ответ: Після Лесі Українки — Олена Теліга найвизначніша жіноча постать в українській літературі, її поетичні твори вражають своєю життєстверджуючою силою, палким оптимізмом, вона прагне активного, наповненого високими устремліннями життя. Поезії сповнені протесту проти буденності, проти збайдужілого ставлення до суспільних процесів. Поетичні погляди й світогляд Теліги формувалися завдяки дружній співпраці з "вісниківцями" (так називали тих, хто об'єднався довкола журналу "Вісник", що його редагував критик і публіцист Д. Донцов), серед них були Ольжич, Маланюк, Мосендз, Степанович, Лятуринська та інші. Загалом же творчість Олени Теліги відносять до так званої "Празької школи" (групування поетів-емігрантів міжвоєнного двадцятиліття). Особливості її поезії — вишуканість у тематиці, настроях, що поєднуються з народною світосприймання; відбиття української духовності, волі до життя, правди, краси; звернення до історичних тем і мотивів.
Як ренесансний вплив виникає в Україні світське книгодрукування. Більшість із нових освітніх закладів мали друкарні. Напр., в Острозькій академії працював російський і український першодрукар І.Федоров. Окрім книг Св. Письма він надрукував перші староукраїнські граматики – «Буквар» Львівський і «Азбуку», чим сприяв налагодженню початкової освіти в Україні. На зламі 16—17 ст. постає нова література ренесансного характеру, виникають нові її жанри (геральдична поезія, полемічна і публіцистична література, біографії, послання, промови, діалоги, памфлети тощо). Особливого розмаху досягає полемічна література. Її автори задля оборони своїх конфесій використовували як твори античних класиків, так і сучасних західно-європейських гуманістів. Іноді в полеміку вступали апологети православ'я (І.Вишенський, Й.Княгинецький та ін.) і представники ренесансної течії (Ю.Рогатинець, К.-Т.Ставровецький та ін.).
На 2-гу пол. 16 ст. припадають перші спроби наблизити книжну церковнослов'янську мову до живої загально-народної мови (Пересопницьке Євангеліє, 1556–61), що було в дусі ідей В. і Реформації. Подібно до філологів доби В., укр. вчені ( Л.Зизаній, М.Смотрицький, П.Беринда) унормували відповідно до тогочасних лінгвістичних теорій граматику церковнослов'янської мови та її лексикон.
У філософії поширення набувають пізньоантичні течії неоплатонізму і стоїцизму, засвоюються праці візантійських філософів-гуманістів 14– 15 ст. Згідно з ренесансною модою, в Україні виникає зацікавлення астрологією й астрономією, деякі українські книжники ( Г.Смотрицький, М.Смотрицький, А.Филипович та ін.) пишуть у цих галузях трактати.
Нові форми мистецтва[ред. | ред. код]
В 16 ст. поширюються нові форми мистецтва (декоративне різьблення, скульптура, графіка тощо); удосконалюється світська інструментальна музика; ренесансні елементи проникають у церковні співи (хорове багатоголосся та ін.). Художні прийоми доби В. в українському мистецтві творчо переосмислювалися, поєднуючись із давніми місцевими традиціями. Поступово в усі його сфери проникають світські засади.
