Окраса української літератури – повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». У творі письменник створив образи людей, які є справжніми дітьми природи. Вони єдині зі світом гір, полонин, лісу, який оточує їх.
Історія обертається навколо хлопця та дівчини. Обидва вони гуцули. Родини Марічки Гутенюк та Іванка Палійчука люто ворогують між собою, намагаючись знищити чоловіків ворожого роду. Але Іван та Марічка покохали один одного ще дітьми. Вони наче первісні люди, адже ворожість у суспільстві не знищила їхніх природних почуттів. Кохання – це справді природне почуття, а ненависть – ні, її нав’язують людям інші люди. Автор повісті дає нам це зрозуміти.
Марічка - поетична дівчина, знає секрети навколишньої природи, ворожіння. Вона складає співанки, які з’являються «ніби самі по собі». Вона настільки чиста, що вміє відповісти добром на зло. Ще в дитинстві вона назавжди привернула серце Іванка до себе, пригостивши його цукеркою у відповідь на спробу побити її.
Іван – це також людина в природному стані. Він прекрасний господар, «ґазда». Іван знає прадавню мудрість про те, як треба доглядати за худобою, як зберегти овечок від злих духів. Для нього видається цілком природним, що сусідка Химка є відьмою і може обертатися у жабу та білу собаку. А в лісі, звісно, бродить чугайстир та полює на нявок.
Іван тонко відчуває природу навкруги себе. Мабуть тому він не тільки добрий господар, але й грає на флоярі. Він здатен на велике почуття і в кінці віддає життя за мрію. Не може жити без радості та кохання.
Є ще два цікаві образи в творі – мольфара Юри та ґаздині Івана Палагни. Але їхнє кохання інше: в ньому проглядає хижість та хіть. Своєю силою керувати природними стихіями Юра причарував горду та холодну Палагну. Їхнє кохання неначе стихійне лихо: розбиває життя людей навколо. І тому воно протиставляється глибокому, ніжному коханню добрих людей - Івана та Марічки.
Складний план
І розділ. Лебеді принесли весну й життя.
1. Лебеді пролітають на хатою.
2. Дивна казка в дитячих очах.
3. Принесли лебеді на крилах життя.
4. Золоті ключі в сонця.
5. Дивлюсь на босі посинілі ноги.
6. Спогади про ковзанку.
7. Покарання за розбиті ночовки.
8. Михайлик іде до церкви.
9. Образ про страшний суд.
10. Незвичайна однокрила качка.
11. Бажання Михайлика.
12. Дядько Себастіян на порозі.
13. Лист від батька.
14. Дядько Микола до прочитати.
14. Мати дає Михайликові свої чоботи.
15. Хлопець прямує весняною вулицею.
16. Заслужена слава діда Дем'яна.
17. Бідування дядька Миколи.
18. Тато живий і здоровий!
19. Прогулянка лісом з Петром Шевчиком.
20. Ніжна голівка підсніжника – це весна.
ІІ розділ. Гарбузове насіння від Михайлика.
1. «Може, з нього й буде якийсь толк».
2. Михайлик «самотужки навчився читати».
3. Шанобливе ставлення до орачів.
4. Світло каганця допомагає читальнику.
5. Новий день проганяє темінь.
6. Саморобний каганець Михайлика.
7. П'ять крашанок за «Три торби реготу».
8. Хитрування та прибіднення батьків Гиви.
9. «Справжня Гивина кумерція не до Чотири склянки насіння за «Пригоди Тома Сойєра».
11. «Бабське чаклування» над насінням.
12. Дядько Стратон – колишній міністр.
13. Гарбузове насіння з маминих вузликів.
14. Жебраки з Херсонщини.
15. Дві склянки насіння голодному хлопчикові.
16. Казки за решту гарбузиння.
17. Повні кишені щавлю.
18. Дід дарує вітряка Михайликові.
19. Мамина похвала синові за добрий вчинок.
ІІІ розділ. Знайомство з Любою.
1. Літо пішло городом.
2. Попова наймичка Мар'яна прийшла в гості.
3. Черешні в дядька Якима.
4. Сон дівчини.
5. Пригода на ярмарку.
6. Знайомство з Любою.
7. Похвала за гарні черешні.
8. «День завтра буде як золото».
9. Спогади про життя діда з бабою.
10. Літо, схоже на Мар'яну.
ІV розділ. Добре сміється той, хто сміється останнім.
1. Бабине літо.
2. Розмова з пастушком Петром.
3. Наймитування Мар'яни у попів.
4. Зустріч з дідом Терентієм.
5. У гості до Мар'яни.
6. Книга на чужій мові.
7. За книгою до поповича.
8. Спогади про продаж корівчини задля навчання.
9. Велемудра наука в «Космографії».
10. «Падуча до влади» в Гаврила Шевка.
11. Розмова Шевка з Юхримом Бабенком.
12. Полісовщики Артем і Сергій принесли зброю.
13. Втеча сторожа.
14. Біля будинку дядька Себастіяна.
15. Прохання розтолкувати книгу.
16. «Добре сміється той, хто сміється останнім».
V розділ. Пророчі слова дядька Себастіяна.
