Сильне-дужий!» Епітети: «зелена гора»; «долиною широкою» Звертання: «Гей, вернися, Сагайдачний», «Гей, хто в лісі, озовися». «Ой на горі та женці жнуть» - народна козацька пісня і зараз є популярною, у якій оспівується слава й гордість України — Запорозьке військо на чолі зі своїми отаманами. Козаки не дбали про власне збагачення, для них єдина цінність — добрий кінь, гарна зброя та тютюн і люлька. Традиційно на Січ не допускалися жінки, тому Сагайдачний ніби так недбало говорить про жінку. Насправді ж саме задля жінок і дітей, задля спокою рідної землі козаки майже все свідоме життя перебували в тяжких походах, у боях, віддавали за це життя. Пісня бадьора, сповнена оптимізму й тонкого гумору, самоіронії.