що таке щастя? мабуть, ніхто не зможе пояснити унікальне явище. адже інколи людина навіть не знає, що їй потрібно для цього. щира любов, віддані друзі, родина за великим столом чи ще щось? оте «щось» ми постійно намагаємось осягнути, відшукати серед полиць життя, збагнути всі своїм єством. лише тоді здається прийде щастя. та потрібно просто збагнути одну істину: « якщо хочеш бути щасливим – ти просто можеш ним бути».
на мою думку, щастя – це заповітна мрія, яка є у кожної людини. коли вона хоче поїхати у подорож, побувати у незвичайній країні, і її мрія здійсниться, вона стане щасливою. але на цьому щастя не скінчиться. воно безкінечне. адже за однією мрією прийде інша. бо саме мрія є складовою сенсу нашого життя.
незвичним і досить дивним є уявлення про щастя в оповіданні олекси стороженка «скарб». люди вважають щасливим того, хто все життя пролежав на печі, встаючи лише, щоб піднести до рота ложку запашного обіду, який готувала працьовита мати, а згодом любляча дружина. саме заздрість у людей до життя головного героя павлуся створила хибну думку про щасливу людину. якби монети не сипалися до хати через вікно, якби не знайшлися люди, котрі піклувалися про нього не з корисливою метою, павлусь навряд чи вважав себе щасливою людиною. власне кажуче, він нею і не був. адже випадкове щастя не можна назвати справжнім.
та інколи люди не розуміють, що щастя полягає не в статках, нажитих нечесним шляхом, а в гарних моментах життя. інколи досить вкласти щиру любов у букет ромашок, а не подарувати одну троянду, хоч якою красивою вона не була б. тому кожна людина є творцем свого щастя. адже лише вона сама здатна відтворити власну мрію і стати щасливою!
кожна епоха творила свій образ т. г. шевченка. і хотіла його словами говорити від імені народу про себе. феномен шевченка відбиває нашу національну природу, нами світосприймання, наше минуле, нашу надію на майбутнє. він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух, пам’ять.
отже, шевченко — у нас більше, ніж великий поет, він національний пророк. пророк, згідно з біблійною традицією, — носій демократичного світопочуття, гуманістичний обличитель світового зла, поборник добра і справедливості. ось у такому біблійному значенні був шевченко пророком свого народу. продовжував він ще одну біблійну традицію картання вад власного народу, дав могутню силу національній самокритиці, без якої не було б нашого відродження ні в xix, ні в xx століттях.
при уважному перечитуванні поеми «» можна побачити в ній шекспірівське, відчути шевченкове страждання за людську жорстокість: «болить серце, як згадаєш…», «серце болить, а розказувать треба; нехай бачать сини, внуки, що батьки їх помилялись», «не спинила вина крові, ні злості людської»,
аналізуючи поему «», слід частіше звертатись до тексту, аргументувати словами автора. такий аналіз стосується насамперед образів ватажків руху — максима залізняка та івана ґонти.
створюючи ці образи, шевченко дає власну оцінку їхній ролі в повстанні: «гонта і залізняк, отамани того кривавого діла», хоча в змалюванні цих персонажів політичні і суперечності, бо кожній людині притаманні і сильні, і слабкі сторони.
ставши на чолі ів, залізняк думає про долю народу. це є однією із причин великого довір’я повстанців до свого ватажка. це ж про нього, улюбленця народних мас, співає кобзар пісню «літа орел, літа сизий…»
максим відважний. він завжди йде попереду перебуває в самій гуїці бою, власним прикладом запалює повстанців на рішучі вчинки. залізняк пройнятий глибокою ненавистю до ворога і жорстоко розправляється з шляхтою але благородний намір — визволення народу від гніту — перетворюється на жахливе кровопролиття. засліплені кров’ю, вже не здатні зупинитись: не милують, карають, завзяті. тече кров у воду. ні каліка, ні старий, ні мала дитина недостались — вблагали. лихої години. можливо, тяжке життя породжує таку неймовірну жорстокість? адже залізняк чуйний до яреми, дорожить дружбою, повстанці його поважають, вважаючи своїм. довідавшись, що немає вже ґонти «залізняк заплакав вперше зроду; сльози не вітер, умер неборака». на чужому полі, в чужу землю поховали його? сумно-сумно залізную силу поховали; насипали високу могилу. разом із залізняком закликає карати ворога і гонта. його образ — найтрагічніший у поемі. гонта відданий присязі та народові, всією душею ненавидить польську шляхту — це з одного боку. а з іншого — зміг же він порушити присягу, переходячи на бік ів. а якою відданістю справі можна виправдати його криваві справи.
покотились малі діти і каліки хворі: ґвалт і галас. на базарі як посеред моря кривавого стоїть гонта з максимом завзятим. не можу погодитись з тим, що в літературі вбивство гонтою власних дітей не тільки виправдовується, але й показується як зразок відданості справі.
вбивство гонтою своїх синів не підтверджується ні історичними, ні фольклорними джерелами.
шевченко пише, що, здійснювати убивство, гонта замислюється над вчинками ів, його єдині бажання — смерть. і мене вб’ють… коли б швидше!
необхідно замислитись над тим, що навряд чи з будь-якої скрутної ситуації єдиним виходом може бути помста, а ще страшніше — масові вбивства. не всякими шляхами можна дійти праведного діяння. треба думати, як, борючись проти зла, не скоїти ще більшого й непоправного лиха.
говорячи про образи ватажків руху, слід підкреслювати ті помилки в їхніх діях, що призвели до кровопролиття, міжнаціональної ворожнечі, до трагедії народу. чому? відповідь на це — події в сербії і хорватії, молдові та чечні.