Архітектура, живопис[ред. | ред. код]
Найраніше і найяскравіше проявилися нові тенденції в архітектурі, що поступово стали визначальними для мистецької культури загалом. Вони насамперед пов'язані з діяльністю приїжджих європейських будівничих, які надали архітектурі українських земель яскраво виражених рис пізньоренесансного будівництва, здебільшого у його північно-італійському варіанті. Стиль в. виявився в багатьох спорудах у Галичині та на Волині, зокрема в оборонних (замки в: Бережанах, 1554; Старому Селі, 16 – серед. 17 ст.; Кругла вежа в Острозі – поч. 17 ст.; Збаражі, 1631, архітектор В. Скамоцці; Підгірцях, 1635–40, архітектор дель'Аква та ін.), сакральних та цивільних (кафедральний собор у м. Жовква, 1604–09, архіт., ймовірно, П.Щасливий; вежа-будинок К.Корнякта, 1580, архіт. П.Барбон; т. з. Чорна кам'яниця, кін. 16 ст., архіт. П.Красовський; ансамбль споруд Львівського братства, 16–17 ст., архітектори Римлянин, А.Прихильний, В.Купинос, Барбон; ансамбль Ринкової площі та ін. споруди у Львові). В них ордерна система, архітектоніка фасадів, деталі й форми декоративних окрас майстерно поєднані з загальною композицією споруд, які в цілому збудовані за давніми місц. традиціями. Нові засади містобудування впроваджуються на укр. землях на поч. 17 ст. (м. Шаргород, Жовква, Броди, Бар та ін.). Вплив окремих рис В. помітний і в українському живописі та графіці, в декоративно-ужитковому мистецтві (килимах та виробах з металу й дерева). В живопис гався більший інтерес до зображення реального життя; з'являється портрет, до релігійних сюжетів включаються елементи побуту й пейзаж (роботи художників Ф.Сеньковича, М.Мороховського, В.Стефановича, І.Рутковича).
Джерела та література[ред. | ред. код]
Юсов С.Л. Відродження і Україна // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
Категорії: ВідродженняІсторія української культури
Навігаційне меню
Ви не увійшли до обліковий записУвіірені зміниРедагуватиРедагувати кодПереглянути історіюПошук
Пошук у Вікіпедії
Знайти Перейти
Головна сторінка
Поточні події
Нові редагування
Нові сторінки
Випадкова стаття
Участь
Портал спільноти
Кнайпа
Довідка
Пожертвувати
Інструменти
Посилання сюди
Пов'язані редагування
Спеціальні сторінки
Постійне посилання
Інформація про сторінку
Елемент Вікіданих
Цитувати сторінку
Статистика відвідувань
Посилання за ID
Друк/експорт
Створити книгу
Завантажити як PDF
Версія до друку
Мови
Додати посилання
Цю сторінку востаннє відредаговано о 10:33, 7 травня 2020.
Текст доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike; також
ответ: Після Лесі Українки — Олена Теліга найвизначніша жіноча постать в українській літературі, її поетичні твори вражають своєю життєстверджуючою силою, палким оптимізмом, вона прагне активного, наповненого високими устремліннями життя. Поезії сповнені протесту проти буденності, проти збайдужілого ставлення до суспільних процесів. Поетичні погляди й світогляд Теліги формувалися завдяки дружній співпраці з "вісниківцями" (так називали тих, хто об'єднався довкола журналу "Вісник", що його редагував критик і публіцист Д. Донцов), серед них були Ольжич, Маланюк, Мосендз, Степанович, Лятуринська та інші. Загалом же творчість Олени Теліги відносять до так званої "Празької школи" (групування поетів-емігрантів міжвоєнного двадцятиліття). Особливості її поезії — вишуканість у тематиці, настроях, що поєднуються з народною світосприймання; відбиття української духовності, волі до життя, правди, краси; звернення до історичних тем і мотивів.
Объяснение:
Книгодрукування[ред. | ред. код]
Як ренесансний вплив виникає в Україні світське книгодрукування. Більшість із нових освітніх закладів мали друкарні. Напр., в Острозькій академії працював російський і український першодрукар І.Федоров. Окрім книг Св. Письма він надрукував перші староукраїнські граматики – «Буквар» Львівський і «Азбуку», чим сприяв налагодженню початкової освіти в Україні. На зламі 16—17 ст. постає нова література ренесансного характеру, виникають нові її жанри (геральдична поезія, полемічна і публіцистична література, біографії, послання, промови, діалоги, памфлети тощо). Особливого розмаху досягає полемічна література. Її автори задля оборони своїх конфесій використовували як твори античних класиків, так і сучасних західно-європейських гуманістів. Іноді в полеміку вступали апологети православ'я (І.Вишенський, Й.Княгинецький та ін.) і представники ренесансної течії (Ю.Рогатинець, К.-Т.Ставровецький та ін.).
