Аналіз поезії "Балкон" Шарль Бодлер: (буду дуже вдячна, ів) Прамати спогадів, закоханих царівно,
Ти — все, чим я живу, ти — все, чим палко снив!
Ти пестощів красу згадаєш безсумнівно,
Палаючий камін і чари вечорів.
Прамати спогадів, закоханих царівно!

О вечори, що їх освітлював камін,
І ті, що в пелені рожевій, на балконі!
Я до грудей твоїх і до пругких колін,
Освідчившись тобі, тулив свої долоні.
О вечори, що їх освітлював камін!

Принадливі сонця в гарячі надвечір’я!
Широка просторінь, а серце б’ється — страх!
До тебе горнучись, княжно краси, повір, я
Вдихав, здавалося, твоєї крові пах.
Привабливі сонця в гарячі надвечір’я!

А ніч густішала, як кам’яна стіна,
Мій зір у пітьмі став зіницями твоїми.
Я подих твій спивав, о труто чарівна,
Торкався ніг твоїх я пальцями м’якими,
А ніч густішала, як кам’яна стіна!

Я воскрешатиму щасливі миті знову,
Себе вбачаючи лиш біля ніг твоїх.
Бо де ж я віднайду твою красу чудову,
Як не в душі твоїй та в обрисах струнких?
Я воскрешатиму щасливі миті знову.

Ці клятви, пахощі й цілунки без кінця,
Чи, заборонені, повернуться зі хлані,
Як підіймаються на небеса сонця,
Що омившись в океані?
О клятви, пахощі й цілунки без кінця!

Князь люботинський куняв у кріслі, заколисаний мушиним дзижчанням, у сни занурений, наче у мутну, теплу воду, і снилися йому війни, переможні походи, руїни здобутих фортець, довгі вервечки полонених. Були це особливі сни, бо з’являлися вони лише в полудень, а вночі ніколи…». Князь «оголосив по всьому князівству наказ, щоб ані одна душа не важилася в полудень потривожити його супокій» «Жоден володар ніколи не змириться з тим, щоб на його землях жило якесь чудовисько. І дарма — чинить воно руйнації чи так от, як ти, книги почитує, — мусить бути убите». Князь так плекав сни про «війни, переможні походи, руїни здобутих фортець, довгі вервечки полонених» «Спокій і затишок запанували в князівстві, і полудень став богом, якому хоч і молилися, проте жертву приносили зовсім маленьку, майже непомітну жертву, а в нагороду здобули нудьгу, котра, мов іржа меч, пороз’їдала душі люботинців, а що ті одвикли боронитися, запанувала вона безроздільно, викликаючи неймовірну лінь та розмореність. Здавалося, всі люботинці тільки для того й живуть, щоб виспатись, і якщо не закинули вони ще своїх ремесел та господарок, то тільки тому, що, не забезпечивши здорової їжі, не мали вони й здорового сну». «Раніше князь утримував невелике військо, та, оскільки не було війн і воно влітало йому в дзвінкий гріш, розпустив його» «Ти диви! Господи, чим я віддячу тобі за ласку твою? – вклякнув під образами й а як устав з колін, то радість світилася в його очах, а плечі розправилися, наче й не згорблювалися ніколи. Так і оголосіть: хто переможе дракона – пошлюбить князівну і сяде на престолі. Бій з драконом – святе діло. Тут народ валом повалить. Проти цього лицарі не встоять. Я впевнений, що вони тільки-но цюю вість зачують, враз усі бенкети закинуть, за мечі візьмуться та жирок позганяють.»

1.Конфлі́кт — зіткнення протилежних інтересів і поглядів.

2.В оповіданні «Усмішка» — це конфлікт між геро­єм і світом (Том і натовп городян), а  

в оповіданні «Запах думки» — конфлікт по­будовано на стосунках головного героя  

Кліві з неземною цивілізацією.

3.Людина — не вбивця всього живого, бути сильним не означає знищувати тих, хто  

слабший. Людина майбутнього — господар не тільки своєї планети, а й далекого  

Космосу. Оскільки світ змінюється, Роберт Шеклі показує нам, якою має бути людина  

майбутнього, щоб могла вижити у боротьбі із невідомим.

4.Усмішка опинилася у хлопчика зовсім не випадково, хлопчик є символом  

майбутнього. А краса, добро – Посмішка – врятує світ майбутнього.

5.Зоряне скупчення Сергон, киснева планета З-М-22. Зруйноване місто, «святковий»  

день 2061 року

6.Вони збиралися «плюнути сильно й влучно» на картину.