що таке щастя? мабуть, ніхто не зможе пояснити унікальне явище. адже інколи людина навіть не знає, що їй потрібно для цього. щира любов, віддані друзі, родина за великим столом чи ще щось? оте «щось» ми постійно намагаємось осягнути, відшукати серед полиць життя, збагнути всі своїм єством. лише тоді здається прийде щастя. та потрібно просто збагнути одну істину: « якщо хочеш бути щасливим – ти просто можеш ним бути».
на мою думку, щастя – це заповітна мрія, яка є у кожної людини. коли вона хоче поїхати у подорож, побувати у незвичайній країні, і її мрія здійсниться, вона стане щасливою. але на цьому щастя не скінчиться. воно безкінечне. адже за однією мрією прийде інша. бо саме мрія є складовою сенсу нашого життя.
незвичним і досить дивним є уявлення про щастя в оповіданні олекси стороженка «скарб». люди вважають щасливим того, хто все життя пролежав на печі, встаючи лише, щоб піднести до рота ложку запашного обіду, який готувала працьовита мати, а згодом любляча дружина. саме заздрість у людей до життя головного героя павлуся створила хибну думку про щасливу людину. якби монети не сипалися до хати через вікно, якби не знайшлися люди, котрі піклувалися про нього не з корисливою метою, павлусь навряд чи вважав себе щасливою людиною. власне кажуче, він нею і не був. адже випадкове щастя не можна назвати справжнім.
та інколи люди не розуміють, що щастя полягає не в статках, нажитих нечесним шляхом, а в гарних моментах життя. інколи досить вкласти щиру любов у букет ромашок, а не подарувати одну троянду, хоч якою красивою вона не була б. тому кожна людина є творцем свого щастя. адже лише вона сама здатна відтворити власну мрію і стати щасливою!кожна епоха творила свій образ т. г. шевченка. і хотіла його словами говорити від імені народу про себе. феномен шевченка відбиває нашу національну природу, нами світосприймання, наше минуле, нашу надію на майбутнє. він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух, пам’ять.
отже, шевченко — у нас більше, ніж великий поет, він національний пророк. пророк, згідно з біблійною традицією, — носій демократичного світопочуття, гуманістичний обличитель світового зла, поборник добра і справедливості. ось у такому біблійному значенні був шевченко пророком свого народу. продовжував він ще одну біблійну традицію картання вад власного народу, дав могутню силу національній самокритиці, без якої не було б нашого відродження ні в xix, ні в xx століттях.
при уважному перечитуванні поеми «» можна побачити в ній шекспірівське, відчути шевченкове страждання за людську жорстокість: «болить серце, як згадаєш…», «серце болить, а розказувать треба; нехай бачать сини, внуки, що батьки їх помилялись», «не спинила вина крові, ні злості людської»,
аналізуючи поему «», слід частіше звертатись до тексту, аргументувати словами автора. такий аналіз стосується насамперед образів ватажків руху — максима залізняка та івана ґонти.
створюючи ці образи, шевченко дає власну оцінку їхній ролі в повстанні: «гонта і залізняк, отамани того кривавого діла», хоча в змалюванні цих персонажів політичні і суперечності, бо кожній людині притаманні і сильні, і слабкі сторони.
ставши на чолі ів, залізняк думає про долю народу. це є однією із причин великого довір’я повстанців до свого ватажка. це ж про нього, улюбленця народних мас, співає кобзар пісню «літа орел, літа сизий…»
максим відважний. він завжди йде попереду перебуває в самій гуїці бою, власним прикладом запалює повстанців на рішучі вчинки. залізняк пройнятий глибокою ненавистю до ворога і жорстоко розправляється з шляхтою але благородний намір — визволення народу від гніту — перетворюється на жахливе кровопролиття. засліплені кров’ю, вже не здатні зупинитись: не милують, карають, завзяті. тече кров у воду. ні каліка, ні старий, ні мала дитина недостались — вблагали. лихої години. можливо, тяжке життя породжує таку неймовірну жорстокість? адже залізняк чуйний до яреми, дорожить дружбою, повстанці його поважають, вважаючи своїм. довідавшись, що немає вже ґонти «залізняк заплакав вперше зроду; сльози не вітер, умер неборака». на чужому полі, в чужу землю поховали його? сумно-сумно залізную силу поховали; насипали високу могилу. разом із залізняком закликає карати ворога і гонта. його образ — найтрагічніший у поемі. гонта відданий присязі та народові, всією душею ненавидить польську шляхту — це з одного боку. а з іншого — зміг же він порушити присягу, переходячи на бік ів. а якою відданістю справі можна виправдати його криваві справи.
покотились малі діти і каліки хворі: ґвалт і галас. на базарі як посеред моря кривавого стоїть гонта з максимом завзятим. не можу погодитись з тим, що в літературі вбивство гонтою власних дітей не тільки виправдовується, але й показується як зразок відданості справі.
вбивство гонтою своїх синів не підтверджується ні історичними, ні фольклорними джерелами.
шевченко пише, що, здійснювати убивство, гонта замислюється над вчинками ів, його єдині бажання — смерть. і мене вб’ють… коли б швидше!
необхідно замислитись над тим, що навряд чи з будь-якої скрутної ситуації єдиним виходом може бути помста, а ще страшніше — масові вбивства. не всякими шляхами можна дійти праведного діяння. треба думати, як, борючись проти зла, не скоїти ще більшого й непоправного лиха.
говорячи про образи ватажків руху, слід підкреслювати ті помилки в їхніх діях, що призвели до кровопролиття, міжнаціональної ворожнечі, до трагедії народу. чому? відповідь на це — події в сербії і хорватії, молдові та чечні.