Відповідь:Хоча в назву повісті Ніни Бічуї винесене ім’я одного героя, головних героїв у творі четверо — Славко Беркута, Юлько Ващук, Лілі Теслюк і Стефко Вус. Усі вони підлітки, які шукають свій шлях у житті. Кожен має як добрі, так і погані риси характеру, але якщо дехто із друзів намагається боротися із своїми вадами, то іншим це буває важко зробити.
Відмінник Юлько Ващук пихатий, егоїстичний, переконаний у своїй винятковості. Батьки намагаються дати йому добре, на їхню думку, виховання, яке полягає в прищепленні гарних манер та лицемірства. Хлопець має неабиякий хист до малювання, але цього мовби ніхто не помічає, батьки змушують його займатися музикою. Юлько звик до того, що всі зважають на його думку, він найкращий, найрозумніший учень класу. Тому перші життєві негаразди сильно «ламають» хлопця. Особливо боляче вразив Юлька вчинок батька: виявилося, що написана ним книга — украдена робота іншого автора. Напевно, саме розчарування, відчай, розгубленість, відсутність теплих родинних відносин, сором за батьків вчинок спонукають Юлька до конфлікту із Славком Беркутою.
Лілі Теслюк — артистична, розумна дівчина, яка має безліч інтересів. Вона танцює в балетній студії, грає в шкільному театрі, досконало володіє англійською мовою. Але не вихваляється своїми успіхами, добре ставиться до однокласників. Коли одного разу, захопившись на ковзанці, дівчинка забула про заняття гуртка англійської, який сама ж і організувала, то потім щиро розкаялася. А дізнавшись про мрію однокласниці зіграти Попелюшку в шкільному спектаклі, Лілі в день вистави прикинулася хворою, таким чином «подарувавши» їй свою роль. Дівчинка відстоює справедливість, підтримує Славка, коли він потрапив у халепу. Власне, це завдяки їй усі повірили в те, що Беркуту не затримувала міліція.
"Гуси-лебеді летять" (Михайло Стельмах). Розділ дев'ятий
ВсеТекстВідгуки (0)
Михайло Стельмах
ГУСИ-ЛЕБЕДI ЛЕТЯТЬ...
Повість
Читайте попередній - восьмий - розділ повісті Михайла Стельмаха "Гуси-лебеді летять"
РОЗДIЛ ДЕВ'ЯТИЙ
Справи мої пiшли вгору: у цьому ж навчальному роцi мене вiдзначили й перевели в третю групу. З такої нагоди вчителька сказала дуже сердечнi слова, нахвилювавши ними себе й мене.
Вдома батько здивувався успiхами свого отряхи, заховав у пiдрiзанi вуса посмiшку й сказав:
- Коли так, то хай буде не гiрше... Наука наукою, а чоботи бережи. Мати ж знову зажурилась:
- Що тiльки буде з цiєї дитини?
А я взявся писати п'єсу. Напевне, прочитавши цi слова, не один читач поведе правим чи лiвим плечем i засумнiвається: чому саме п'єсу, а не вiршi? На все, як сказав один фiлософ, є свої причини. Були вони й на п'єсу.
Цiєї зими в нашому селi вперше заговорили про "тiатри". Що воно таке, нiхто не мiг толком пояснити, а чутки й поголоски йшли рiзнi. Однi казали, що "тiатри" - це якесь iнтересне з переодяганнями лицедiйство, другi - ет, бiльшовицька вигадка, третi - "люзiон", де пускають в очi i ману, i туман, четвертi - витiвка самого нечистого, бо на сценi в темрявi, буває, з'являються русалки, а iнколи з бочки й чорти вискакують. Хтось навiть чув, що одна п'єса так i називалась "Сатана в бочцi".
Дядько ж Микола пояснив, що "тiатр" - стояща штука, бо там показують гарних жiночок у коротеньких спiдницях. А через те, що в нас тодi носили спiдницi до п'ят, дядьковi Миколi одразу ж перепало за безсовiснiсть од тiтки Ликерiї. На це дядько вiдповiв по-французьки:
, мадам Ликерiє, пардону.
I "мадам Ликерiя", кинувши рогачi, затрусилась од смiху.
Кiлька днiв у селi тiльки й розмов було, що про театр, а особливо загуло, коли комсомольцi почали для вистави позичати в селян стiльцi, лампи, миски, чарки й навiть спiдницi, з яких хитромудре мали виходити старосвiтськi широченнi штани. Цю позичку комсомольцi називали реквiзитом, а хтось iз багачiв пустив поголос, що це - реквiзицiя. I деякi наляканi жiнки метнулись одбирати свої спiдницi, не знаючи, що вони мали слугувати великому мистецтву.
Для мене тодi слово "театр" бринiло i привабливо, i страшнувато: а що, коли й справдi з темряви вискочить чорт? Але тодi цього не трапилось... Це сталося значно пiзнiше...
