Закувала зозулина, сіла на лозину, Ей, люблю, мамко, літо, ще ма люблю зиму.Ой співанки-коломийки, в'язанку з них в'яжу, Як попросять заспівати, я ся не відкажу.Пусти мене, моя мати, та й на вечорнички, То там хлопці чорноброві, плетуть рукавички. Як я стану коломийки співати, співати, Засмієшся, і затужиш, і станеш гадати.Ой дрібонько коломийка, дрібонька, дрібонька, Одна мила, друга люба, третя солодонька.- Звідки мої співаночки! – питаються люди. В полонинах, буковинах ростуть вони всюди.Та я собі заспіваю, тоненько засвищу, Стільки знаю співаночок, як трави та листу.Ой повіяв буйний вітер, повіяв, повіяв, Та він мої коломийки по горах розсіяв.Коломийку заспіваю, як ми веселенько, Коломийку заспіваю, як болить серденько.Коли собі заспіваю, то журба щезає, Бо то ж наша коломийка такі чари має.Ой Матію та Матію, відколи тя Зроби мені коновочки, най співанки ношу.Зроби одну, зроби одну та зроби ще другу, Одна буде про весілля, а друга про тугу.Ой я собі заспіваю двома голосами. Один піде понад лугом, а другий лісами.Ой щебече соловейко у мене на груші, Кожен так собі співає, як йому на душі.Співаночки-складаночки, я вас не складала, Вас складали парубочки, а я переймала.Я посію пшенечиньку, а вродиться льоночик, Коби таки до роботи, як до співаночок.А я годна льонок брати та годна стелити, А я годна заспівати та й годна робити.Ой коби ми, подружечко, голосочки склали, Ми би своїх легіників співанками вкрали.
Пісня супроводжує український народ протягом усієї історії його існування. У часи розквіту та занепаду, під час важких випробувань війнами, бідністю, національного гніту народна пісня допомагала людям. У ній – пам'ять про визначних історичних діячів, про минуле, щирі почуття. У радісні хвилини життя – при народженні немовляти, хрещенні, весіллі, на будь-яке свято – пісня неодмінно лунала, зігріваючи душу та підіймаючи настрій. Пісня допомагала в праці та в дорозі. Мабуть, така співуча в нас українська душа.
Є давня легенда, пов’язана з пісенністю українського народу. У ній розповідається про те, що Господь обдаровував усі землі світу багатствами, тож українській землі, яка постала перед ним останньою, не залишилося нічого, окрім народної пісні. Мабуть, ця легенда виникла в часи великих бід, що випали на долю нашого краю. Та пісня, пообіцяв Господь, до людям пережити всі лиха та ще й нестиме радість та світло.
В українських народних піснях живе вся історія нашого буття. У них і кохання, і побутове життя, і праця, і військова слава. Українські пісні надзвичайно мелодійні, щирі та прості. Вони нікого не залишають байдужими. Незважаючи на те, що багато з них народилися з болю, вони несуть світло та свято життя. У наших піснях немає жорстокості, агресії, навпаки – прагнення щастя, любові, добробуту, гумор, що найкраще характеризує національні риси нашого народу. Без рідної пісні ,як і без рідної мови, людина не може висловити своїх почуттів.
Пісню потрібно берегти, адже в ній ми дійсно єдинні.
Ей, люблю, мамко, літо, ще ма люблю зиму.Ой співанки-коломийки, в'язанку з них в'яжу,
Як попросять заспівати, я ся не відкажу.Пусти мене, моя мати, та й на вечорнички,
То там хлопці чорноброві, плетуть рукавички. Як я стану коломийки співати, співати,
Засмієшся, і затужиш, і станеш гадати.Ой дрібонько коломийка, дрібонька, дрібонька,
Одна мила, друга люба, третя солодонька.- Звідки мої співаночки! – питаються люди.
В полонинах, буковинах ростуть вони всюди.Та я собі заспіваю, тоненько засвищу,
Стільки знаю співаночок, як трави та листу.Ой повіяв буйний вітер, повіяв, повіяв,
Та він мої коломийки по горах розсіяв.Коломийку заспіваю, як ми веселенько,
Коломийку заспіваю, як болить серденько.Коли собі заспіваю, то журба щезає,
Бо то ж наша коломийка такі чари має.Ой Матію та Матію, відколи тя
Зроби мені коновочки, най співанки ношу.Зроби одну, зроби одну та зроби ще другу,
Одна буде про весілля, а друга про тугу.Ой я собі заспіваю двома голосами.
Один піде понад лугом, а другий лісами.Ой щебече соловейко у мене на груші,
Кожен так собі співає, як йому на душі.Співаночки-складаночки, я вас не складала,
Вас складали парубочки, а я переймала.Я посію пшенечиньку, а вродиться льоночик,
Коби таки до роботи, як до співаночок.А я годна льонок брати та годна стелити,
А я годна заспівати та й годна робити.Ой коби ми, подружечко, голосочки склали,
Ми би своїх легіників співанками вкрали.
Пісня супроводжує український народ протягом усієї історії його існування. У часи розквіту та занепаду, під час важких випробувань війнами, бідністю, національного гніту народна пісня допомагала людям. У ній – пам'ять про визначних історичних діячів, про минуле, щирі почуття. У радісні хвилини життя – при народженні немовляти, хрещенні, весіллі, на будь-яке свято – пісня неодмінно лунала, зігріваючи душу та підіймаючи настрій. Пісня допомагала в праці та в дорозі. Мабуть, така співуча в нас українська душа.
Є давня легенда, пов’язана з пісенністю українського народу. У ній розповідається про те, що Господь обдаровував усі землі світу багатствами, тож українській землі, яка постала перед ним останньою, не залишилося нічого, окрім народної пісні. Мабуть, ця легенда виникла в часи великих бід, що випали на долю нашого краю. Та пісня, пообіцяв Господь, до людям пережити всі лиха та ще й нестиме радість та світло.
В українських народних піснях живе вся історія нашого буття. У них і кохання, і побутове життя, і праця, і військова слава. Українські пісні надзвичайно мелодійні, щирі та прості. Вони нікого не залишають байдужими. Незважаючи на те, що багато з них народилися з болю, вони несуть світло та свято життя. У наших піснях немає жорстокості, агресії, навпаки – прагнення щастя, любові, добробуту, гумор, що найкраще характеризує національні риси нашого народу. Без рідної пісні ,як і без рідної мови, людина не може висловити своїх почуттів.
Пісню потрібно берегти, адже в ній ми дійсно єдинні.