Повість «Вогник далеко в степу» — один із найяскравіших творів видатного українського письменника Григора Тютюнника. Зображені в ньому важкі для нашої Батьківщини роки передані реалістично та яскраво. Автор майстерно змальовує образи хлопців — учнів робітничого училища, майбутню надію народу. Мені дуже сподобався цей твір, а особливо його головний герой — Павло.
Незважаючи на молодий вік, хлопець вже знає, що таке відповідальність. Він рано втратив батька, який загинув на війні. Залишився підліток у напівзруйно-ваній бомбою хаті разом із дружиною батька, тіткою Ялосоветою. Він відчуває себе господарем, відповідальним за цю жінку, і навіть радить їй по дорослому: «Казав уже їй раз: ідіть заміж, а я й сам якось». Щоб якось до й, Павло йде до училища. Там він може опанувати професію, там годують і дають пайок, яким він радо ділиться із тіткою. Щирим є захоплення хлопця, коли його група змайструвала лопати першого сорту. І це лише після першого чотиригодинного практичного заняття: «Не буду розказувати, що з нами робилося... Ну, штовхали один одного в груди, легенько так, звісно, не боляче, ляскали долонями по плечах, сміялися...»
Незважаючи на важкі післявоєнний час, Павлу і його друзям, трьом Василям, було легко й весело долати лісовий шлях, ідучи до школи. Одного разу їм дуже захотілося скуштувати абрикос, що росли в саду діда Штокала. Але старий стеріг свій сад вдень і вночі. Герой ніколи не куштував таких плодів, бо ні в кого жа селі не росли абрикосові дерева. Разом з друзями •они вирішили залізти у сад. Я не вважаю це крадіжкою. У ті часи у хлопців було мало радощів. Хлопчача цікавість взяла своє: «О, якби тільки хто знав, яке то щастя — рвати абрикоси уночі при місяці! Нахилиш гілку, а вони тебе лагідненько по маківці — тук-тук-тук». Яким же було здивування «злочинців», коли сам Штокало пригостив їх солодкими абрикосами.
Але найбільше мене вразило, коли Павло і його друзі власноруч змайстрували огорожку на могилі загиблого солдата. І коли пішла чутка, що його мають переховати в братську могилу, вони прийняли рішення будь-що відстояти її: «Обступимо могилку, візьмемося за руки і скажемо: «Ні!.. Не дамо...»
1. Микола Гоголь (уроджений Яновський) вийшов із багатодітної сім’ї — був третьою дитиною із дванадцяти. Всього було шість хлопчиків і шість дівчаток. Перші два хлопчика народилися мертвими. Четвертим сином був рано померлий Іван (1810-1819). Потім народилася дочка Марія (1811-1844). Всі середні діти також померли в дитинстві. Останніми народилися Анна (1821-1893), Єлизавета (в заміжжі Бикова) (1823-1864) та Ольга (1825-1907). Мати Гоголя вважалася першою красунею Полтавщини, була видана заміж у 14 років за батька письменника, на той час удвічі від неї старшого. Дитячі роки Гоголя пройшли в батьківському маєтку, в селі Василівці (раніше — Яновщина, нині — Гоголеве Шишацького району).
2. Гоголь ніколи не був одружений. Власну сім’ю Гоголь так і не завів, і взагалі невідомо, чи були у нього які-небудь зв’язки з жінками. Щоправда, навесні 1850 року Гоголь робив через посередників пропозицію (перше і востаннє в житті) Анні Вієльгорській, але отримав відмову. Поведінка Гоголя та його відособленість породили розхожий міф про гомосексуальні нахили письменника. Подібне припущення висунув американський славіст, історик російської літератури професор Семен Карлінський, який заявив у своїй роботі "Сексуальний лабіринт Миколи Гоголя" про "пригноблену гомосексуальність" письменника, яка передбачає "придушення емоційного потягу до представників своєї статі" і "відразу до фізичного або емоційного контакту з жінками".
3. Коли майбутній великий письменник навчався в школі, його твори, за оцінками вчителів, були досить посередніми, він був слабкий у мовах, а добре встигав тільки в російській словесності та в малюванні.
4. У Гоголя була пристрасть до рукоділля. Він любив в’язати на спицях шарфи, кроїти сестрам сукні, ткати пояса, шити для себе шийні хустки.
5. У своїх кишенях Гоголь завжди носив солодощі, які постійно жував, бо був "страшенним солодкоїжкою". Особливо він любив гризти під час роботи або розмови шматочки цукру. Живучи в готелі, він ніколи не дозволяв прислузі забирати поданий до чаю цукор, збирав його та навіть ховав. Сучасники письменника згадували, що руки Гоголя часто були липкими через те, що він постійно їв солодке.
6. Гоголь соромився свого носа, і, мабуть, навіть художників просив згладжувати на картинах цей недолік зовнішності. Тому на всіх портретах письменника ніс виглядає по-різному. Можливо, одна з петербурзьких повістей Гоголя не випадково названа "Ніс". Взагалі, Гоголь був дуже сором’язливим: якщо в компанії з’являвся незнайомець письменник хутко зникав із кімнати.
