ІІ частина відповісти за твором "Місце для Дракона"
1. Нічим не можна відкупитися й відмолитися від персонажа
А Полудниці
Б Ікоти
В Дрімоти
Г Чорного лицаря
2. Душі люботинців пороз’їдала
А нудьга
Б радість
В байдужість
Г безпечність
3. Люботинський князь розпустив військо, бо
А воно не було боєздатним
Б не було війн
В вирішив набрати нових вояків
Г хотів жити в мирі з усіма сусідами
4. За давнім звичаєм прихильність князівни здобувалася
А у боротьбі з підступним змієм
Б в умінні зачарувати красномовством
В у турнірах чи військових походах
Г в інтелектуальних змаганнях
5. Від дня святого Онуфрія князь наказав запровадити
А військові навчання
Б турнії
В бої без правил
Г збирання данини
6. Воєвода дорікнув люботинському князеві, що він
А забагато любить спати
Б даремно розпустив військо
В байдужий до своїх підлеглих
Г начхав на закон
7. На березі Бистриці люди бачили
А драконові сліди
Б військо сусіднього князя
В багато слідів од кінських копит
Г загадкову істоту
8. Від пустельника дракон швидко навчився
А говорити по-людськи
Б правильно харчуватися
В уміти захищатися від ворогів
Г драконячого життя
9. Пустельник не хотів навчати грамоти дракона, бо
А як же той чинитиме зло, коли праведним стане
Б може погіршитися зір
В він сам не вміє читати й писати
Г немає цікавих книг для читання
10. Дракон Грицько вразив князя
А жорстокістю та підступністю
Б байдужістю до всього
В мудрістю та добротою
Г ледарством і неохайністю
11 Заради князя та його доньки дракон
А вийде на герць
Б залишить землі Люботина
В битиметься із жорстоким змієм
Гбуде охороняти князя та його сім’ю
12.Коли володар хоче зміцнити владу, у першу чергу
А страждають підлеглі
Б знищує своїх ворогів
В запроваджує жорсткі закони
Г гинуть поети
13. Перед смертю пустельник звертається до дракона з такими словами:
А «Живи серед звірів! Звірячі закони – людяніші!»
Б «Ти загинеш як дракон, а не як поет і герой».
В «А кому вдалося хоч промінчик світла уздріти, смерть йому в тисячу разів страшніша».
Г «Ти повинен писати!»
14.Настасія стала називати Метеликом
А дракона Грицька Б Кельбаса В лицаря Лавріна Г гінця
15. Рука Лавріна задерев’яніла, коли
А він побачив князівну поруч із драконом
Б драконове око дивилося на лицаря таким розумним поглядом
В джура захотів випередити свого вчителя
Г із драконової пащі з’явився стовп жовтогарячого полум’я
16. «А мені в тлін одійти, одійти без надії, без сліду, мов і не було ніколи». Ці слова належать
А пустельнику Б пану Лаврінові В князеві Гдраконові Грицьку
17. Смертельного удару драконові наніс
А Лаврін Б джура В один із лицарів Гкнязівський воєвода
18. «Ви мені ненависні! Ви і весь ваш задрипаний Люботин! Я проклинаю вас!» Такі гнівні слова вигукує
А джура Б Лаврін В воєвода Г Настасія
19. Після смерті дракона князь зрозумів, що
А нарешті Люботин звільнився від злого дракона
Б видав заміж доньку не за того лицаря
В йому бракувало розмов із драконом
Г закони необхідно вдосконалювати
20. «Але, тепер, коли дракона вбито, я зостався сам… І нема в мене ані ворога, ані друга», - із сумом говорить
АКнязь Б лицар Лаврін В воєвода Г джура
В історії кожного народу є імена, які він свято береже у своїй пам’яті і з великою любов’ю та повагою передає з покоління в покоління. Є таке ім’я і у нашого народу – Тарас Григорович Шевченко. Велич Кобзаря – у величі всієї України і в особистій долі кожного українця. Цього року ми вшановуємо 203-ю річницю від дня народження генія українського народу Тараса Шевченка, чия безсмертна спадщина – одна з найбільших вершин людства. Вся творчість Великого Кобзаря, якою він полонив серця мільйонів людей, зігріта гарячою любов’ю до Батьківщини. Силою духу, глибиною віри та непохитною волею до боротьби, впевненістю та рішучістю, із якою він писав свої неперевершені твори були, є і будуть рушійною силою у боротьбі українського народу за волю, справедливість та суверенітет.
