Була у мачухи Червона шапочка, називалася вона так, бо завжди носила червону шапочку на голові. і ось, одного разу зібрався великий бал у місті. були за всі шановні люди міста, до них належала і мачуха. Червона шапочка мрія про бал, та нерідна ненька загнала її у ліс по дрова. ідучі лісом зустріла червона шапочка Дванадцять Місяців. вони запросили її до себе на вечерю. там дівчина розповіла про свою важку долю і вирішили подарити Місяці їй туфельку, та не просту, а з кришталю. пішла задоволена Шапочка, а ж тут зустрівся їй по дорозі вовк. він гарно розпитав дівчинку куди вона прямуй, і виріший випередити її. дівчинка навіть не могла подумати щось погане про вовка. та сірий випередивши бідолашну, вирішив розправитися з мачухою. коли Шапочка прийшла додому вона не побачила нікого.і тут ,сердечна, зрозуміла свою помилку. та часу для жалю за поганою мачухою не вистачало. і вона побігла на бал. побачивши принца вона закохалася, і її кохання було взаємним. через місяць наша героїня вже вийшла заміж і була дуже щасливою.
Проблема бездуховності людини, засліпленої прагненням до наживи
(комедія І. Карпенка-Карого "Сто тисяч")
Жадоба до матеріального збагачення завжди призводила до духовного зубожіння. Цю аксіому доводили і Бальзак, і Мольер, і багато інших майстрів художнього слова. Не лишився осторонь і український драматург Іван Карпенко-Карий. У комедії "Сто тисяч" він зобразив характери, які у погоні за грошима забули про основи основ людського буття — моральні принципи. Таких героїв у п'єсі двоє: Герасим Калитка і кум його Савка. Проте, попри спільну в житті мету — здобуття грошей, — якими різними є ці персонажі! У першу чергу, мотиви для збагачення у кожного з них — різні. Першою і центральною фігурою п'єси є багатій Герасим Калитка. Він не знаходить собі місця, прагнучи розширити свої земельні володіння: "Тут недоїдаєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає — і тілько ж всього-на-всього двісті десятин, а то ж, мабуть, і в десять тисяч не вбереш. Не спиться мені, не їсться мені..." Найперше його цікавить матеріальне, а духовне — повністю знецінюється. Так, релігійні традиції свого народу він використовує виключно у власних інтересах, спекулюючи поняттями віри. У робітника він забирає половину хлібини, посилаючись на те, що "гріх у неділю снідать". Коли жінка збирається їхати до церкви, не дає їй коней, навчає: "Люде в Київ ходять за чотириста верстов, а ти не хочеш потрудитися для Божого дому й шість верстов... Худобу ганять в празник гріх. Блажен чоловік, іже скоти милує".
Проблема бездуховності людини, засліпленої прагненням до наживи
(комедія І. Карпенка-Карого "Сто тисяч")
Жадоба до матеріального збагачення завжди призводила до духовного зубожіння. Цю аксіому доводили і Бальзак, і Мольер, і багато інших майстрів художнього слова. Не лишився осторонь і український драматург Іван Карпенко-Карий. У комедії "Сто тисяч" він зобразив характери, які у погоні за грошима забули про основи основ людського буття — моральні принципи. Таких героїв у п'єсі двоє: Герасим Калитка і кум його Савка. Проте, попри спільну в житті мету — здобуття грошей, — якими різними є ці персонажі! У першу чергу, мотиви для збагачення у кожного з них — різні. Першою і центральною фігурою п'єси є багатій Герасим Калитка. Він не знаходить собі місця, прагнучи розширити свої земельні володіння: "Тут недоїдаєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає — і тілько ж всього-на-всього двісті десятин, а то ж, мабуть, і в десять тисяч не вбереш. Не спиться мені, не їсться мені..." Найперше його цікавить матеріальне, а духовне — повністю знецінюється. Так, релігійні традиції свого народу він використовує виключно у власних інтересах, спекулюючи поняттями віри. У робітника він забирає половину хлібини, посилаючись на те, що "гріх у неділю снідать". Коли жінка збирається їхати до церкви, не дає їй коней, навчає: "Люде в Київ ходять за чотириста верстов, а ти не хочеш потрудитися для Божого дому й шість верстов... Худобу ганять в празник гріх. Блажен чоловік, іже скоти милує".