Чим закінчується повість «інститутка» марка вовчка? а прокіп пішов до війська, а устина подалася слідом б прокіп пішов до війська, а устина залишилася служити в інститутки в прокіп гине, а устина залишилася служити в києві г прокіп пішов до війська, а устина залишилася служити в києві

Мені здається, що старий кайдаш не досить уваги приділяв вихованню своїх синів. «він був добрий стельмах, заробляв добрі гроші, але ніяк не міг удержати їх у руках. гроші втікали до шинкаря. панщина поклала на кайдашеві свій відбиток». чимало настраждавшись, наробившись за свій вік так, що «аж шкура болить», кайдаш намагається знайти забуття в чарці. потоваришувавши з оковитою, він втрачає повагу старшого сина карпа. я думаю, що карпо, старший син кайдаша, з дитинства був грубуватим, ріс черствим, бездушним. ці риси поступово тільки набирали обертів. він був першою дитиною, мабуть, його більше пестили, пробачали грубість. коли парубкував, то теж був мовчазний, гордовитий, ніколи навіть не сміявся. «його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи осміхались». після одруження та народження сина карпо ніби виріс у власних очах, відчув себе справжнім хазяїном. починає поводити себе ще більш егоїстично. він ніколи не був покірним, не змовчував батькам, під час сварки через мотовило вперше підняв на старого кайдаша руку. про його жорстокість та черствість знало все село. я погоджуюсь із тим, що батьки належним чином не займалися його вихованням, тому й мають такий результат. я не згоден із думкою, що кайдаш не займався вихованням дітей, тому що він був богомольна людина, а значить цінував свою сім’ю й доклав усіх зусиль для виховання хлопців. на мій погляд, стара кайдашиха не знаходить спільної мови зі старшим сином та невісткою, тому що на неї панщина наклала свій відбиток. замолоду вона довго служила в панів і «набралася од їх трохи панства», «до природної звичайності української селянки пристало щось вже дуже солодке, аж нудне», зовнішня пиха, облесливість у розмові. я не згоден із думкою, що у сварках винні батьки. розпалюванню ворожнечі сприяли й невістки, особливо мотря. у неї надто дріб’язкова натура. вона ладна лаятися за яйця, курей, кухоль, а наслідки всього цього жахливі — порушення етичних норм, народної моралі, бо син здіймає руку на батька, мотря вибиває кайдашисі око, карпо женеться з дрючком за матір’ю, заганяє в ставок і ладен вдарити, та зупиняється, бо «не так шкода, матері, як чобіт». джерело:   довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Роман “Євгеній Онєгін” – це не тільки кращий твір Пушкіна, цей кращий добуток всієї

Росіянці літератури. “Енциклопедія російського життя”, на думку В. Г. Бєлінського, містить у собі так багато

Значимого для російської людини: побут і природу Росії, кипіння політичного життя, ідейні суперечки,

Щиросердечні переживання й, звичайно ж, любов. Роман містить у собі кілька частин, які при бажанні

Можна розглядати як самостійні добутки в контексті циклу. У даній роботі ми розглянемо

Два листи (Тетяни і Євгенія) як ключ до розуміння образів головних героїв.

Сучасні Пушкіну читачі із захватом приймали перші розділи, декабристи ладили Онєгіна в

Передові люди століття, очікуючи романтичної поеми. Пушкіна уважно стежив за відкликанням публіки, про що

Свідчить його переписка із друзями – В’яземським, Жуковським, Плетньовим.

Якщо умовно розглядати “Євгенія Онєгіна” як центральний добуток усього творчості

Пушкіна, те все, що створювалося раніше, було підготовкою великого роману. Це рівною мірою й поема

“Руслан і Людмила” – перший досвід в епічному роді, і цикл південних поем.

1823 рік – початок роботи над “Євгенієм Онєгіним”. Протягом восьми років роботи над романом

Мінялася російська дійсність (зміна царів, страти декабристів), мінявся самого Пушкіна (розчарування в

Русі декабристів). Все це наклало відбиток на образ головного героя й на весь роман – плід

Восьмирічних праць.

Трактування образа Євгенія Онєгіна було дуже суперечливою. Наприклад, Писарєв дав таку оцінку:

“Тип марний, не здатний ні до розвитку, ні до переродження; онегинская нудьга не може зробити з

Себе нічого, крім безглуздостей і гидот”.

А думка Бєлінського інше: “Онєгін – добрий малий, але при цьому незвичайна людина”.

Достоєвський уважав Онєгіна “блукачем у рідній землі”, що “відірваний від народу, від народних сил”.

Образ же Тетяни завжди підносився до “натури геніальної”. На думку Достоєвського, Тетяна

Гідна бути заголовною героїнею роману, тому що “вона глибше Онєгіна й, звичайно, розумніше його”.

“Милий ідеал” – дбайливо збережений Пушкіним образ, він непорочний, гармонічний і доконаний. По-

Різному сприймалася остання сцена пояснення з Онєгіним. В. Набоков, як і Бєлінський, засудив

Рішення Тетяни відкинути любов Онєгіна, назвавши це “верескливою чеснотою”, що “повторює

Зазубрену репліку”.