На 2-гу пол. 16 ст. припадають перші спроби наблизити книжну церковнослов'янську мову до живої загально-народної мови (Пересопницьке Євангеліє, 1556–61), що було в дусі ідей В. і Реформації. Подібно до філологів доби В., укр. вчені ( Л.Зизаній, М.Смотрицький, П.Беринда) унормували відповідно до тогочасних лінгвістичних теорій граматику церковнослов'янської мови та її лексикон.
У філософії поширення набувають пізньоантичні течії неоплатонізму і стоїцизму, засвоюються праці візантійських філософів-гуманістів 14– 15 ст. Згідно з ренесансною модою, в Україні виникає зацікавлення астрологією й астрономією, деякі українські книжники ( Г.Смотрицький, М.Смотрицький, А.Филипович та ін.) пишуть у цих галузях трактати.
Нові форми мистецтва[ред. | ред. код]
В 16 ст. поширюються нові форми мистецтва (декоративне різьблення, скульптура, графіка тощо); удосконалюється світська інструментальна музика; ренесансні елементи проникають у церковні співи (хорове багатоголосся та ін.). Художні прийоми доби В. в українському мистецтві творчо переосмислювалися, поєднуючись із давніми місцевими традиціями. Поступово в усі його сфери проникають світські засади.
Архітектура, живопис[ред. | ред. код]
Найраніше і найяскравіше проявилися нові тенденції в архітектурі, що поступово стали визначальними для мистецької культури загалом. Вони насамперед пов'язані з діяльністю приїжджих європейських будівничих, які надали архітектурі українських земель яскраво виражених рис пізньоренесансного будівництва, здебільшого у його північно-італійському варіанті. Стиль в. виявився в багатьох спорудах у Галичині та на Волині, зокрема в оборонних (замки в: Бережанах, 1554; Старому Селі, 16 – серед. 17 ст.; Кругла вежа в Острозі – поч. 17 ст.; Збаражі, 1631, архітектор В. Скамоцці; Підгірцях, 1635–40, архітектор дель'Аква та ін.), сакральних та цивільних (кафедральний собор у м. Жовква, 1604–09, архіт., ймовірно, П.Щасливий; вежа-будинок К.Корнякта, 1580, архіт. П.Барбон; т. з. Чорна кам'яниця, кін. 16 ст., архіт. П.Красовський; ансамбль споруд Львівського братства, 16–17 ст., архітектори Римлянин, А.Прихильний, В.Купинос, Барбон; ансамбль Ринкової площі та ін. споруди у Львові). В них ордерна система, архітектоніка фасадів, деталі й форми декоративних окрас майстерно поєднані з загальною композицією споруд, які в цілому збудовані за давніми місц. традиціями. Нові засади містобудування впроваджуються на укр. землях на поч. 17 ст. (м. Шаргород, Жовква, Броди, Бар та ін.). Вплив окремих рис В. помітний і в українському живописі та графіці, в декоративно-ужитковому мистецтві (килимах та виробах з металу й дерева). В живопис гався більший інтерес до зображення реального життя; з'являється портрет, до релігійних сюжетів включаються елементи побуту й пейзаж (роботи художників Ф.Сеньковича, М.Мороховського, В.Стефановича, І.Рутковича).
Джерела та література[ред. | ред. код]
Юсов С.Л. Відродження і Україна // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
Категорії: ВідродженняІсторія української культури
Навігаційне меню
Ви не увійшли до обліковий записУвіірені зміниРедагуватиРедагувати кодПереглянути історіюПошук
Пошук у Вікіпедії
Знайти Перейти
Головна сторінка
Поточні події
Нові редагування
Нові сторінки
Випадкова стаття
Участь
Портал спільноти
Кнайпа
Довідка
Пожертвувати
Інструменти
Посилання сюди
Пов'язані редагування
Спеціальні сторінки
Постійне посилання
Інформація про сторінку
Елемент Вікіданих
Цитувати сторінку
Статистика відвідувань
Посилання за ID
Друк/експорт
Створити книгу
Завантажити як PDF
Версія до друку
Мови
Додати посилання
Цю сторінку востаннє відредаговано о 10:33, 7 травня 2020.
Текст доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike; також
Объяснение: