Людина завжди прагне мати гармонію в своєму житті, бути щасливою. Все має бути досконало. Не можна зупинятися на досягненому, варто завжди прагнути більшого та бути впевненим у своїх власних силах. Треба пізнавати себе, працювати над своїми вадами та скоєними помилками. Якби не було б в людському житті горя, то не було б і радості. Радість в життя людини завжди приходить у час перемоги. Людська вада – це егоїзм. Людину з такою рисою характеру завжди будуть обманювати, зраджувати, не будуть прислухатися до її порад. Тому найголовніше – це взаєморозуміння людей. Якщо ти хочеш, щоб до тебе добре відносились, то і відповідно стався до інших. В такому випадку вони відповідатимуть тобі взаємністю. Я хочу бути для кожної людини хорошим співрозмовником і вміти підтримати будь-кого в важку для нього хвилину. Без праці над собою та значних старань не можливо цього досягнути. Тому я намагаюся працювати над помилками та ставитися до оточуючих так, якби хотів, щоб вони ставилися до мене. Виходить це мені чи ні, судити важко. Гадаю, про це мають сказати мої співрозмовники, друзі та рідні.
Олена Теліга (Шовгенева у дівоцтві) — яскрава постать у розвитку України як у мистецькому, так і в історичному контексті. Це насамперед людина-патріот, бо свідомо обирає шлях боротьби за незалежність рідної землі. Перебуваючи за кордоном у 1939-1941 pp. у Кракові (Польща), вона очолювала літературно-мистецьке товариство "Зарево" і під керівництвом Олега Ольжича працювала у Проводі ОУН (Організації українських націоналістів), з цього моменту її діяльність і творчість стали невід'ємними складовими боротьби свідомих українців за державництво України.
Після Лесі Українки — Олена Теліга найвизначніша жіноча постать в українській літературі, її поетичні твори вражають своєю життєстверджуючою силою, палким оптимізмом, вона прагне активного, наповненого високими устремліннями життя. Поезії сповнені протесту проти буденності, проти збайдужілого ставлення до суспільних процесів. Поетичні погляди й світогляд Теліги формувалися завдяки дружній співпраці з "вісниківцями" (так називали тих, хто об'єднався довкола журналу "Вісник", що його редагував критик і публіцист Д. Донцов), серед них були Ольжич, Маланюк, Мосендз, Степанович, Лятуринська та інші. Загалом же творчість Олени Теліги відносять до так званої "Празької школи" (групування поетів-емігрантів міжвоєнного двадцятиліття). Особливості її поезії — вишуканість у тематиці, настроях, що поєднуються з народною простотою світосприймання; відбиття української духовності, волі до життя, правди, краси; звернення до історичних тем і мотивів. Ліричний герой поетеси — неординарна особистість, яка має мету в житті й прагне її досягти, а це можливо тільки тоді, на думку поетеси, коли є почуття обов'язку й внутрішня самодисципліна.
Людина завжди прагне мати гармонію в своєму житті, бути щасливою. Все має бути досконало. Не можна зупинятися на досягненому, варто завжди прагнути більшого та бути впевненим у своїх власних силах. Треба пізнавати себе, працювати над своїми вадами та скоєними помилками. Якби не було б в людському житті горя, то не було б і радості. Радість в життя людини завжди приходить у час перемоги. Людська вада – це егоїзм. Людину з такою рисою характеру завжди будуть обманювати, зраджувати, не будуть прислухатися до її порад. Тому найголовніше – це взаєморозуміння людей. Якщо ти хочеш, щоб до тебе добре відносились, то і відповідно стався до інших. В такому випадку вони відповідатимуть тобі взаємністю. Я хочу бути для кожної людини хорошим співрозмовником і вміти підтримати будь-кого в важку для нього хвилину. Без праці над собою та значних старань не можливо цього досягнути. Тому я намагаюся працювати над помилками та ставитися до оточуючих так, якби хотів, щоб вони ставилися до мене. Виходить це мені чи ні, судити важко. Гадаю, про це мають сказати мої співрозмовники, друзі та рідні.
Объяснение:
Олена Теліга (Шовгенева у дівоцтві) — яскрава постать у розвитку України як у мистецькому, так і в історичному контексті. Це насамперед людина-патріот, бо свідомо обирає шлях боротьби за незалежність рідної землі. Перебуваючи за кордоном у 1939-1941 pp. у Кракові (Польща), вона очолювала літературно-мистецьке товариство "Зарево" і під керівництвом Олега Ольжича працювала у Проводі ОУН (Організації українських націоналістів), з цього моменту її діяльність і творчість стали невід'ємними складовими боротьби свідомих українців за державництво України.
Після Лесі Українки — Олена Теліга найвизначніша жіноча постать в українській літературі, її поетичні твори вражають своєю життєстверджуючою силою, палким оптимізмом, вона прагне активного, наповненого високими устремліннями життя. Поезії сповнені протесту проти буденності, проти збайдужілого ставлення до суспільних процесів. Поетичні погляди й світогляд Теліги формувалися завдяки дружній співпраці з "вісниківцями" (так називали тих, хто об'єднався довкола журналу "Вісник", що його редагував критик і публіцист Д. Донцов), серед них були Ольжич, Маланюк, Мосендз, Степанович, Лятуринська та інші. Загалом же творчість Олени Теліги відносять до так званої "Празької школи" (групування поетів-емігрантів міжвоєнного двадцятиліття). Особливості її поезії — вишуканість у тематиці, настроях, що поєднуються з народною простотою світосприймання; відбиття української духовності, волі до життя, правди, краси; звернення до історичних тем і мотивів. Ліричний герой поетеси — неординарна особистість, яка має мету в житті й прагне її досягти, а це можливо тільки тоді, на думку поетеси, коли є почуття обов'язку й внутрішня самодисципліна.
Объяснение: