Проголошення державної незалежності України зумовило великі зміни в духовному житті, розвитку національної культури, літератури та мистецтва, в пробудженні історичної пам'яті народу. Ліквідовано багато «білих плям» в історії української літератури — повернено імена письменників, що були закатовані у сталінських таборах, тих, чия творчість оголошувалась ворожою, націоналістичною.
«Розстріляне Відродження» — так називають митців 20—30 років XX століття, які були знищені більшовицьким тоталітарним режимом. У 30-х роках XX століття було знищено 80% української творчої інтелігенції, серед них багато письменників.
Літературно-мистецьке покоління «Розстріляного Відродження» — це митці, які творили високохудожні твори, які прагнули піднести українську культуру до вершин світового розвитку. Серед них М. Хвильовий, В. Чумак, Микола Зеров, Василь Еллан-Блакитний, Михайль Семенко, Валер'ян Поліщук, Валер'ян Підмогильний, Євген Плужник, В. Винниченко та багато-багато інших. З 259 українських письменників, що друкувались у 1930 році, після 1938 року лишилося в живих тільки 36, і лише 7 із них померли своєю смертю. Хто вони — ці лицарі нашої культури? Що нам про них відомо?
За останні десятиріччя XX століття було опубліковано твори багатьох митців «Розстріляного Відродження», деякі введені до шкільної програми — М. Хвильовий, Г. Косинка, М. Вороний, М. Куліш. Твори цих митців розглядалися на уроках української літератури. Проте є безліч імен, які ще знаходять свою дорогу до широкого українського читача. Серед них я можу назвати Майка Йогансена, В. Чумака, В. Еллана-Блакитного.
Рано пішов із життя В. Еллан-Блакитний — поет, журналіст, політичний і державний діяч, редактор газети «Вісті ВУЦВК». Поетичні твори митця увійшли до збірки «Удари молота і серця». Це поезії, написані у період з 1917 по 1920 роки, в них митець відтворює світ, який бачить, кривавий світ революції і громадянської війни. В. Еллан-Блакитний вважав, що цей період вимагав і революційних вчинків і настроїв, революційної поезії. Закличні рядки його поезії «Вперед» перегукуються з образами поезії Лесі Українки «Досвітні огні»:
Ні слова про спокій! Ні слова про втому! Хай марші лунають бадьорі й гучні... Хай ніч облягає — та в пітьмі глибокій Вже грають-палають досвітні вогні...
Своєрідність післяреволюційного часу полягала в тому, що відродження національної культури йшло попереду соціальних змін, і в цьому могутньому імпульсі було стільки виключно особистісного, що межі контрольованої державою культури ставали тісними. Зміна влади не принесла митцям бажаної свободи. Злет української літератури, театру викликав у влади бажання зламати цих людей, поставити їх на коліна. І був розроблений план — план, який являв собою зразок мистецтва знищення: голодомор 1932—1933 років, репресії 30-х років.
До талановитих митців 20—30 років XX століття належить і Лесь Курбас, революційний театр якого ставив модерністські п'єси. Театр Леся Курбаса — це театр дії, для нього головне не традиційні декорації і бутафорія, а проблеми, почуття, які хвилюють глядача. Для його п'єс характерна гострота і актуальність тематики — це і проблеми українізації, історичної пам'яті народу, правдиве зображення тогочасного життя, без закликів щодо Леніна, Сталіна, партії більшовиків. За це й було його репресовано і розстріляно.
Українські письменники, що стали жертвами сталінських репресій, повертаються до наших читачів своїми творами, а життєвий і творчий їхній шлях ще є темою дослідження для наших науковців.
1) я отримав нещодавно лист, в якому школярка пише про свою подругу. (2) вчителька літератури запропонувала цій подрузі написати твір про дуже великого радянського письменника. (3) і в цьому творі школярка, віддаючи належне і геніальності письменника, і його значенню в історії літератури, написала, що у нього були помилки. (4) Вчителька визнала все це недоречним і дуже її лаяла. (5) і ось подруга тієї Школярки звертається до мене з питанням: чи можна писати про помилки великих людей? (6) я їй відповів, що не тільки можна, але і потрібно писати про помилки великих людей, що велика людина не тим, що він ні в чому не помилявся. (7)ніхто не вільний від помилок у нашому житті, у нашому складному житті.
(8) що людині важливо? (9)Як прожити життя? (10) перш за все – не вчинити ніяких вчинків, які б упускали його гідність. (11) можна не дуже багато зробити в житті, але якщо ти не робиш нічого, навіть дрібного, проти своєї совісті, то вже цим самим ти приносиш колосальну користь. (12) навіть у повсякденному нашому, повсякденному житті. (13) але ж в житті можуть бути і важкі, гіркі ситуації, коли перед людиною стоїть проблема вибору – бути збезчещеним в очах оточуючих або в своїх власних. (14) впевнений, що краще бути збезчещеним перед іншими, ніж перед своєю совістю. (15) людина повинна вміти жертвувати собою. (16) звичайно, така жертва — це героїчний вчинок. (17) але на нього потрібно йти.
(18) Коли я говорю про те, що людина не повинна йти проти своєї совісті, не повинна здійснювати з нею угоду, я зовсім не маю на увазі, що людина не може або не повинен помилятися, оступатися. (19) ніхто не вільний від помилок у нашому складному житті. (20) однак людину, яка оступилася, підстерігає серйозна небезпека: він нерідко приходить у відчай. (21) йому починає здаватися, що все кругом негідники, що всі брешуть і кепсько надходять. (22) настає розчарування, а розчарування, втрата віри в людей, в порядність — це найстрашніше.
(23) так, кажуть: «Бережи честь змолоду». (24) але
«Розстріляне Відродження» — так називають митців 20—30 років XX століття, які були знищені більшовицьким тоталітарним режимом. У 30-х роках XX століття було знищено 80% української творчої інтелігенції, серед них багато письменників.
Літературно-мистецьке покоління «Розстріляного Відродження» — це митці, які творили високохудожні твори, які прагнули піднести українську культуру до вершин світового розвитку. Серед них М. Хвильовий, В. Чумак, Микола Зеров, Василь Еллан-Блакитний, Михайль Семенко, Валер'ян Поліщук, Валер'ян Підмогильний, Євген Плужник, В. Винниченко та багато-багато інших. З 259 українських письменників, що друкувались у 1930 році, після 1938 року лишилося в живих тільки 36, і лише 7 із них померли своєю смертю. Хто вони — ці лицарі нашої культури? Що нам про них відомо?
За останні десятиріччя XX століття було опубліковано твори багатьох митців «Розстріляного Відродження», деякі введені до шкільної програми — М. Хвильовий, Г. Косинка, М. Вороний, М. Куліш. Твори цих митців розглядалися на уроках української літератури. Проте є безліч імен, які ще знаходять свою дорогу до широкого українського читача. Серед них я можу назвати Майка Йогансена, В. Чумака, В. Еллана-Блакитного.
Рано пішов із життя В. Еллан-Блакитний — поет, журналіст, політичний і державний діяч, редактор газети «Вісті ВУЦВК». Поетичні твори митця увійшли до збірки «Удари молота і серця». Це поезії, написані у період з 1917 по 1920 роки, в них митець відтворює світ, який бачить, кривавий світ революції і громадянської війни. В. Еллан-Блакитний вважав, що цей період вимагав і революційних вчинків і настроїв, революційної поезії. Закличні рядки його поезії «Вперед» перегукуються з образами поезії Лесі Українки «Досвітні огні»:
Ні слова про спокій! Ні слова про втому!
Хай марші лунають бадьорі й гучні...
Хай ніч облягає — та в пітьмі глибокій
Вже грають-палають досвітні вогні...
Своєрідність післяреволюційного часу полягала в тому, що відродження національної культури йшло попереду соціальних змін, і в цьому могутньому імпульсі було стільки виключно особистісного, що межі контрольованої державою культури ставали тісними. Зміна влади не принесла митцям бажаної свободи. Злет української літератури, театру викликав у влади бажання зламати цих людей, поставити їх на коліна. І був розроблений план — план, який являв собою зразок мистецтва знищення: голодомор 1932—1933 років, репресії 30-х років.
До талановитих митців 20—30 років XX століття належить і Лесь Курбас, революційний театр якого ставив модерністські п'єси. Театр Леся Курбаса — це театр дії, для нього головне не традиційні декорації і бутафорія, а проблеми, почуття, які хвилюють глядача. Для його п'єс характерна гострота і актуальність тематики — це і проблеми українізації, історичної пам'яті народу, правдиве зображення тогочасного життя, без закликів щодо Леніна, Сталіна, партії більшовиків. За це й було його репресовано і розстріляно.
Українські письменники, що стали жертвами сталінських репресій, повертаються до наших читачів своїми творами, а життєвий і творчий їхній шлях ще є темою дослідження для наших науковців.
1) я отримав нещодавно лист, в якому школярка пише про свою подругу. (2) вчителька літератури запропонувала цій подрузі написати твір про дуже великого радянського письменника. (3) і в цьому творі школярка, віддаючи належне і геніальності письменника, і його значенню в історії літератури, написала, що у нього були помилки. (4) Вчителька визнала все це недоречним і дуже її лаяла. (5) і ось подруга тієї Школярки звертається до мене з питанням: чи можна писати про помилки великих людей? (6) я їй відповів, що не тільки можна, але і потрібно писати про помилки великих людей, що велика людина не тим, що він ні в чому не помилявся. (7)ніхто не вільний від помилок у нашому житті, у нашому складному житті.
(8) що людині важливо? (9)Як прожити життя? (10) перш за все – не вчинити ніяких вчинків, які б упускали його гідність. (11) можна не дуже багато зробити в житті, але якщо ти не робиш нічого, навіть дрібного, проти своєї совісті, то вже цим самим ти приносиш колосальну користь. (12) навіть у повсякденному нашому, повсякденному житті. (13) але ж в житті можуть бути і важкі, гіркі ситуації, коли перед людиною стоїть проблема вибору – бути збезчещеним в очах оточуючих або в своїх власних. (14) впевнений, що краще бути збезчещеним перед іншими, ніж перед своєю совістю. (15) людина повинна вміти жертвувати собою. (16) звичайно, така жертва — це героїчний вчинок. (17) але на нього потрібно йти.
(18) Коли я говорю про те, що людина не повинна йти проти своєї совісті, не повинна здійснювати з нею угоду, я зовсім не маю на увазі, що людина не може або не повинен помилятися, оступатися. (19) ніхто не вільний від помилок у нашому складному житті. (20) однак людину, яка оступилася, підстерігає серйозна небезпека: він нерідко приходить у відчай. (21) йому починає здаватися, що все кругом негідники, що всі брешуть і кепсько надходять. (22) настає розчарування, а розчарування, втрата віри в людей, в порядність — це найстрашніше.
(23) так, кажуть: «Бережи честь змолоду». (24) але