Чому ми не святкуємо 9 травня як День перемоги? Як тепер називається день 8 травня? Чому?
- війну починають політики, а помирають звичайні люди..
- Чому так називається новела?
- На Любов Пономаренко хотіла звернути увагу цим твором? Яка його основна думка?
- Яка ваша думка з цього приводу? - ставлення до полонених? що таке милосердя та прощення?
- Що таке художня деталь? Приклад з тексту.
- Які почуття та роздуми викликав у вас твір?
ВІдповіді написати тут під завданням
Объяснение:
Тарас Шевченко для кожного свідомого українця – не просто народний поет, талановитий митець, а й національний пророк, апостол правди, заступник знедолених, провидець, великий патріот та один з найбільших революціонерів нашого народу. Адже справді майже кожна сторінка «Кобзаря» – це палкий заклик любити свій народ і край, пророчий осуд усякої неправди і неволі, рішучий осуд насильства, релігійного лицемірства і соціальної несправедливості. І хоч минуло вже 200 років від дня його появи на світ, а значущість цієї постаті та його слів абсолютно не зменшилася.
Объяснение:
Нещодавно я була свідком досить бурхливої дискусії на дещо несподівану тему: чи потрібні сучасній людині усілякі правила поведінки, „доброго тону” і етикету? Переважала думка, що в наш прагматичний, мобільний і демократичний час всі ці „китайські церемонії” – річ абсолютно зайва. Цей висновок мене дещо збентежив, але водночас змусив замислитись: може і справді „добрі манери” – поняття застаріле? Та й на окремих диваків, які, аби відчинити двері на дзвінок, вдягають піджак, вітаючись, знімають капелюха, а видираючись з переповненого автобуса, намагаються подати руку дамі, ми найчастіше дивимося з іронічною посмішкою.
Якщо ж вдатися до невеличкого історичного екскурсу, можна згадати, що у дореволюційні часи гарні манери були обов’язковою рисою освічених верств. „Правила доброго тону” прищеплювалися змалечку, засвоювалися в гімназіях та інститутах шляхетних дівчат. А от після революції нові можновладці „гімназіїв не закінчували”, тож негайно скасували усі ці буржуазні витребеньки як абсолютно непотрібні трудящим масам. Втім, невдовзі совєтська еліта схаменулася і також захотіла чимось відрізнятися від простого люду. І правила доброго тону були знову повернені з небуття, щоправда у дещо зміненій формі „радянського етикету”.
Проте, як казали древні, часи міняються, і ми міняємося разом з ними. Нині у всьому світі відчутна тенденція до уніфікації та спрощення норм поведінки. Людство стає більш демократичним, вільним, розкутим. У наших стосунках менше формальності та умовностей. І це чудово. Але відсутність умовностей зовсім не означає безцеремонності й нахабства, а розкутість – розв’язності та грубості у поведінці. Вічливість і делікатність у стосунках потрібні нашим сучасникам так само, як і колись. І так вже влаштована наша психіка, що, якими б модерними і просунутими ми б себе не вважали, нову людину сприймаємо саме за її зовнішністю і манерами. То може ми зовсім даремно „списуємо” в архів оті старомодні „гарні манери”, правила і те, що колись називалося добрим тоном? Звичайно, дещо у цьому „кодексі” і справді застріло. Та переконана, що і найсучаснішій людині зовсім не завадить знати, як слід поводитися на діловій зустрічі чи офіційному прийнятті, кому, як і коли подавати руку і ще цілу купу не менш важливих речей. Бо ж ці правила вигадані зовсім не для того, аби ускладнювати життя „простим хлопцям”. Адже добрі манери – це, насамперед іб висловити свою повагу до інших. А це – завжди цінується людьми і ніколи не застаріває. Втім – не меншою мірою це і повага до самого себе. А ще психологи відзначають: людина, яка володіє добрими манерами, дотримується правил доброго тону у будь-якому товаристві почуває себе впевнено і комфортно. Хай навіть оточуючі цього і не розуміють. Адже, як зауважив один розумний чоловік, „ ваші добрі манери – найкращий захист від поганих манер іншого”.