8. Установіть відповідність між характеристикою, портретом пта образами героїв, амальованих у повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять».
А подружка Люба
1 «Чого тільки не вмів. І Треба десь зробити січкарню, драча,
крупорушку чи керата, — співаючи, зробить, дайте тільки заліза,
дерева... А хочете вітряка, той вітряка вибудує під самі хмари, у Б бабуся
кузні вкус сокиру, у стельмашні злагодить воза й сани, ще й
дерев'яні квіти розкидає по них».
В мати
2 «Коли на городі з'являвся перший пуп'янок огірка чи зацвітав Г дідусь
повернутий до сонця соняшник, брала мене, малого, за руку і
вела подивитися на це диво, і тоді в блакитних очах її
джінка з далекого краю
назбирувалося стільки радості, наче вона була скарбничим усієї
землі».
3 «...Глибокоока... Її погляд шукає землі, а розгонисті брови
летять угору. ... потрісканими пальцями поправляє хустку, авії
чорних очах закипають темні сльози».
4 «Очі в неї карі, з краплинами роси, рум'янці темні, а губи
відстовбурчились рожевим потрісканим вузликом і чогось
радіють собі».​

Фольклору властива така риса, як традиційність, Фольклор бере витоки з народних традицій, своїми коренями він сягає у давнє минуле. Завдяки йому забез­печується нерозривний взаємозв’язок між минулим і су­часним, він також є скарбницею сталих народних зви­чаїв і стимулятором їх дальшого розвитку. «Головна оз­нака традиції — не косність, а певний ступінь сталості і неодмінно міцність спадкових зв’язків у розвитку,— пи­ше історик фольклору Б. Путилов.— Традиційність є спе­цифічна форма народного життя, культури, побуту, фор­ма його руху. Всякий фольклорний процес неминуче на­буває характеру руху всередині традиції, еволюції та трансформації традиції.

Народився А. Давидов 1938р. в с. Бочках Конотопського району на Сумщині в сім'ї вчителів. Після закінчення в 1960р. Ніжинського педінституту працював учителем біології. Деякий час був на комсомольській, партійній роботі. Далі присвятив себе літературній діяльності: завідував відділом природознавства у журналі

«Знання та праця», був головним редактором журналу «Барвінок», потім —

Директором видавництва «Молодь».

А. Давидов створив для дітей багато книг — у тому числі і науково-художніх, де розповідається про життя природи. Перша книжечка «Ширшає виднокруг» вийшла

1967р., далі — «Сонячні вершники», «Без креслень і кельми», «Знай, люби, бережи», «Скарб» та ін. Збірка повістей та оповідань «Не так вже й тісно на землі» дістала високу відзнаку — премію Лесі Українки.

Твори А. Давидова приваблюють глибоким знанням природи, любов'ю до неї, а також розумінням внутрішнього світу дітей. Письменник прагне прищепити їм бажання вивчати світ рослин і тварин, берегти його. Він пише й про людські стосунки, про дитячі справи, пригоди, вчить шанувати сучасне й минуле.

Цікаве оповідання «Вдячність» із циклу «Таємниці старого дуба». Дуб, наче жива істота гає все, що діється навкруги, пригадує своє довге життя, піклується про жолуді, які продовжують його рід. Але у дубі — дупло, й пишатися серед дерев йому вже недовго... Та ось приїхали до лісу люди — вчитель з учнями, полікували стовбур, замазали дупло, обгородили. І тут дуб із вдячністю впізнає у старому вчителеві юнака, якого він порятував у роки війни від ворога.

Оповідання це близьке до казки, які теж пише А. Давидов. Краща з них — про

Озивайка, лісового хлопчика, який доглядає ліс, дружить з тими, хто любить

Природу.