цей письменник вважав його твори літературно вартісними. Письменник-львів'янин був одним із засновників та член Союзу українських адвокатів, голова товариства українських письменників. Написав роман про хлопчика, який шукав свою родичку. Зазначте хто цей письменник-львів'янини?​

»  Ні! Ви будете кричати на звукооператора, який фізично не в змозі посилити ваш шепіт. А істинного винуватця свого провалу, посміхнувшись, - промовчіть...До речі є ще одна зустрічна пропозиція: закрити яму звукоізоляційним щитом, залишивши маленьке скляне віконце для диригента... Мартинов кричить на мене, що від мене немає користі театру. Що все йде до того, що театр помре сам. І дуже скоро помре... І не треба заважати йому вмирати... Вас записали в небіжчики, та ви і самі не можете не бачити цього! Коли люди збираються купувати квитки на виставу, вони запитують: «Яка трупа?», - і почувши, що Українського театру – просто йдуть, кажучи: «Ні! Ми її не любимо!» Але і мої поради не потрібні, марні, бо: якщо простій людині сказати що він забруднився, - він скаже почне витиратися, а ви, залишаючись брудними, будете кричати і бити того, хто скаже вам про це... Немає сенсу виправляти того, хто не хоче виправлятися.

Коли був живий мій прадід, він часто садив мене на коліна і розповідав про війну. Щоразу це була нова розповідь про дружбу, бойових товаришів, подвиги і військові будні. Тоді я не розумів, що війна – це не тільки красиві історії, здатні викликати в душі патріотизм, гордість, хоробрість.

Згодом я зрозумів, що війна – це найстрашніший злочин проти людства. На війні гинуть діти, дорослі, люди похилого віку. Часом вони не мають ніякого відношення до війни, їм просто не пощастило. Не пощастило народитися в цей час і в цьому місці. Війна позбавляє людей без даху над головою, звичного життя, роботи. У період війни мирні люди не живуть, вони – виживають. Виживають, намагаючись сховатися від обстрілів і прогодуватися. Деякі змушені бігти, рятуючи своїх дітей і кидаючи все, з чого складається їхнє життя.

Військові, які захищають свій будинок, безсумнівно, заслуговують на повагу. Всі ми пам’ятаємо і знаємо про Велику Вітчизняну війну. Ми шануємо пам’ять загиблих і пишаємося героями того страшного часу. Війни в сучасному світі не менш жорстокі. Більш того, розроблені нові види зброї, здатні знищити все живе. Згодом, я впевнений, з’являться нові герої, ті, хто зараз захищає свою Батьківщину в війнах по всьому світу. Їх біографії навчатимуть на уроках історії наші нащадки і відчувати почуття гордості, що вони їх земляки.

Війна залишає за собою розруху. Розбиті бомбардуваннями будинки, вулиці, заводи, і навіть цілі міста, а слідом за ними і людські долі … Хтось не дочекався батька або сина, хтось повернувся з війни інвалідом, у кого-то зруйнований будинок. Чи замислюються про це ті, хто знає про війну лише зі сторінок підручників і військових фільмів? Думаю що ні. Хоча ніхто з нас не застрахований, що через час війна прийде і в його будинок.

На питання «Як я ставлюся до війни?» У мене є тільки одна відповідь: «Я її боюся!». І це страх не тільки за своє життя. Цей страх за мою сім’ю, мою країну, за все людство.