Будь ласка ДО Укажіть різновид повісті Григора Тютюнника «Климко»
А. Автобіографічна
Б Історична
В Соціально-побутова
Г Пригодницька.
2. З якого навчального предмета Климко мав «посередньо»?
А З читання
Б З математики
В З історії
Г З письма.
3. За які харчі ворожка погодилася поворожити Климку?
А За сухарі
Б За німецькі галети
В За сало
Г За картоплю
4. Укажіть термін за його визначенням. «Характерна риса або подробиця, яка має відносно самостійне значення, підкреслює важливість чогось, особливість».
А Символ
Б Мотив
В Художня деталь
Г Контраст
5. Укажіть слова, які найточніше відображають головну думку поезії Л. Костенко «Чайка на крижині»
А Одвічна проблема реалізації творчої особистості.
Б Уславлення, оспівування «крилатості», любові до рідного краю, перебуваючи за його межами.
В Перемога вільного високодуховного життя над обивательщиною, буденністю.
Г Уславлення поетесою картин рідного краю.
6. Який рядок у вірші Л. Костенко «Крила» повторюється?
А «А як же людина»
Б «Крилатим ґрунту не треба»
В «Людина нібито літає»
Г «А крила має»
7. Укажіть народний вислів, який не відповідає змісту оповідання «Скарб»
А Коли нема щастя зранку, не буде й до останку.
Б Добре танцювати тому, кому щастя на дудку грає.
В «Дай, Боже, щастя Настя.
Г Дурень спить, а щастя в головах лежить.
8. Укажіть причину, чому після смерті батьків Павлуся доглядали наймит із наймичкою.
А Вони дуже любили Павлуся.
Б У них не було вибору, бо треба десь жити
В Мати Павлуся перед смертю дозволила їм одружитися, господарювати.
Г Павлусь сам по х залишитися й допомагати йому.
Д Наймичка була Павлусеві за сестру.
9. Установіть відповідність між героями оповідання та їхніми репліками.
1. – Нате вам за працю, а се наші гроші, бо самі так розсудіть: хто б їх у чужу хату вкинув, якби не сам Бог того схотів!
2- Будь ласкав… хоч що-небудь дай за те, що принесли твому хазяїнові скарб!
3 - … Як Бог милосердний пошле йому щастя, то без нас житиме ще лучче, як теперечки!
4 – Бісові груші… які спілі і над самісінькою головою висять, а ні одна ж то не впаде в рот
А мати Павлуся
Б наймичка
В Павлусь
Г наймит
Д сільські парубки
Ясна річ, що перед нами зовсім не побутова картинка. Автор, використовуючи алегорію, показує творчий поступ людини, входження у літературу молодого покоління шістдесятників, виходить на загальнолюдські проблеми. Це отой вічний мотив відваги й обережності, Дедала й Ікара. Цей міфологічний сюжет трактується по-різному: одні віддають належне передбачливості батька, який попереджав сина, що не варто дуже наближатися до сонця. Та здебільшого симпатії віддаються юному Ікарові, який прагнув пізнати непізнане, вирватися на волю (адже вони з батьком були в полоні).
П’єса «Мартин Боруля» написана на основі реального факту. І. Карпенко-Карий використав подію, яка відбулася в його родині. Батько письменника вирішив у суді довести своє дворянське походження. Незважаючи на витрачені зусилля, рід дворянським визнаний не був, бо прізвище в нових і старих документах відрізнялося однією літерою. Так само й головний герой твору: багатий шляхтич, чиновник земського суду Мартин Боруля має заповітну мрію - зробити свій рід дворянським, поставити все на «дворянську лінію». Справою честі стало те доведення «дворянської лінії», бо Мартина пан Красов-ський назвав бидлом, а його сина - телям. Боруля наполегливо, із завзяттям судиться, викидаючи гроші на вітер, і навіть не розуміє, що повірений Трандалєв просто дурить його. А найголовніше, сам герой навряд чи зміг би пояснити, для чого йому дворянство потрібне, адже в нього цілком нормальне життя: має дружину, сина й доньку, чимале хазяйство.
Зрозуміло, що Боруля не має нічого спільного з дворянством. Маючи звичку прокидатись рано, герой із усіх сил намагається бути паном і лежить, як і водиться панам, довго, хоч і болять боки від того лежання. Усупереч родинній традиції вимагає від дітей називати його «папінька», а дружину - «мамінька», не дає працювати Марисі, аби вона привчалася до дворянства. Боруля марно витрачає чимало грошей на дворянський антураж. Смішно виглядає це намагання бути благородним: очікуючи привезення з міста «кофію», герой просить дружину дізнатися, що з ним робити, бо «Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять. Піди ти зараз до Сидоровички - вона зна - і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?»
Боруля, безперечно, прекрасний батько, хоча через свою обмеженість і засліпленість дворянством трохи не зламав життя Марисі. Відмову сватам Миколи, Марисиного коханого, Боруля пояснює просто: «Не приходиться дворянці йти за простого хлібороба, я тепер на такій линії…» Натомість майбутнім чоловіком доньки він бачить регістратора Націєвського - людину несерйозну, звичайного міського франта, балагура, що до того ж любить випити за чужий кошт. Марисю дивує така кардинальна зміна в батькові, адже вона вихована зовсім по-іншому.
Син Борулі Степан служить канцеляристом у місті. Батько з щедрістю витрачає на нього гроші, аби він вибився в люди, виглядав, як дворянин. Степанові це подобається, але ті гроші йдуть у нікуди, бо він не навчився цінувати зароблені гроші. Вихор міста з веселими гуляннями, що часто закінчуються пиятикою, приваблюють хлопця. Але канцелярію закривають, і молодший Боруля повертається додому, де бачить хворого батька та майже розорене хазяйство. Це все - наслідки бездумної гонитви за дворянством.
Символічним є спалення «дворянських паперів» у кінці п’єси. Герой немов очищається тим вогнем, стає зрячим, Борулі стає легше, наче в нього нова душа ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала.
У творі поєдналися елементи комедії і трагедії. Образ Борулі в цілому комічний, але за цим зовнішнім комізмом криється страшна драма, адже нерозумний, засліплений «дворянською лінією» герой міг втратити абсолютно все: і майно (якого майже не лишилось), і друзів (Гервасія, Протасія і Матвія), і дітей (нещасливий шлюб Марисі й розпусне життя Степана), і власне життя.