7. Гоголь бував за кордоном — у Німеччині, Швейцарії, Франції, Італії, та одного разу навіть здійснив паломницьку подорож до Єрусалиму.
8. Джерелом сюжету п’єси "Ревізор" був реальний випадок, який стався в одному з міст Новгородської губернії, про який Гоголю розповів Олександр Пушкін. Пушкін також запропонував Гоголю сюжет "Мертвих душ".
9. Письменник у своєму заповіті за сім років до смерті попереджав, щоб тіло його поховали тільки у випадку явних ознак розкладання тіла. Це потім стало причиною численних містичних припущень, нібито в дійсності письменника поховали в стані летаргічного сну. Але згідно з документами НКВС, які збереглися, це не так. При перепохованні Гоголя, в 1931 році, в його труні був виявлений скелет із повернутим набік черепом. За спогадами сучасників Гоголя, до власної смерті письменник ставився спокійно, ніби був готовий до неї. Серед причин, які призвели до його передчасної кончини у віці майже 43 років, крім інших причин, називають добровільне позбавлення себе їжі.
10. Опис майна Гоголя після смерті показав, що залишилося особистих речей на суму 43 рублі 88 копійок. Його речі були обносками і говорили про повну байдужість письменника до свого зовнішнього вигляду в останні місяці його життя. У той же час на руках у С. П. Шевирьова залишалися дві з гаком тисячі рублів, переданих Гоголем на благодійні цілі нужденним студентам Московського університету. Ці гроші Гоголь не вважав своїми, і Шевирьов не став їх повертати спадкоємцям письменника.
11. Гоголь дуже сильно був прив'язаний до собаки Джозі (породи мопс), якого йому подарував Пушкін. Коли ж Джозі померла (Гоголь тижнями не годував тварину), на Миколу Васильовича "напала смертельна туга і смуток".
12. Гоголь неодноразово спалював рукопис "Мертвих душ", останній том так і не був надрукований. Чому він це робив? Деякі критики переконані, що Микола Васильович був дуже вимогливим до себе. Але це неправда – він видавав навіть свої незавершені твори, як от у збірнику "Арабески". На думку сучасного українського науковця та філософа Петра Кралюка, Гоголь намагався прибрати з твору моменти, що видавали його агентурну діяльність. Гоголь був агентом царської охранки і певний час працював на Третє відділення імператорської канцелярії.
Повість «Вогник далеко в степу» — один із найяскравіших творів видатного українського письменника Григора Тютюнника. Зображені в ньому важкі для нашої Батьківщини роки передані реалістично та яскраво. Автор майстерно змальовує образи хлопців — учнів робітничого училища, майбутню надію народу. Мені дуже сподобався цей твір, а особливо його головний герой — Павло.
Незважаючи на молодий вік, хлопець вже знає, що таке відповідальність. Він рано втратив батька, який загинув на війні. Залишився підліток у напівзруйно-ваній бомбою хаті разом із дружиною батька, тіткою Ялосоветою. Він відчуває себе господарем, відповідальним за цю жінку, і навіть радить їй по дорослому: «Казав уже їй раз: ідіть заміж, а я й сам якось». Щоб якось до й, Павло йде до училища. Там він може опанувати професію, там годують і дають пайок, яким він радо ділиться із тіткою. Щирим є захоплення хлопця, коли його група змайструвала лопати першого сорту. І це лише після першого чотиригодинного практичного заняття: «Не буду розказувати, що з нами робилося... Ну, штовхали один одного в груди, легенько так, звісно, не боляче, ляскали долонями по плечах, сміялися...»
Незважаючи на важкі післявоєнний час, Павлу і його друзям, трьом Василям, було легко й весело долати лісовий шлях, ідучи до школи. Одного разу їм дуже захотілося скуштувати абрикос, що росли в саду діда Штокала. Але старий стеріг свій сад вдень і вночі. Герой ніколи не куштував таких плодів, бо ні в кого жа селі не росли абрикосові дерева. Разом з друзями •они вирішили залізти у сад. Я не вважаю це крадіжкою. У ті часи у хлопців було мало радощів. Хлопчача цікавість взяла своє: «О, якби тільки хто знав, яке то щастя — рвати абрикоси уночі при місяці! Нахилиш гілку, а вони тебе лагідненько по маківці — тук-тук-тук». Яким же було здивування «злочинців», коли сам Штокало пригостив їх солодкими абрикосами.
Але найбільше мене вразило, коли Павло і його друзі власноруч змайстрували огорожку на могилі загиблого солдата. І коли пішла чутка, що його мають переховати в братську могилу, вони прийняли рішення будь-що відстояти її: «Обступимо могилку, візьмемося за руки і скажемо: «Ні!.. Не дамо...»