Отож село по-всякому, але з нетерпiнням чекало вистави. I ось одного дня на стiнах сiльради, комнезаму, споживчого товариства i школи закрасувалися такi оголошення:
Відповідь:Хоча в назву повісті Ніни Бічуї винесене ім’я одного героя, головних героїв у творі четверо — Славко Беркута, Юлько Ващук, Лілі Теслюк і Стефко Вус. Усі вони підлітки, які шукають свій шлях у житті. Кожен має як добрі, так і погані риси характеру, але якщо дехто із друзів намагається боротися із своїми вадами, то іншим це буває важко зробити.
Відмінник Юлько Ващук пихатий, егоїстичний, переконаний у своїй винятковості. Батьки намагаються дати йому добре, на їхню думку, виховання, яке полягає в прищепленні гарних манер та лицемірства. Хлопець має неабиякий хист до малювання, але цього мовби ніхто не помічає, батьки змушують його займатися музикою. Юлько звик до того, що всі зважають на його думку, він найкращий, найрозумніший учень класу. Тому перші життєві негаразди сильно «ламають» хлопця. Особливо боляче вразив Юлька вчинок батька: виявилося, що написана ним книга — украдена робота іншого автора. Напевно, саме розчарування, відчай, розгубленість, відсутність теплих родинних відносин, сором за батьків вчинок спонукають Юлька до конфлікту із Славком Беркутою.
Лілі Теслюк — артистична, розумна дівчина, яка має безліч інтересів. Вона танцює в балетній студії, грає в шкільному театрі, досконало володіє англійською мовою. Але не вихваляється своїми успіхами, добре ставиться до однокласників. Коли одного разу, захопившись на ковзанці, дівчинка забула про заняття гуртка англійської, який сама ж і організувала, то потім щиро розкаялася. А дізнавшись про мрію однокласниці зіграти Попелюшку в шкільному спектаклі, Лілі в день вистави прикинулася хворою, таким чином «подарувавши» їй свою роль. Дівчинка відстоює справедливість, підтримує Славка, коли він потрапив у халепу. Власне, це завдяки їй усі повірили в те, що Беркуту не затримувала міліція.
Пояснення:Потрібна ще характеристика?
☰▲ Вгору
"Гуси-лебеді летять" (Михайло Стельмах). Розділ дев'ятий
ВсеТекстВідгуки (0)
Михайло Стельмах
ГУСИ-ЛЕБЕДI ЛЕТЯТЬ...
Повість
Читайте попередній - восьмий - розділ повісті Михайла Стельмаха "Гуси-лебеді летять"
РОЗДIЛ ДЕВ'ЯТИЙ
Справи мої пiшли вгору: у цьому ж навчальному роцi мене вiдзначили й перевели в третю групу. З такої нагоди вчителька сказала дуже сердечнi слова, нахвилювавши ними себе й мене.
Вдома батько здивувався успiхами свого отряхи, заховав у пiдрiзанi вуса посмiшку й сказав:
- Коли так, то хай буде не гiрше... Наука наукою, а чоботи бережи. Мати ж знову зажурилась:
- Що тiльки буде з цiєї дитини?
А я взявся писати п'єсу. Напевне, прочитавши цi слова, не один читач поведе правим чи лiвим плечем i засумнiвається: чому саме п'єсу, а не вiршi? На все, як сказав один фiлософ, є свої причини. Були вони й на п'єсу.
Цiєї зими в нашому селi вперше заговорили про "тiатри". Що воно таке, нiхто не мiг толком пояснити, а чутки й поголоски йшли рiзнi. Однi казали, що "тiатри" - це якесь iнтересне з переодяганнями лицедiйство, другi - ет, бiльшовицька вигадка, третi - "люзiон", де пускають в очi i ману, i туман, четвертi - витiвка самого нечистого, бо на сценi в темрявi, буває, з'являються русалки, а iнколи з бочки й чорти вискакують. Хтось навiть чув, що одна п'єса так i називалась "Сатана в бочцi".
Дядько ж Микола пояснив, що "тiатр" - стояща штука, бо там показують гарних жiночок у коротеньких спiдницях. А через те, що в нас тодi носили спiдницi до п'ят, дядьковi Миколi одразу ж перепало за безсовiснiсть од тiтки Ликерiї. На це дядько вiдповiв по-французьки:
, мадам Ликерiє, пардону.
I "мадам Ликерiя", кинувши рогачi, затрусилась од смiху.
Кiлька днiв у селi тiльки й розмов було, що про театр, а особливо загуло, коли комсомольцi почали для вистави позичати в селян стiльцi, лампи, миски, чарки й навiть спiдницi, з яких хитромудре мали виходити старосвiтськi широченнi штани. Цю позичку комсомольцi називали реквiзитом, а хтось iз багачiв пустив поголос, що це - реквiзицiя. I деякi наляканi жiнки метнулись одбирати свої спiдницi, не знаючи, що вони мали слугувати великому мистецтву.
Для мене тодi слово "театр" бринiло i привабливо, i страшнувато: а що, коли й справдi з темряви вискочить чорт? Але тодi цього не трапилось... Це сталося значно пiзнiше...
Отож село по-всякому, але з нетерпiнням чекало вистави. I ось одного дня на стiнах сiльради, комнезаму, споживчого товариства i школи закрасувалися такi оголошення:
Увага! Увага!
Сьогоднi о сьомiй годинi вечора
вперше в нашому селi
буде показано лицедiйство, тобто театр.