Автобіографічні моменти в повісті гуси лебеді летять м.стельмаха порівняй михайлика (м.стельмах гуси лебеді летять)і климка (климко) за якими моральними законами виховували батьки михайлика гуси лебеді летять. автобіографічні моменти у повісті г.тютюнника климко.
Тип
уроку: засвоєння нових знань.
Обладнання: портрет М. Стельмаха, бібліотечка його творів; дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).
Хід уроку I. Організаційний момент II.Актуалізація опорних знань у формі бесіди за питаннямиЯким, на ваш погляд, повинен бути письменник?Твори яких письменників читати цікаво і чому?Назвіть роди художньої літератури. (Епос, лірика, драма)Чому окремі твори художньої літератури вважають автобіографічними? Наведіть приклади вже вам відомих (О.Довженко — «Зачарована Десна». Елементи автобіографічності є у творі І.Калинця «Хлопчик-фігурка... »)Для чого у багатьох творах художньої літератури значна увага приділяється описам природи?Чому кожний українець повинен знати звичаї, традиції, обряди свого народу?Що ви пам’ятаєте про Я. Стельмаха? Як, на ваш погляд, творчість Я. Стельмаха може бути пов’язана з літературною діяльністю його батька — М.Стельмаха? III. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності школярів IV. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу Поет доброти і краси, він був невідступним, Коли мова заходила про непроминущі духовні цінності народу, Не раз зневажувані, витискувані штучними замінниками. В. Панченко Будеш іти межи люди і вибивати іскри...М. Стельмах 1. Про життєвий і творчий шлях м. стельмаха. матеріал для вчителя МИХАЙЛО ПАНАСОВИЧ СТЕЛЬМАХ (1912–1983) Михайло Панасович Стельмах народився в селі Дяківці на Вінниччині. Першою пробудила в хлопчика любов до рідної землі мати. Ганна Іванівна, про яку він так писав в автобіографічній повісті «Гуси-лебеді летять»: «В її устах і душі насіння було святим словом.І хоч не раз вона нарікала на свою мужицьку долю з її вічними супутниками — нестатками й злиднями, проте нічого так не любила, як землю. Мати вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, що вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею...» З особливою ніжністю згадував письменник батька, Панаса Дем’яновича, діда Дем’яна — колишнього кріпака, філософа, талановитого майстра; бабусю, яку любив понад усе; дядьку Миколу, якого по-вуличному звали Бульбою,— цих простих, добрих, чесних і невтомних людей, серед яких минуло дитинство Михайлика. З дитячих років запали в душу хлопчика народні пісні, казки, думи, легенди. А ще полюбив маленький Михайлик книжку. «Якось я швидко самотужки,— згадував пізніше письменник,— навчився читати і вже, на мої дев’ять років, немало проковтнув добра і мотлоху, якого ще не встигли докурити в моєму селі».