Объяснение:
1. Микола Гоголь (уроджений Яновський) вийшов із багатодітної сім’ї — був третьою дитиною із дванадцяти. Всього було шість хлопчиків і шість дівчаток. Перші два хлопчика народилися мертвими. Четвертим сином був рано померлий Іван (1810-1819). Потім народилася дочка Марія (1811-1844). Всі середні діти також померли в дитинстві. Останніми народилися Анна (1821-1893), Єлизавета (в заміжжі Бикова) (1823-1864) та Ольга (1825-1907). Мати Гоголя вважалася першою красунею Полтавщини, була видана заміж у 14 років за батька письменника, на той час удвічі від неї старшого. Дитячі роки Гоголя пройшли в батьківському маєтку, в селі Василівці (раніше — Яновщина, нині — Гоголеве Шишацького району).
2. Гоголь ніколи не був одружений. Власну сім’ю Гоголь так і не завів, і взагалі невідомо, чи були у нього які-небудь зв’язки з жінками. Щоправда, навесні 1850 року Гоголь робив через посередників пропозицію (перше і востаннє в житті) Анні Вієльгорській, але отримав відмову. Поведінка Гоголя та його відособленість породили розхожий міф про гомосексуальні нахили письменника. Подібне припущення висунув американський славіст, історик російської літератури професор Семен Карлінський, який заявив у своїй роботі "Сексуальний лабіринт Миколи Гоголя" про "пригноблену гомосексуальність" письменника, яка передбачає "придушення емоційного потягу до представників своєї статі" і "відразу до фізичного або емоційного контакту з жінками".
3. Коли майбутній великий письменник навчався в школі, його твори, за оцінками вчителів, були досить посередніми, він був слабкий у мовах, а добре встигав тільки в російській словесності та в малюванні.
4. У Гоголя була пристрасть до рукоділля. Він любив в’язати на спицях шарфи, кроїти сестрам сукні, ткати пояса, шити для себе шийні хустки.
5. У своїх кишенях Гоголь завжди носив солодощі, які постійно жував, бо був "страшенним солодкоїжкою". Особливо він любив гризти під час роботи або розмови шматочки цукру. Живучи в готелі, він ніколи не дозволяв прислузі забирати поданий до чаю цукор, збирав його та навіть ховав. Сучасники письменника згадували, що руки Гоголя часто були липкими через те, що він постійно їв солодке.
6. Гоголь соромився свого носа, і, мабуть, навіть художників просив згладжувати на картинах цей недолік зовнішності. Тому на всіх портретах письменника ніс виглядає по-різному. Можливо, одна з петербурзьких повістей Гоголя не випадково названа "Ніс". Взагалі, Гоголь був дуже сором’язливим: якщо в компанії з’являвся незнайомець письменник хутко зникав із кімнати.
7. Гоголь бував за кордоном — у Німеччині, Швейцарії, Франції, Італії, та одного разу навіть здійснив паломницьку подорож до Єрусалиму.
8. Джерелом сюжету п’єси "Ревізор" був реальний випадок, який стався в одному з міст Новгородської губернії, про який Гоголю розповів Олександр Пушкін. Пушкін також запропонував Гоголю сюжет "Мертвих душ".
9. Письменник у своєму заповіті за сім років до смерті попереджав, щоб тіло його поховали тільки у випадку явних ознак розкладання тіла. Це потім стало причиною численних містичних припущень, нібито в дійсності письменника поховали в стані летаргічного сну. Але згідно з документами НКВС, які збереглися, це не так. При перепохованні Гоголя, в 1931 році, в його труні був виявлений скелет із повернутим набік черепом. За спогадами сучасників Гоголя, до власної смерті письменник ставився спокійно, ніби був готовий до неї. Серед причин, які призвели до його передчасної кончини у віці майже 43 років, крім інших причин, називають добровільне позбавлення себе їжі.
10. Опис майна Гоголя після смерті показав, що залишилося особистих речей на суму 43 рублі 88 копійок. Його речі були обносками і говорили про повну байдужість письменника до свого зовнішнього вигляду в останні місяці його життя. У той же час на руках у С. П. Шевирьова залишалися дві з гаком тисячі рублів, переданих Гоголем на благодійні цілі нужденним студентам Московського університету. Ці гроші Гоголь не вважав своїми, і Шевирьов не став їх повертати спадкоємцям письменника.
11. Гоголь дуже сильно був прив'язаний до собаки Джозі (породи мопс), якого йому подарував Пушкін. Коли ж Джозі померла (Гоголь тижнями не годував тварину), на Миколу Васильовича "напала смертельна туга і смуток".
12. Гоголь неодноразово спалював рукопис "Мертвих душ", останній том так і не був надрукований. Чому він це робив? Деякі критики переконані, що Микола Васильович був дуже вимогливим до себе. Але це неправда – він видавав навіть свої незавершені твори, як от у збірнику "Арабески". На думку сучасного українського науковця та філософа Петра Кралюка, Гоголь намагався прибрати з твору моменти, що видавали його агентурну діяльність. Гоголь був агентом царської охранки і певний час працював на Третє відділення імператорської канцелярії.