1. «За спання не купиш коня».
2. Смачний гарячий підпалок.
3. Нетерпляче чекає конячка.
4. «Отак і живи, хлопче, з радістю!».
5. Відлітають у вирій птахи.
6. Михайлик назбирав гриби.
7. Юхрим Бабенко пропонує обмін.
8. Гриби для дядька Себастіяна.
9. Зустріч з попівським фірманом Антоном.
10. Розмова про шахи з поповичем.
11. Вискочив з «Тарасом Бульбою» в руках.
12. «Почитаємо розумну книгу вдвох».
13. Розмова з дядьком Себастіяном.
14. «Мій перший добрий пророче».
VІ розділ. Характеристика для Юхрима Бабенка.
1. Читання в комбіді.
2. Бандит Порфирій здає зброю.
3. Як Порфирій пристав до банди.
4. «Іди додому! От і все моє казання!»
5. Юхрим Бабенко пише донос на Себастіяна.
6. Перша комісія у селі.
7. Амністія дана владою.
8. Самогон для лікарні.
9. Себастіян дає характеристику Юхримові.
VІІ розділ. Зоря іде — долю веде (смерть дідуся та бабусі).
1. Осінні високі зорі.
2. Михайлик з дідусем повертаються із Майданів
3. Зустріч з вершниками.
4. «Внука …неодмінно посилайте до школи».
5. Дідова обіцянка про школу.
6. Нарешті приїхали додому.
7. Думки про школу.
8. Смерть дідуся.
9. Бабуся прощається зі світом.
VІІІ розділ. Приїзд батька та продовження навчання.
1. Журба наболілої дитячої душі.
2. Мама втішає сина.
3. Зустріч Михайлика з Любою.
4. Розповідь дівчинки про сестричку, школу.
5. Знову навідались у загороду.
6. Тепла розмова до надвечір'я.
7. Інші можуть дражнити.
8. Зустріч з батьком.
9. «Завтра до школи поведу».
10. Сусідські розмови у хаті.
11. Учителька перевіряє знання хлопця.
12. Здібного школяра записують в другу групу.
13. Рецепт приготування чорнила.
14. Сніг за вікном.
15. Батько носить безчобітного сина до школи.
16. «Справжнісінькі чоботята» для сина.
ІX розділ. «Летять лебеді … над моїм життям».
1. Михайлика перевели в третю групу.
2. Хлопець взявся писати п’єсу.
3. Чутки по селу про «тіатри».
4. Реквізиція для театрального реквізиту.
5. Село чекає виставу.
6. За що купити квитка?
7. Бовтуни в курячих гніздах.
8. Загороджений вхід.
9. Омелько зник у дверях.
10. Пустіть мене дядьку, в театр.
11. До дядька Себастіяна.
12. Заповітна контрмарка.
13. Серед друзів під сценою.
14. Вистава почалася.
15. П’єса пройшла успішно.
16. Михайлик читає п’єси.
17. Важко бути драматургом в десять років.
18. Осяйна Мар'яна на порозі хати.
19. «Та так учися, щоб усі знали».
20. Мар'янине весілля.
21. «Лебеді летять…над моїм життям!»
Объяснение:
Окраса української літератури – повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». У творі письменник створив образи людей, які є справжніми дітьми природи. Вони єдині зі світом гір, полонин, лісу, який оточує їх.
Історія обертається навколо хлопця та дівчини. Обидва вони гуцули. Родини Марічки Гутенюк та Іванка Палійчука люто ворогують між собою, намагаючись знищити чоловіків ворожого роду. Але Іван та Марічка покохали один одного ще дітьми. Вони наче первісні люди, адже ворожість у суспільстві не знищила їхніх природних почуттів. Кохання – це справді природне почуття, а ненависть – ні, її нав’язують людям інші люди. Автор повісті дає нам це зрозуміти.
Марічка - поетична дівчина, знає секрети навколишньої природи, ворожіння. Вона складає співанки, які з’являються «ніби самі по собі». Вона настільки чиста, що вміє відповісти добром на зло. Ще в дитинстві вона назавжди привернула серце Іванка до себе, пригостивши його цукеркою у відповідь на спробу побити її.
Іван – це також людина в природному стані. Він прекрасний господар, «ґазда». Іван знає прадавню мудрість про те, як треба доглядати за худобою, як зберегти овечок від злих духів. Для нього видається цілком природним, що сусідка Химка є відьмою і може обертатися у жабу та білу собаку. А в лісі, звісно, бродить чугайстир та полює на нявок.
Іван тонко відчуває природу навкруги себе. Мабуть тому він не тільки добрий господар, але й грає на флоярі. Він здатен на велике почуття і в кінці віддає життя за мрію. Не може жити без радості та кохання.
Є ще два цікаві образи в творі – мольфара Юри та ґаздині Івана Палагни. Але їхнє кохання інше: в ньому проглядає хижість та хіть. Своєю силою керувати природними стихіями Юра причарував горду та холодну Палагну. Їхнє кохання неначе стихійне лихо: розбиває життя людей навколо. І тому воно протиставляється глибокому, ніжному коханню добрих людей - Івана та Марічки.