Чи бул у героїв твору Всеволода нестайка прототипи

Живиться степовою рослинністю, живе в норах. Ще у 18—19 століттях був поширений в степовій зоні Європи і Азії. Тепер його ареал представлений окремими клаптями між Сіверським Дінцем та Волгою і далі на схід до Північного Казахстану. В Україні бабаки збереглися у Великобурлуцькому, Валківському та Шевченківському районах на Харківщині, Біловодському та Міловському районах на Луганщині, де існує бабаковий заповідник «Стрілецький степ». У межах Регіонального ландшафтного парку «Диканський» на території загальнозоологічного заказника місцевого значення Фесенкові Горби успішно проводиться акліматизація бабаків.

Від інших бабаків бабака степового легко відрізнити за довжиною хвоста (не більше 15 см) і однотонним піщано-жовтим забарвленням. Завдяки темним кінчикам остевого волосся його спина вкрита темно-бурими або чорними брижами, що згущуються на потилиці і на верхній частині голови. Щоки ясно-рудуваті; під очима бурі або чорні плями. Черево помітно темніше і руде з боків; кінець хвоста темно-бурий. Зустрічаються бабаки-альбіноси. Линяння у бабаків один раз на рік; починається в травні і закінчується (у старих бабаків) до кінця серпня, іноді затягуючись до вересня.

Чисельність

Чисельність популяцій цього гризуна за останні 50 років зросла з 4 тис. у 1955 р. до 22 тис. у 2005 р.[4] Пік чисельності (91 тис.) відмічений у 1991 році. Зараз чисельність стабільна і вид активно промишляють[5].

Бабак як мисливський звір

Бабак — цінний мисливсько-промисловий звір (використовують хутро, м'ясо, жир). У зв'язку з тим, що існування бабака пов'язане з цілинами і перелогами, збереження його як виду і як мисливського треба здійснювати в заповідниках і мисливських господарствах.

Бабак як символ

У Луганській області бабак зажив слави тварини-символу краю. Він зображений на гербах Луганської області і самого Міловського району, а також Луганського природ

Объяснение:

Провідним поетичним образом у поезії М. Семенка є місто. Його він оспівував у кількох поезіях з однойменною назвою. Ці твори мають другу назву за першим рядком: «Вдихаю я тонку отруту...», «Блимно і крапно», «Сонце освітлювало...», «Зойкно вилітали...», «Вечір подощовий...», «Місто мокре», «Ось те сте...». А також у віршах із надзвичайно промовистими назвами, що відображають міську атрибутику: «Будинки», «Тротуар», «Улиці», «Асфальт», «В кафе». Михайло Семенко захоплюється міськими пейзажами, із задоволенням удихає запах бензину, обожнює швидкий рух, який він називає «життєрухом», любить посидіти з друзями в кав’ярні, сходити в кіно, яке входило тоді в моду. У поезії він головним критерієм вартості вважає оригі­нальність думки й словесну гру. Навіть із назв творів Михайла Семенка можна зрозуміти, що він є прихильником неологізмів. Про значення багатьох таких слів читач легко здогадується, а над деякими доводиться задуматись. Твори М. Семенка три­мають читацьку думку в постійному напруженні, тому їх цікаво читати й аналізувати. Візьмімо, наприклад, вірш «Бажання». Тільки такий оригі­нальний митець, як Михайло Семенко, міг поставити таке без­глузде, на перший погляд, запитання: - Чому не можна перевернути світ? - Щоб поставити все догори ногами? Виявляється, що подібне «бажання» М. Семенко може здій­снити сам, і не знайдеться сміливця, хто посмів би йому заперечити. Перевертання світу, здійснене ліричним героєм поезії М. Семенка, виглядає дещо дивним. Він стягує місяця й дає йому «березової каші», роздає дітям зірки замість іграшок, а служниці Маші дарує весняні берези, щоб її покохав Петька. Михайло Семенко любить постійні зміни, постійну динаміку, Його не влаштовує навіть сама природа, він називає її «балаганом» і прагне, щоб її «чорти вхопили», адже його «бажання» неможливо виконати. Вірш «За це звернення до прийдешніх поко­лінь. Поет усім тим, хто хоче його «духа визвать» обіцяє пока­зати безліч світів «оригінальних і капризних», безліч шляхів, а також відчинити замкнуті двері. Михайлові Семенку вдалося перемогти «всі стихії й дощі», тому, звичайно, прогулятися з ним уночі було б цікаво. Таку ж цікаву прогулянку обіцяє поет і в другому вірші з ана­логічною назвою «За Цього разу він пропонує підня­тися на Батиєву гору, бо там « гарно », « симпатично й різнобарвно ». Поет знає, що дехто дивиться на футуристів «як на звірів», проте він хоче подолати таке несправедливе ставлення з боку суспіль­ства до нього і його друзів, прагне довіри й доброзичливості з боку читачів, він пише: Люди ми сильні, молоді, сміливі — Не боїмось нікого й бажаємо усім добра.

Джерело: http://ukrclassic.com.ua/katalog/s/semenko-mikhajl/2392-analiz-tvorchosti-mikhajlya-semenka Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua