Микола Кіндратович Вороний народився 7 грудня 1871р. у сім'ї ремісника на Катеринославщині (тепер Дніпропетровська область). Коли хлопцеві було півроку, родина переїхала до Харкова. Спочатку він навчався в Харківському, а потім у Ростовському реальному училищі, звідки був виключений за зв'язки з народниками, читання і поширення забороненої літератури. Три роки перебував під наглядом поліції із забороною вступати до вищих навчальних закладів Росії. Перші вірші Вороний почав писати, ще навчаючись у Харківському реальному училищі. У 1893 р. він надрукував перший вірш "Не журись, дівчино".
У 1895 р. виїхав за кордон і навчався спочатку у Віденському, а потім Львівському університетах на філософському факультеті. У Львові зблизився з І. Франком, який справив великий вплив на формування світогляду, літературно-естетичних поглядів молодого поета.
М. Вороний працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства ім. Т. Шевченка, режисером українського театру товариства "Руська бесіда", в редакції журналу "Життє і слово", де вів рубрику "Вісті з Росії". Допомагав І. Франкові у виданні газети "Громадський голос" і "Радикал", деякий час був неофіційним редактором журналу "Зоря". З 1897р. був актором театральних труп М. Кропивницького, П. Саксаганського, О. Васильєва та інших. У 1901р. Вороний залишив сцену, служив в установах Єкатеринодара, Харкова, Одеси, Чернігова. У "Літературно-науковому віснику" опублікував відкритий лист програмного характеру, де закликав письменників до участі в альманасі, "який змістом і формою міг би хоч трохи наблизитись до нових течій і напрямів сучасних літератур".
У1910 р. Вороний оселився в Києві, працював у театрі М. Садовського, викладав у театральній школі. Протягом 1911−1917 pp. видав збірки поезій "Ліричні поезії" (1911), "В сяйві мрій" (1913), "Євшан-зілля" (1917).
Після загибелі УНР (Української Народної Республіки) М. Вороний не сприйняв радянської дійсності та емігрував за кордон у 1920 р. Жив у Варшаві, де здружився з польськими письменниками Ю. Тувімом і Л. Стаффом.
У 1921 р. у Варшаві видав збірку "За Україну!", невдовзі переїхав до Львова. Викладав в українській драматичній школі при Музичному інституті імені М. Лисенка, деякий час був директором цієї школи. У 1926 р. Вороний повернувся в Україну, займався педагогічною і театрознавчою діяльністю.
сіроманець — головний герой однойменної повісті м. вінграновського. це найстаріший вовк у світі. він давно втратив свою зграю і свою родину — дружину й дітей. їх убили люди. залишився сіроманець зовсім самотнім на цьому світі,нікому про нього подбати. та ще він і зовсім осліп, тому добувати поживу хижакові нелегко.
сіроманець не злий за вдачею, але в нього є особистий ворог серед людей — василь чепіжний. це він винищив вовків за те, що вони з’їли його козу. для мисливця метою життя стало звести зі світу вовка, тому сіроманець ховається від людини, яка ставить на нього капкани і риє вовчі ями, в одну з яких якось він все-таки потрапив. та це не обізлило вовка проти всіх людей. адже він прекрасно розуміється на характерах і вдачі людей, відчуває, хто йому друг, а хто ворог. незважаючи на те що він хижак, ніколи не заподіє зла тим, хто робив йому добро. так, коли їх із андрійком у степу застала заметіль, сіроманець ніс хлопчика на своїй спині, зігрівав своїм теплом, доки їх не знайшли. вовк урятував хлопчикові життя.
сіроманець — досвідчений і мудрий. він довгий час був ватажком зграї, виховав багатьох вправних, сильних і сміливих вовків. до його порад завжди прислухалися молоді вовки, на його думку зважали, «він снився молодим вовчицям». а ще його проклинали конюхи та пастухи, коли він завдавав шкоди череді чи отарі.
мені сподобався сіроманець. він благородний, справжній друг. вовк любив сашка й андрійка, був вдячний льотчикам за те, що вони приютили його, годували, турбувалися про нього.
а дружба сашка й вовка — це яскравий приклад гармонії людини й природи, яку ніколи не слід порушувати, бо це може до непередбачуваних наслідків.!
