Зажурилася в лісі Берізка, гілки схилила, листи згорнула. Всі навкруги радіють: квіти цвітуть, пташки співають, кожна билинка, кожен кущик причепурилися, тільки Берізка сумна стоїть.
Хтось коріння моє обгриза лася вона сусіду Пневі, — і листя хтось моє об’їдає...
Подивився Пень на всі боки, бачить — під деревом їжак прогулюється.
Гей! — крикнув Пень сердито.— Це ти у Берізки коріння обгризаєш?
— Фр! — обурився їжак. — Що мені — їсти нічого? Я й мишей ловлю, і хробаків, я навіть... навіть зі змією справлюся. Навіщо мені коріння обгризати?
— Хто ж тоді цим займається?
— Може, цей? — показав їжак на Борсука, котрий біля своєї нори нишпорив.
— От видумали, — образився Борсук.— Я під деревами личинок їм, а коріння не займаю. Може, то Кріт і Землерийка? Вони завжди у землі длубаються.
— Е, ні, — запротестували Кріт і Землерийка, — ми їмо жуків та хробаків, а дерев не займаємо.
Задумався Пеньок: хто ж це Берізку губить? Адже не тільки коріння у неї обгризають, а й листя об’їдають.
Ні їжак, ні Борсук, ні Кріт із Землерийкою до листя не доберуться. Ось птахи — ті скрізь встигають: і на ріллі копаються, і на гілках дерев скачуть. Побачив Пень Шпаків і гукнув їм:
— Гей, пернаті! Чи то не ви Берізці шкодите?
— Що-що? — здивувалися Шпаки.— Щоб ми, птахи, дереву шкодили? Та ніколи!
Вирішили тоді звірі та птахи під стерегти шкідника. Сховалися в кущах і чекають. Годину чекають, дві чекають, уже й потомилися чекати, а шкідник не з’являється. Стало сонечко за ліс ховатися, захотілося всім спати.
їжак хоча й нічний звір, а теж знічев’я розпозіхався. Хто де сидів, там і заснув.
І от тільки вони поснули, вибрався з-під корча жук Травневий Хрущ.
Вусами поворушив, лапами потер і закричав по-своєму, но-жучиному:
Гей, вилазьте із щілинок.
З-під сосонок, з-під ялинок.
Час настав, сюди скоріше.
Вдосталь є смачної їжі!
І зразу ж з усіх боків задзижчало, загуділо.
Зум-зум-зум-зум-зум-зум,
Ми завжди готові, кум!
А Хрущ ще гучніше зазивав, навколо Берізки в’ється.
Солоденькі тут листочки.
Налітай, сини і дочки.
Тьоті, дяді, баби з дідом,
Пригощайтеся обідом!
Хмарою налетіли Хрущі на Берізку, обсіли, обліпили, і листя за ними не видно.
Хтось коріння моє обгриза лася вона сусіду Пневі, — і листя хтось моє об’їдає...
Подивився Пень на всі боки, бачить — під деревом їжак прогулюється.
Гей! — крикнув Пень сердито.— Це ти у Берізки коріння обгризаєш?
— Фр! — обурився їжак. — Що мені — їсти нічого? Я й мишей ловлю, і хробаків, я навіть... навіть зі змією справлюся. Навіщо мені коріння обгризати?
— Хто ж тоді цим займається?
— Може, цей? — показав їжак на Борсука, котрий біля своєї нори нишпорив.
— От видумали, — образився Борсук.— Я під деревами личинок їм, а коріння не займаю. Може, то Кріт і Землерийка? Вони завжди у землі длубаються.
— Е, ні, — запротестували Кріт і Землерийка, — ми їмо жуків та хробаків, а дерев не займаємо.
Задумався Пеньок: хто ж це Берізку губить? Адже не тільки коріння у неї обгризають, а й листя об’їдають.
Ні їжак, ні Борсук, ні Кріт із Землерийкою до листя не доберуться. Ось птахи — ті скрізь встигають: і на ріллі копаються, і на гілках дерев скачуть. Побачив Пень Шпаків і гукнув їм:
— Гей, пернаті! Чи то не ви Берізці шкодите?
— Що-що? — здивувалися Шпаки.— Щоб ми, птахи, дереву шкодили? Та ніколи!
Вирішили тоді звірі та птахи під стерегти шкідника. Сховалися в кущах і чекають. Годину чекають, дві чекають, уже й потомилися чекати, а шкідник не з’являється. Стало сонечко за ліс ховатися, захотілося всім спати.
їжак хоча й нічний звір, а теж знічев’я розпозіхався. Хто де сидів, там і заснув.
І от тільки вони поснули, вибрався з-під корча жук Травневий Хрущ.
Вусами поворушив, лапами потер і закричав по-своєму, но-жучиному:
Гей, вилазьте із щілинок.
З-під сосонок, з-під ялинок.
Час настав, сюди скоріше.
Вдосталь є смачної їжі!
І зразу ж з усіх боків задзижчало, загуділо.
Зум-зум-зум-зум-зум-зум,
Ми завжди готові, кум!
А Хрущ ще гучніше зазивав, навколо Берізки в’ється.
Солоденькі тут листочки.
Налітай, сини і дочки.
Тьоті, дяді, баби з дідом,
Пригощайтеся обідом!
Хмарою налетіли Хрущі на Берізку, обсіли, обліпили, і листя за ними не видно.
Затремтіла бідолашна, зарипіла. Почув їжак — Борсука штовхнув, прокинувся Борсук — Крота іі Землерийку розбудив.
— Так ось хто Берізку губить! — закричали звірі.
— Держи їх! Лови! — зняли галас Шпаки.
Налетіли Граки, Дрозди, Зозулі та як почали Хрущів хапати.
Зум-зум-зум-зум-зум-зум-зум,
Ой, куди ж тікати, кум? —
заметушилися жуки.
Під дерева ховайтеся! Під дерева, — скомандував Хрущ.
Хрущ під дерева, а там на них їжак з Борсуком чекають. Хрущі у землю, а тут їх Кріт і Землерийка хапають. Всіх до одного половили.
Розгорнула Берізка листочки, розпрямила гілки і вклонилася своїм вірним друзям.