Ім’я, яке відоме далеко за межами нашої країни, творчість якого не залишає байдужим нікого. Геній українського народу, Великий Кобзар, чудовий лірик, вражаючий художник, незабутній письменник, незрівняний поет – ось невеликий перелік тих слів, якими сміливо можна охарактеризувати Тараса Григоровича Шевченка. Життєвий і творчий шлях відомого українського митця пронизаний низкою випробувань: переживаннями та втратами, розпачем та радістю, відданістю та спокутою… Проте Тарас Шевченко – це людина, яка завжди боролася за свої переконання, за право носити горде ім’я – українець.
Значення творчості і суспільно-політичної діяльності українського генія важко переоцінити. Шевченко вже за життя став символом української нації, уособленням української національної свідомості, поборником української мови. Незгасиму пам’ять про українського поета увіковічують в пам’ятниках та пам’ятних знаках. В Україні встановлено близько 700 пам’ятників, меморіальних дощок, пам’ятних знаків і 75 – за кордоном у 26 державах. В центральній частині міста Надвірна – на майдані Шевченка височіє пам’ятник Великому Кобзарю, який був свідком всіх подій, які утверджували надвірнянців, як невід’ємну частину Великої Української Нації. На майдані Шевченка проходила Революція Гідності в нашому місті, у підніжжі пам’ятника Великого Тараса звучать молитви за кращу долю нашої держави, проходять заходи по вшануванню загиблих Героїв України.
З плином часу все більше переконуєшся, що поезії нашого Кобзаря — це одкровення, які він висловив на адресу минулих, сучасних і прийдешніх поколінь українців.Наш великий пророк вже понад 200 років веде свій народ від неволі до волі, веде до справжньої сильної країни. Зараз його слово правди, слово віри допомагає нам у боротьбі за волю України. Ті звертання до волелюбного народу, які звучали понад 150 років назад, стали надзвичайно актуальними для сучасної України.
„Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!», –
За вас правда, за вас слава
І воля святая!”
Ці слова три роки тому були підхоплені мільйонами українців у всьому світі, які піднялися проти нових спроб загнати нащадків Шевченка в ярмо. Вони прогриміли і скликали безліч небайдужих людей різних національностей і віросповідань підтримати наш народ у прагненнях до кращого життя. Пройнялися ними на київському Майдані нескорена Небесна Сотня та тисячі співвітчизників. Вони увійшли в історію початком тривалої боротьби, віддзеркаленням нескореності, мужності і волелюбності нашого народу.
Минають роки, століття, а гострота і сила Шевченкового слова живе. Дух свободи, людської гідності – найвеличніших вселюдських понять – через віки випробувань, пережитих Кобзарем, приходять до українців і додають їм упевненості у власному самоствердженні. Його безмежна любов до українців і України проявлялася в тому, що він навчав і переконував нас про можливість щасливого життя тільки в своїй незалежній державі, адже:
”В своїй хаті своя й правда
І сила, і воля.”
Іван Нечуй-Левицький — один із найвизначніших українських письменників, автор таких відомих творів з народного життя, як "Микола Джеря" і "Кайдашева сім'я". Ці твори стали неначе чистими перлинами на ґрунті української літератури, виділяються своїм високим художнім рівнем, письменницькою майстерністю.
Уже з перших сторінок повісті "Кайдашева сім'я" читач потрапляє в село Семигори, що знаходиться в яру, який "в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами". В уяві постають під солом'яними стріхами хати, подвір'я, що огороджені невисокими тинами, з димарів ледь помітною змійкою вгору піднімається дим. Нарешті зустріч з героями. Неначе живі стають вони перед очима. Ось Маруся Кайдашиха — гарна господиня, що рано встала і почала готувати сніданок. Кріпаччина висушила її душу, знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве, Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до бідніших за себе. Саме через це в сім'ї найчастіше виникали сварки.
Тут. же її чоловік Омелько Кайдаш. Він не сидить без діла. Працює по господарству. Його зовнішність і характер мали на собі відбиток важкої праці. Пекучий біль неволі, який залишився в його душі, він намагався залити горілкою. Вона й довела його до загибелі. Стає жаль цього працьовитого, доброго чоловіка, якого згубило пияцтво, безвихідність підневільного життя.
Чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. Але чому ж? Та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. Невже так можна ненавидіти найрідніших? І через що? Хіба тут винна лише власність? А де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? Якими ж принципами керуються герої твору? Постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. Відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. І не тільки у переносному значенні, адже Мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. А пригадаємо епізод, коли та ж Мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в Мелашки. Лаврін забрав драбину, і "Мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". Читаючи повість, ми сміємось. Але сміх цей гіркий. Письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. Ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. Але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість.