Автор зазначає,що верховинець хвилювався набагато меньше за суперника і часто саме це має вирішальне значення.Чи поділяєш ти цю його думку?Свою відповідь аргументуй.На прикладі життя Івана Сили виведи для себе секрет успіху
Провідною темою в творчості геніального сина українського народу Т. Г. Шевченка було зображення страдницької жіночої долі. Пригадаймо поеми «Катерина», «Сова», «Наймичка». Ці твори стали даниною великій материнській любові, що не знає меж.
У поемі «Наймичка» Т. Г. Шевченко показав воістину святу любов жінки-страдниці до свого позашлюбного сина.
З особливою задушевністю розкриває поет багатий і прекрасний внутрішній світ матері-селянки. Головна героїня Ганна хотіла бачити свого сина щасливим, хотіла пізнати радість материнства. Але матеріального достатку, підґрунтя для цього не мала. Вона підкинула хлопчика бездітним людям, а сама пішла до них наймичкою.
Страждання молодої матері, яка до самої смерті не наважується зізнатися синові про те, що є його ненькою, становлять основу поеми.
Що ж привело матір до пекельних мук? Над цим питанням примушує замислитися читачів автор. Чому мати та син змушені були довгі роки перебувати під тягарем страшної таємниці?
- Прости мене. Я каралась
Весь вік в чужій хаті…
Прости мене, мій синочку!
Я… я твоя мати -
Та й замовкла…
Зомлів Марко.
И земля задрижала.
Прокинувся… до матері -
А мати вже спала.
Не можна без хвилювання читати останні рядки поеми. Оскільки самою природою жінці призначено бути дружиною, матір’ю, продовжувачкою роду людського. Але доля була зрадливою до Ганни. Скільки вона зазнала на своєму шляху! Злі пересуди, непередбачені обставини, злидні — все це невідступно йшло за молодою дівчиною і спонукало шукати вихід зі складної життєвої ситуації. Необхідно віддати належне мужності, неабиякій силі волі молодої жінки. Вона не покінчила життя самогубством, як це зробила Катерина, героїня однойменної поеми. Ні, Ганна шукала такий шлях, щоб забезпечити майбутнє своєму синові і завжди бути поруч, бо тільки материнське серце може радіти й сумувати, жити у духовному єднанні з дитиною. Найголовніше, що вона не залишила сина. Віддавала тепло душі не тільки йому, а й людям, які турбувались про Марка.
Т. Г. Шевченко в образі Ганни звеличив матір, що готова до самопожертви, повна особистого самовідречення, сягає вершин великої життєвої мудрості. Драматизм долі наймички вражає. П. Куліш, прочитавши поему, зазначив, що «не знає нічого досконалішого ні в одній європейській літературі».
Твір захоплює своєю щирістю, задушевністю, добротою. А з іншого боку, вражає соціальною несправедливістю. Читач не знає передісторії описаних подій, що спричинила до страждань головної героїні. Але це й не так важливо, бо автор мав на меті показати типове явище того часу — страдницьку долю жінки з народу.
Моя думка щодо рішення князя Ігоря виступити проти половців Читаючи «Слові про похід Ігорів», я помітив, що головний герой - новгород-сіверський князь Ігоря Святославич - викликає у мене суперечливі почуття. З одного боку, я захоплююся його мужністю, хоробрістю, палкою любов'ю до рідної землі, готовністю зложити голову у боротьбі з ворогом. Але з другого боку, князь Ігор іноді діє дуже необачно. Яскравим приклад цього є саме його рішення князя Ігоря виступити проти половців, не чекаючи до нших князів, тільки з братом Всеволодом.
Взагалі, я розумію князя Ігоря. Під час тих подій, про які йдеться у "Слові...", Ігор був ще дуже молодою людиною, а молодості часто притамана деяка гарячність та необачність. До того ж, Ігор хоче слави - цілком зрозуміле бажання для князя. Зараз людину такого складу характеру назвали би амбіційною.
І ось дружина на чолі з Ігорем вирушає на половецьке військо - щоб захистити рідну землю від нападників та, не в останню чергу, щоб здобути воїнської слави. Але, на жаль, однієї хоробрості замало, щоб протистояти сильному ворогові. Незважаючи на вийняткову мужність та хоробрість братів-князів, битва завершилася поразкою русичів. Брат Ігоря, Всеволод, гине, а самого Ігоря беруть у полон. Загинуло дуже багато хоробрих воїнів, тобто тисячі їхніх жінок залишилися вдовами, а діти - сиротами. Такою була ціна, сплачена за свавільність та славолюбство Ігоря.
Особисто я вважаю, що головною помилкою Ігоря було те, що, коли він приймав рішення вирушити у похід, він був занадто впевненим, що переможе. Хоча Ігор знав, що ворог численний, дуже сильний, добре озброєний та готовий битися на смерть. Знав, і був готовий загинути за рідну землю. Патріотизм - це добре, але не князь не подумав про те, що ж буде з його країною у разі поразки. Саме у цьому, на мій погляд, полягає головна помилка Ігопя: він позабув, що він - не просто людина, він - князь, і ризикує не тільки власним життям, але й усією землею та усіма людьми.
Тобто, Ігор забув, що він - не просто людина. Він - політична фігура і не належить цілком собі. Тому, як би не хотілося здобути багато слави, йому треба було бути обачнішим і більш холоднокровним. Замість того, щоб відразу іти на ворога, треба було все добре обміркувати та зважити ризики. Ігор цього не зробив, і хоча він безумовно є героєм, невдалий похід дуже зашкодив його князівству.
Провідною темою в творчості геніального сина українського народу Т. Г. Шевченка було зображення страдницької жіночої долі. Пригадаймо поеми «Катерина», «Сова», «Наймичка». Ці твори стали даниною великій материнській любові, що не знає меж.
У поемі «Наймичка» Т. Г. Шевченко показав воістину святу любов жінки-страдниці до свого позашлюбного сина.
З особливою задушевністю розкриває поет багатий і прекрасний внутрішній світ матері-селянки. Головна героїня Ганна хотіла бачити свого сина щасливим, хотіла пізнати радість материнства. Але матеріального достатку, підґрунтя для цього не мала. Вона підкинула хлопчика бездітним людям, а сама пішла до них наймичкою.
Страждання молодої матері, яка до самої смерті не наважується зізнатися синові про те, що є його ненькою, становлять основу поеми.
Що ж привело матір до пекельних мук? Над цим питанням примушує замислитися читачів автор. Чому мати та син змушені були довгі роки перебувати під тягарем страшної таємниці?
- Прости мене. Я каралась
Весь вік в чужій хаті…
Прости мене, мій синочку!
Я… я твоя мати -
Та й замовкла…
Зомлів Марко.
И земля задрижала.
Прокинувся… до матері -
А мати вже спала.
Не можна без хвилювання читати останні рядки поеми. Оскільки самою природою жінці призначено бути дружиною, матір’ю, продовжувачкою роду людського. Але доля була зрадливою до Ганни. Скільки вона зазнала на своєму шляху! Злі пересуди, непередбачені обставини, злидні — все це невідступно йшло за молодою дівчиною і спонукало шукати вихід зі складної життєвої ситуації. Необхідно віддати належне мужності, неабиякій силі волі молодої жінки. Вона не покінчила життя самогубством, як це зробила Катерина, героїня однойменної поеми. Ні, Ганна шукала такий шлях, щоб забезпечити майбутнє своєму синові і завжди бути поруч, бо тільки материнське серце може радіти й сумувати, жити у духовному єднанні з дитиною. Найголовніше, що вона не залишила сина. Віддавала тепло душі не тільки йому, а й людям, які турбувались про Марка.
Т. Г. Шевченко в образі Ганни звеличив матір, що готова до самопожертви, повна особистого самовідречення, сягає вершин великої життєвої мудрості. Драматизм долі наймички вражає. П. Куліш, прочитавши поему, зазначив, що «не знає нічого досконалішого ні в одній європейській літературі».
Твір захоплює своєю щирістю, задушевністю, добротою. А з іншого боку, вражає соціальною несправедливістю. Читач не знає передісторії описаних подій, що спричинила до страждань головної героїні. Але це й не так важливо, бо автор мав на меті показати типове явище того часу — страдницьку долю жінки з народу.
Читаючи «Слові про похід Ігорів», я помітив, що головний герой - новгород-сіверський князь Ігоря Святославич - викликає у мене суперечливі почуття. З одного боку, я захоплююся його мужністю, хоробрістю, палкою любов'ю до рідної землі, готовністю зложити голову у боротьбі з ворогом. Але з другого боку, князь Ігор іноді діє дуже необачно. Яскравим приклад цього є саме його рішення князя Ігоря виступити проти половців, не чекаючи до нших князів, тільки з братом Всеволодом.
Взагалі, я розумію князя Ігоря. Під час тих подій, про які йдеться у "Слові...", Ігор був ще дуже молодою людиною, а молодості часто притамана деяка гарячність та необачність. До того ж, Ігор хоче слави - цілком зрозуміле бажання для князя. Зараз людину такого складу характеру назвали би амбіційною.
І ось дружина на чолі з Ігорем вирушає на половецьке військо - щоб захистити рідну землю від нападників та, не в останню чергу, щоб здобути воїнської слави. Але, на жаль, однієї хоробрості замало, щоб протистояти сильному ворогові. Незважаючи на вийняткову мужність та хоробрість братів-князів, битва завершилася поразкою русичів. Брат Ігоря, Всеволод, гине, а самого Ігоря беруть у полон. Загинуло дуже багато хоробрих воїнів, тобто тисячі їхніх жінок залишилися вдовами, а діти - сиротами. Такою була ціна, сплачена за свавільність та славолюбство Ігоря.
Особисто я вважаю, що головною помилкою Ігоря було те, що, коли він приймав рішення вирушити у похід, він був занадто впевненим, що переможе. Хоча Ігор знав, що ворог численний, дуже сильний, добре озброєний та готовий битися на смерть. Знав, і був готовий загинути за рідну землю. Патріотизм - це добре, але не князь не подумав про те, що ж буде з його країною у разі поразки. Саме у цьому, на мій погляд, полягає головна помилка Ігопя: він позабув, що він - не просто людина, він - князь, і ризикує не тільки власним життям, але й усією землею та усіма людьми.
Тобто, Ігор забув, що він - не просто людина. Він - політична фігура і не належить цілком собі. Тому, як би не хотілося здобути багато слави, йому треба було бути обачнішим і більш холоднокровним. Замість того, щоб відразу іти на ворога, треба було все добре обміркувати та зважити ризики. Ігор цього не зробив, і хоча він безумовно є героєм, невдалий похід дуже зашкодив його князівству.