Події відбуваються 1241 року. Боярин Тугар Вовк прибуває з дочкою Мирославою у Тухольщину в Карпатах, де князь подарував йому землі. Максим, син місцевого старійшини Захара Беркута, та боярська дочка закохалися, — та Тугар Вовк категорично проти їхніх стосунків. Боярин, намагаючись узурпувати владу, вступає у конфлікт з общиною тухольців, які звикли жити незалежно. Протистояння досягає апогею, коли Тугар Вовк під час ради вбиває Митька Вояку, котрий мав свідчити проти нього, — і громада проганяє вбивцю. Залишивши загін воїнів охороняти свій дім, боярин з Мирославою їде до монголів, на сторону яких переметнувся ще під час битви на Калці. Згодом Тугар Вовк супроводжує десятитисячне монгольське військо під командуванням Бурунди-бегадира, яке вирушило на тухольський перевал. У зіткненні з передовими монгольськими загонами Максим Беркут попадає в полон. До тухольської общини прибуває підмога з сусідніх громад, а також Мирослава, яка переказує план Максима по перемозі та знищенню монголів. Тухольці пускають загарбників у долину села, і перекривають вихід. Монголи безуспішно пробують прорватися. А невдовзі за порадою Захара Беркута перекрито потік, — і долина села, в якій знаходяться монголи, починає затоплюватись. Бурунда пропонує обміняти життя Максима на свободу, але йому відмовляють. Тоді він замахується, щоб вбити полоненого, але Тугар Вовк відрубує йому руку, рятуючи Максима. Тугар Вовк, Бурунда та десятитисячне військо монголів мертве, а Максиму вдається врятуватись. Відчуваючи що помирає, Захар Беркут виголошує пророчі слова: громадську єдність, завдяки якій було здобуто перемогу, буде втрачено, — лихі часи настануть для народу, але з часом відродиться вона, і настануть щасливі часи її відродження. У кінці твору автор риторично запитує, чи не настала та щаслива доба, про яку, помираючи, говорив старий Захар Беркут.
Українська мова вважається однією з самих мелодійних мов світу. Однією з самих співучих націй в світі вважаються українці. Вони співають не тільки в святковий день чи на весіллі. Горе та розбите серце теж виливається в піснях. Взагалі, українська нація дуже співуча.
Визначною особистістю в пісенній культурі стоїть Маруся Чурай. Багато пісень цієї поетеси стали народними. Мабуть, немає українця, який не чув би хоча б одну пісню Марусі. Її тексти відображують жіночі почуття.
Біографія цієї жінки оповита таємницями та загадками. Немає ніяких документальних фактів, що підтверджували б її існування. Та дослідники фольклору наполягають, що така історична особистість все ж таки існувала.
Маруся Чурай жила в сімнадцятому сторіччі в Полтаві. Вона була дочкою козака. Дівчина була закохана в парубка Григорія та матір хлопця була проти їх відносин. Він пішов на війну, а Маруся чекала свого коханого. Коли Григорій повернувся, то одружився на іншій в угоду своєї ненці. Глибока рана в душі дівчини не давала їй спокою. Вона загорілася ідеєю помсти. Тоді Маруся заварила зілля та отруїла свого коханого. Деякі літературні джерела пояснюють, що Григорій сам випив отруту, бо дівчина приготувала її для себе.
Спрага помсти змінилася тяжкою втратою. Дівчина весь свій біль виливала в пісні. Саме непрості взаємовідносини між чоловіком та жінкою будують основу всього пісенного шляху поетеси.
Пісня «За світ встали козаченьки» є автобіографічною. Маруся в ній описує як проводжала Григорія на війну. Пісня показує відношення матері до сина, а також тепле відношення хлопця до своєї дівчини. Він просить матір піклуватися за дівчиною наче за своєю дитиною. Маруся описує, як саме їй було важко того дня і що вона «виплакала всі очі».
Страждання, очікування та переживання дівчини описані в пісні «Віють вітри, віють буйні». Зі стихією дівчина порівнює свої думки та передчуття чогось тривожного.
Трагічне завершення відносин відображене в пісні «Ой не ходи Гриша». Вона застерігає Григорія про наслідки своїх страждань. В цій пісні Маруся нагадує про зілля та зізнається в гріху. Вона вважає, що саме помста є гідною нагородою за вчинки хлопця.
Пісні Марусі Чурай дуже цікаві та являють собою зразок української пісенної культури. Багато українських видатних письменників використовували їх в своїх творах. Вклад поетеси в культуру України неоціненний.
1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (No Ratings Yet)
Події відбуваються 1241 року. Боярин Тугар Вовк прибуває з дочкою Мирославою у Тухольщину в Карпатах, де князь подарував йому землі. Максим, син місцевого старійшини Захара Беркута, та боярська дочка закохалися, — та Тугар Вовк категорично проти їхніх стосунків. Боярин, намагаючись узурпувати владу, вступає у конфлікт з общиною тухольців, які звикли жити незалежно. Протистояння досягає апогею, коли Тугар Вовк під час ради вбиває Митька Вояку, котрий мав свідчити проти нього, — і громада проганяє вбивцю. Залишивши загін воїнів охороняти свій дім, боярин з Мирославою їде до монголів, на сторону яких переметнувся ще під час битви на Калці. Згодом Тугар Вовк супроводжує десятитисячне монгольське військо під командуванням Бурунди-бегадира, яке вирушило на тухольський перевал. У зіткненні з передовими монгольськими загонами Максим Беркут попадає в полон. До тухольської общини прибуває підмога з сусідніх громад, а також Мирослава, яка переказує план Максима по перемозі та знищенню монголів. Тухольці пускають загарбників у долину села, і перекривають вихід. Монголи безуспішно пробують прорватися. А невдовзі за порадою Захара Беркута перекрито потік, — і долина села, в якій знаходяться монголи, починає затоплюватись. Бурунда пропонує обміняти життя Максима на свободу, але йому відмовляють. Тоді він замахується, щоб вбити полоненого, але Тугар Вовк відрубує йому руку, рятуючи Максима. Тугар Вовк, Бурунда та десятитисячне військо монголів мертве, а Максиму вдається врятуватись. Відчуваючи що помирає, Захар Беркут виголошує пророчі слова: громадську єдність, завдяки якій було здобуто перемогу, буде втрачено, — лихі часи настануть для народу, але з часом відродиться вона, і настануть щасливі часи її відродження. У кінці твору автор риторично запитує, чи не настала та щаслива доба, про яку, помираючи, говорив старий Захар Беркут.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/zahar-berkut-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Українська мова вважається однією з самих мелодійних мов світу. Однією з самих співучих націй в світі вважаються українці. Вони співають не тільки в святковий день чи на весіллі. Горе та розбите серце теж виливається в піснях. Взагалі, українська нація дуже співуча.
Визначною особистістю в пісенній культурі стоїть Маруся Чурай. Багато пісень цієї поетеси стали народними. Мабуть, немає українця, який не чув би хоча б одну пісню Марусі. Її тексти відображують жіночі почуття.
Біографія цієї жінки оповита таємницями та загадками. Немає ніяких документальних фактів, що підтверджували б її існування. Та дослідники фольклору наполягають, що така історична особистість все ж таки існувала.
Маруся Чурай жила в сімнадцятому сторіччі в Полтаві. Вона була дочкою козака. Дівчина була закохана в парубка Григорія та матір хлопця була проти їх відносин. Він пішов на війну, а Маруся чекала свого коханого. Коли Григорій повернувся, то одружився на іншій в угоду своєї ненці. Глибока рана в душі дівчини не давала їй спокою. Вона загорілася ідеєю помсти. Тоді Маруся заварила зілля та отруїла свого коханого. Деякі літературні джерела пояснюють, що Григорій сам випив отруту, бо дівчина приготувала її для себе.
Спрага помсти змінилася тяжкою втратою. Дівчина весь свій біль виливала в пісні. Саме непрості взаємовідносини між чоловіком та жінкою будують основу всього пісенного шляху поетеси.
Пісня «За світ встали козаченьки» є автобіографічною. Маруся в ній описує як проводжала Григорія на війну. Пісня показує відношення матері до сина, а також тепле відношення хлопця до своєї дівчини. Він просить матір піклуватися за дівчиною наче за своєю дитиною. Маруся описує, як саме їй було важко того дня і що вона «виплакала всі очі».
Страждання, очікування та переживання дівчини описані в пісні «Віють вітри, віють буйні». Зі стихією дівчина порівнює свої думки та передчуття чогось тривожного.
Трагічне завершення відносин відображене в пісні «Ой не ходи Гриша». Вона застерігає Григорія про наслідки своїх страждань. В цій пісні Маруся нагадує про зілля та зізнається в гріху. Вона вважає, що саме помста є гідною нагородою за вчинки хлопця.
Пісні Марусі Чурай дуже цікаві та являють собою зразок української пісенної культури. Багато українських видатних письменників використовували їх в своїх творах. Вклад поетеси в культуру України неоціненний.
1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (No Ratings Yet)
http://ukrtvory.ru/tvir-na-temu-pisni-marusi-churaj.html