Дух непокори i свободи живе в серцi тiльки тiєï людини, яка усвiдомила себе сином рiдноï землi, рiдного краю. i це найсвятiше почування "живить надiю, певну вiру в iдеали". про це святе почуття людини i йдеться в одному з найпатрiотичнiших творiв - поемi миколи вороного "євшан-зiлля".в основу сюжету покладено легенду з лiтопису. сина половецького хана князь володимир узяв у полон маленьким хлопчиком. зростала дитина у багатствi, маючи усе, бо князь: оточив його почотом i розкошами догiдно - i жилось тому хлоп'ятi i безпечно, i вигiдно.сите i безтурботне життя на чужинi поступово стирало у пам'ятi рiдних людей, степ, звичаï, i ханський син забув мову батькiв, почав "край чужий, чужi звичаï як за рiднi уважати". зачерствiло його серце, переродилася душа. не вражає юнака пiсня посланця: там, де пустка замiсть серця, порятунку вже не i все ж пахощi гiркого полину примусили серце забитися швидше, вони прокинутися найсвятiшому почуттю - любовi до рiдного краю. "рiдний степ - широкий, вiльний" "раптом став перед очима, з ним i батенько нещасний". i вже нiщо не могло зупинити юнака: нi розкiшне життя, нi багатства, нi почестi. вiн зрозумiв, що найдорожче для людини - ïï рiдна земля i воля в рiднiм краю: краще в рiднiм краï милiм полягти кiстьми, сконати, нiж в землi чужiй, ворожiй в славi й шанi пробувати! проблема, порушена в поемi, залишається актуальною i сьогоднi, бо розкидала доля украïнцiв по рiзних куточках земноï кулi. блукають вони у пошуках щастя, не розумiючи, що знайти його можна тiльки на рiднiй землi: де ж того євшану взяти,того зiлля-привороту,що на певний шлях направить, - шлях у край свiй повороту? !
Твір на тему безсмертя і добро. Bсі події , які відбуваються з людиною, багато в чому обумовлені тим місцем, де вони відбуваються. Сприйняття реальності людиною сильно відрізняється в залежності від місця, де людина знаходиться. У сучасному світі велика частина людей проживає далеко від красивої і надихаючої природи — в задушливому місті. Але не можна забувати, що природним місцем існування людини є зовсім не місто, а природа. Для свого щасливого iснування людина повинна жити на природі, а не поза нею. Одразу, ще з перших рядків твору видно, що Митько-людина дії, адже це саме він має найбільше розвинуту фантазію, яка проявилася у його «демосфенській» промові перед від'їздом. Також він дуже рухливий та непосидючий, адже ну ніяк не міг всидіти над студіюванням «книжкової скарбниці». Сергійко набагато спокійніший за свого друга, і довго вагається над прийняттям серйозних рішень. Водночас Митько - не боягуз. Можливо, навіть відважніший за свого приятеля, адже оселитися біля озера було його ідеєю, тай рятувати. Василя кинувся саме він. Але, на мою думку, це також свідчить про його великодушність та, звісно, вміння прощати помилки. Скоріше за все, саме ці чесноти роблять образ Митька привабливим та по-своєму оригінальним. Мені здається, що він може стати хорошим прикладом хоча б для мене, а тоді — й для моїх однолітків та наступних поколінь. Повість «Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки» розповідає про веселі, незвичайні, таємничі пригоди Сергія та Митька. Історія розпочинається з того, що учні п'ятого класу отримали від учительки ботаніки завдання на літо — зібрати колекцію комах.. а замість цього почали полювати на страшного Митькозавра. Наприкінці твору той виявився хлопцем Василем, який вирішив розіграти двох друзів. За веселим, пригодницьким характером оповіді і бажанням оспівати справжню дружбу ця повість нагадує трилогію В. Нестайка ,,Тореадори з Васюківки''.
