«В одній спідниці, простоволоса, виглядала страшно. Очі налилися кров’ю з лютості та розпуки. В руках держала сокиру». (Палажка, мати Павлуся.) «Їх стіжкуваті шапки і догори вовною обернені кожухи надавали їм такого страшного вигляду, що, дивлячись на них, кров замерзала в жилах». (Татари, що напали на вку.) «…Був кремезний козак літ тридцяти. Одягнений у широчезні, як море, червоні штани, які підперізував широким шовковим поясом. На ногах добрі шкапові чоботи. Сорочка була подерта і замащена… Жилаві руки з п’ястуками, мов довбеньки. …Згинав залізні штаби, а коня підіймав поперед себе, мов барана». (Семен Непорадний, сторожовий козак.) «Йому було вісімдесят літ зроду; та хоч було спочити старим костям у якому зимовику, він не давався старості і волочився з козаками, граючи на бандурі та розвеселяючи їх грою і співом. …Стріляв з рушниці так, що птиці під час льоту не промахнув. До того, він знав, як лічити рани зіллям…» (Січовий дід Панас.) «Розплющив очі і побачив над собою високого чоловіка з люлькою в зубах. Чоловік був одягнений у подерту, брудну одежу і мав на голові татарську шапку. На ногах у нього були постоли, обв’язані мотузками. Лице чорне, пожовкле та розкуйовджена чорна борода. …Уся його зброя — довгий ніж за поясом». (Потурнак — харциз Карий.) «Був веселий, і за це його всі полюбили. Девлет-Гірей наказав видати йому гарну одежу, і тепер годі було впізнати того обідраного невільника, кінського пастуха». (Павлусь.)