Микола Кіндратович Вороний народився 7 грудня 1871р. у сім'ї ремісника на Катеринославщині (тепер Дніпропетровська область). Коли хлопцеві було півроку, родина переїхала до Харкова. Спочатку він навчався в Харківському, а потім у Ростовському реальному училищі, звідки був виключений за зв'язки з народниками, читання і поширення забороненої літератури. Три роки перебував під наглядом поліції із забороною вступати до вищих навчальних закладів Росії. Перші вірші Вороний почав писати, ще навчаючись у Харківському реальному училищі. У 1893 р. він надрукував перший вірш "Не журись, дівчино".
У 1895 р. виїхав за кордон і навчався спочатку у Віденському, а потім Львівському університетах на філософському факультеті. У Львові зблизився з І. Франком, який справив великий вплив на формування світогляду, літературно-естетичних поглядів молодого поета.
М. Вороний працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства ім. Т. Шевченка, режисером українського театру товариства "Руська бесіда", в редакції журналу "Життє і слово", де вів рубрику "Вісті з Росії". Допомагав І. Франкові у виданні газети "Громадський голос" і "Радикал", деякий час був неофіційним редактором журналу "Зоря". З 1897р. був актором театральних труп М. Кропивницького, П. Саксаганського, О. Васильєва та інших. У 1901р. Вороний залишив сцену, служив в установах Єкатеринодара, Харкова, Одеси, Чернігова. У "Літературно-науковому віснику" опублікував відкритий лист програмного характеру, де закликав письменників до участі в альманасі, "який змістом і формою міг би хоч трохи наблизитись до нових течій і напрямів сучасних літератур".
У1910 р. Вороний оселився в Києві, працював у театрі М. Садовського, викладав у театральній школі. Протягом 1911−1917 pp. видав збірки поезій "Ліричні поезії" (1911), "В сяйві мрій" (1913), "Євшан-зілля" (1917).
Після загибелі УНР (Української Народної Республіки) М. Вороний не сприйняв радянської дійсності та емігрував за кордон у 1920 р. Жив у Варшаві, де здружився з польськими письменниками Ю. Тувімом і Л. Стаффом.
У 1921 р. у Варшаві видав збірку "За Україну!", невдовзі переїхав до Львова. Викладав в українській драматичній школі при Музичному інституті імені М. Лисенка, деякий час був директором цієї школи. У 1926 р. Вороний повернувся в Україну, займався педагогічною і театрознавчою діяльністю.
Объяснение:
сіроманець — головний герой однойменної повісті м. вінграновського. це найстаріший вовк у світі. він давно втратив свою зграю і свою родину — дружину й дітей. їх убили люди. залишився сіроманець зовсім самотнім на цьому світі,нікому про нього подбати. та ще він і зовсім осліп, тому добувати поживу хижакові нелегко.
сіроманець не злий за вдачею, але в нього є особистий ворог серед людей — василь чепіжний. це він винищив вовків за те, що вони з’їли його козу. для мисливця метою життя стало звести зі світу вовка, тому сіроманець ховається від людини, яка ставить на нього капкани і риє вовчі ями, в одну з яких якось він все-таки потрапив. та це не обізлило вовка проти всіх людей. адже він прекрасно розуміється на характерах і вдачі людей, відчуває, хто йому друг, а хто ворог. незважаючи на те що він хижак, ніколи не заподіє зла тим, хто робив йому добро. так, коли їх із андрійком у степу застала заметіль, сіроманець ніс хлопчика на своїй спині, зігрівав своїм теплом, доки їх не знайшли. вовк урятував хлопчикові життя.
сіроманець — досвідчений і мудрий. він довгий час був ватажком зграї, виховав багатьох вправних, сильних і сміливих вовків. до його порад завжди прислухалися молоді вовки, на його думку зважали, «він снився молодим вовчицям». а ще його проклинали конюхи та пастухи, коли він завдавав шкоди череді чи отарі.
мені сподобався сіроманець. він благородний, справжній друг. вовк любив сашка й андрійка, був вдячний льотчикам за те, що вони приютили його, годували, турбувалися про нього.
а дружба сашка й вовка — це яскравий приклад гармонії людини й природи, яку ніколи не слід порушувати, бо це може до непередбачуваних наслідків.!