Чим вражає творчість Коцюбинського на основі твору(тiнi забутих предкiв) (переписуєте питання і далі даєте розгорнуту відповідь) 2.Образ вальсу у новелі о.кобил."мел.вальс"
Нині ера інформаційних технологій.Час іде шаленими темпами і молодь,на превеликий жаль, дедалі недбаліше ставиться до минувшини.А чи справді треба знати минули,коли ми йдемо в майбутнє? На мою думку,минули справді варто пам'ятати заради майбутнього. Кожен,хто прагне успіху у власній діяльності,має знати,вивчати й поважати досвід своїх предків. Досвід тисячоліть неповторний,він містить і результати пізнання,і моральні засади людських взаємовідносин,і аналіз помилок та досягнень багатьох поколінь.Це міцне підг'рунтя для побудови майбутнього.Ось чому в вивченню історї приділяють так багато уваги і діти починають ознайомлення з нею ще з шкільних років. Яскравим підтвердженням цього є постійна потреба у визначні моменти нашого життя звертатись до аналогічних ситуацій у минулому.Наприклад,за часів становлення незалежної України пам'ять про чесноти козацтва не давала людям покладати руки і живила патріотичний дух! До того ж,якщо ти нехтуєш минуле,то будь - яка твоя праця не матиме сенсу,і замість того,щоб пишатися,твої ж діти не звертатимуть уваги,на створене тобою протягом життя,на твою працю,твої досягнення. Отже,історична пам'ять відіграє велику роль у житті,саме вона змушує нас замислитись над наявними проблемами і водночас дає ключ до їх вирішення.Відповідальність за майбутнє покладена на кожного із нас,а щоб воно було світлим,треба засвоїти уроки минулого!
ответ:Охороняти ліси, гаї, сади — зелене багатство нашої країни заклинає нас відомий український письменник Євген Гуцало. Багато творів він присвятив природі.
Його оповідання "Лось" наштовхує на роздуми про добро і зло. В лісі живе могутній лось. У нього багато ворогів: ведмідь, рись, вовк, а іноді й люди. Такою людиною в оповіданні зображений дядько Шпичак. Авторський осуд зажерливості, жорстокості Шпичака відчутний у його портретній характеристиці: "кругленьке, як підпалок, обличчя", у поведінці. Коли трапилось лихо-діти рятували лося, а дядько Шпичак, "присівши у виїмку", насміхався над ними. Потім діти переживали, боялися пропустити мить, "коли лось ворухнеться", а "Шпичак обійшов навколо вбитого звіра й носком ткнув його між роги". Рятуючи лося, хлопчики керувалися благородними почуттями, бажанням до нещасній тварині, а Шпичак, глухий і байдужий до всього прекрасного, прагнув тільки наживи.
Сміливі хлопці здійснили справжній героїчний вчинок. Вони, хоч і малі, але рішучі. Маленькі герої не побоялися рубати "зрадливу кригу", не злякалися погроз дядька, а "подалися в заповідник, щоб заявити охороні". Шпичак же злякався, "його наче щось тіпнуло", коли він зрозумів, що доведеться відповідати за вчинений злочин. Тільки презирство і відразу можна відчувати до цього браконьєра, цієї бездушної людини. А який охоплює жах, коли читаєш опис лося, підкошеного кулею: "Голова лежала так, ніби він прислухався до землі, чи далеко ще весна, чи скоро прийде, а роги росли при самім снігу, ніби чудернацький кущик, який усе-таки сподівався зазеленіти, вкрившись листям".
Отже, збереження фауни і флори рідного краю залежить від людини, її совісті. Ставлення людини до природи — це мірило людської моралі. Справжня любов до рідної землі повинна бути не лише споглядальною, а й активною, дійовою, спрямованою на захист і примноження багатства рідного краю.
На мою думку,минули справді варто пам'ятати заради майбутнього. Кожен,хто прагне успіху у власній діяльності,має знати,вивчати й поважати досвід своїх предків. Досвід тисячоліть неповторний,він містить і результати пізнання,і моральні засади людських взаємовідносин,і аналіз помилок та досягнень багатьох поколінь.Це міцне підг'рунтя для побудови майбутнього.Ось чому в вивченню історї приділяють так багато уваги і діти починають ознайомлення з нею ще з шкільних років.
Яскравим підтвердженням цього є постійна потреба у визначні моменти нашого життя звертатись до аналогічних ситуацій у минулому.Наприклад,за часів становлення незалежної України пам'ять про чесноти козацтва не давала людям покладати руки і живила патріотичний дух!
До того ж,якщо ти нехтуєш минуле,то будь - яка твоя праця не матиме сенсу,і замість того,щоб пишатися,твої ж діти не звертатимуть уваги,на створене тобою протягом життя,на твою працю,твої досягнення.
Отже,історична пам'ять відіграє велику роль у житті,саме вона змушує нас замислитись над наявними проблемами і водночас дає ключ до їх вирішення.Відповідальність за майбутнє покладена на кожного із нас,а щоб воно було світлим,треба засвоїти уроки минулого!
ответ:Охороняти ліси, гаї, сади — зелене багатство нашої країни заклинає нас відомий український письменник Євген Гуцало. Багато творів він присвятив природі.
Його оповідання "Лось" наштовхує на роздуми про добро і зло. В лісі живе могутній лось. У нього багато ворогів: ведмідь, рись, вовк, а іноді й люди. Такою людиною в оповіданні зображений дядько Шпичак. Авторський осуд зажерливості, жорстокості Шпичака відчутний у його портретній характеристиці: "кругленьке, як підпалок, обличчя", у поведінці. Коли трапилось лихо-діти рятували лося, а дядько Шпичак, "присівши у виїмку", насміхався над ними. Потім діти переживали, боялися пропустити мить, "коли лось ворухнеться", а "Шпичак обійшов навколо вбитого звіра й носком ткнув його між роги". Рятуючи лося, хлопчики керувалися благородними почуттями, бажанням до нещасній тварині, а Шпичак, глухий і байдужий до всього прекрасного, прагнув тільки наживи.
Сміливі хлопці здійснили справжній героїчний вчинок. Вони, хоч і малі, але рішучі. Маленькі герої не побоялися рубати "зрадливу кригу", не злякалися погроз дядька, а "подалися в заповідник, щоб заявити охороні". Шпичак же злякався, "його наче щось тіпнуло", коли він зрозумів, що доведеться відповідати за вчинений злочин. Тільки презирство і відразу можна відчувати до цього браконьєра, цієї бездушної людини. А який охоплює жах, коли читаєш опис лося, підкошеного кулею: "Голова лежала так, ніби він прислухався до землі, чи далеко ще весна, чи скоро прийде, а роги росли при самім снігу, ніби чудернацький кущик, який усе-таки сподівався зазеленіти, вкрившись листям".
Отже, збереження фауни і флори рідного краю залежить від людини, її совісті. Ставлення людини до природи — це мірило людської моралі. Справжня любов до рідної землі повинна бути не лише споглядальною, а й активною, дійовою, спрямованою на захист і примноження багатства рідного краю.
Объяснение: