7. Установіть відповідність між художнім засобом та прикладом з твору
Художній засіб Приклад
1. персоніфікація
А. … біда біду перебуде:одна мине,десять буде
2. порівняння
Б. … стріне лихо на панському порозі
3. афоризм
В. … весело бачити степ, поля красні
4. епітет
Г. Дурно хліб мій їси!
Д. Прокіп ходив,наче ніч темна.

Українські народні родинно-побутові пісні дуже різноманітні за тематикою, настроєм, художніми засобами виразності. У них правдиво відображено все життя українського народу, багатство його духовного світу, найзаповітніші мрії і прагнення. Великий знавець українського фольклору, письменник Михайло Стельмах зазначав: "Нема такої значної події в житті народу, немає такого людського почуття, яке б не обізвалося чи рокотом грому, чи ніжною струною в українській ліриці, яку по праву можна назвати нашим національним скарбом і перлиною світової народної творчості".
Серед найпоширеніших родинно-побутових пісень — пісні про кохання, пісні про родинне життя, колискові та жартівливі пісні. У піснях про кохання передаються всі перипетії стосунків двох: і перше несміливе почуття, яке боїться виказати себе навіть поглядом, і відкрите утвердження щастя закоханих, і сумніви та образи, і біль розлуки, і невтішне горе зраджених, і мрії про майбутнє одруження. Виспівуючи свою любов, дівчина добирає зворушливі у своїй простоті й правдивості слова. Для неї від миленького кращого немає, бо гарне у нього все: і "любая розмова", і "що сам молод, під ним кінь ворон, ще й в сопілку грає!", навіть його сліди їй дорогі: "Та вирву я, вирву кленовий листочок, прикрию, пристелю милого слідочок..." В уяві юнака також постають найпоетичніші образи, коли він думає про свою милу — червона калина, чорноброва, пишна, "серденько, рибонька, дорогий кришталю".
Одним із найпоширеніших мотивів у піснях про кохання є мотив розлуки. І це не випадково: період розквіту народного пісенного мистецтва XV—XVII ст. був часом лицарської звитяги, далеких походів, запеклих боїв. Молоді люди бачилися одне з одним короткий час, а потім минали довгі роки очікування, і від того, як відзначав М. Гоголь, "кохання їх стає надзвичайно поетичним".
Пісні про родинне життя говорять про радість і смуток, щастя материнства й горе сирітства, сімейну злагоду й незгоду. Чимало пісень складено жінками, нещасливими в сім'ї, адже часто дівчину віддавали заміж за нелюба, котрий був, однак, багатим женихом. Потім, у чужій сім'ї, вона ставала наймичкою, над якою збиткувалася свекруха, бо "невістка — чужа кістка", яку бив чоловік-п'яниця.
Мати й дитя — це найпрекрасніші образи із загальнолюдської скарбниці духовності. Чуттєвий зв'язок, що з дня народження існує між матір'ю та дитиною, дуже точно відбивався у зворушливо щирих і безпосередніх колискових піснях. Усю любов і ніжність, бажання бачити своє дитя щасливим, розумним, здоровим, гарним мати вкладає в невибагливі рядки і простеньку мелодію, що підпорядковується ритму гойдання колиски. Монотонний тихесенький наспів і пестливі лагідні слова мають заспокоїти, приспати дитину, тому м'якенькими лапками підступає до мальованої колисочки муркотливий котик, голуби приносять на крильцях сон-дрімоту. І реальні котик, голуби, ластівки, і фантастичні Сонко та Дрімота в колискових піснях діють немов люди, що цілком відповідає дитячому первісному сприйняттю. Ці пісні водночас є і першими уроками, що в доступній формі знайомлять дитину з оточуючим матеріальним світом і моральними цінностями, заохочуючи їх до працелюбності, порядку, доброти і справедливості.
Від добродушного гумору до в'їдливого глузування — таким є широкий діапазон настроїв і почувань у жартівливих піснях. Іронія відчувається у самохарактеристиках: "хоч я гарна, та ледащо", "чи я собі не хазяйка та не господиня — три дні хати не мела, сміття по коліна". У жартівливих піснях постійно звучить протиставлення щедрих і скупих, роботящих і ледарів, скромних і хвалькуватих, кмітливих і недотеп, причому виразна перевага надається першим. Сміху бояться навіть ті, хто нічого не боїться. Так створюється колективна думка про народну мораль, етику й естетику.
Хоч би про що йшлося у ліричній пісні, вона зворушує щирістю й безпосередністю. Її творцям властиве конкретно образне мислення, вони говорять про те, що їх хвилює, викликає радість чи смуток. У родинно-побутових піснях яскраво вимальовується вдача людини: задерикувата чи покірна, вперта чи поступлива, сварлива чи лагідна, а крізь призму почувань однієї людини відбивається характер цілого народу. І саме співзвучність родинно-побутової пісенності із загальнолюдськими цінностями забезпечила їй любов та незгасаючу популярність у народі.

Пані де Реналь — дружина мера міста Верьера, мати трьох синів. Життя її протікає спокійно і безтурботно. Вона не цікавиться справами чоловіка і справляє враження простушки. Але Жюльєн Сорель, опинившись в будинку Реналей в якості наставника-гувернера, відразу ж звертає увагу на пані де Реналь, яка відрізняється «наївною грацією, чистою і живою». Луїза не любить свого чоловіка. До Жюльєна вона ще не знала пристрасті. Але всепоглинаюче почуття до молодого гувернеру перетворює г-жу де Реналь в палку і самовіддану жінку. Сила цієї любові настільки велика, що вона здатна подолати егоїзм Жюльєна, облагородити його внутрішній світ. … Я вся — одна суцільна любов до тебе. Навіть, мабуть, слово «любов» — це ще занадто слабо. У мене до тебе таке відчуття, яке тільки хіба до бога можна живити: тут все — і благоговіння, і любов, і слухняність … Жюльєн усвідомлює, що це не просто скороминущий зв’язок із заміжньою жінкою, це щось більше. У ньому зароджується у відповідь високе почуття. Але честолюбні задуми Жюльєна спонукають його розлучитися з пані де Реналь. Лист, який Луїза посилає маркізу де Ла-Молю, містить шокуюче зізнання в любовному зв’язку з Жюльєном Сорелем. Лист напівбожевільного характеру, написаний в стані афекту, був всього-на-всього спробою пані де Реналь перешкодити шлюбу коханої людини з іншою жінкою. «Бідність і жадібність спонукали цю людини, здатну на неймовірне лицемірство, спокусити слабку і нещасну жінку і таким шляхом створити собі деякий стан і вибитися в люди … Він не визнає жодних законів релігії. Сказати по совісті, я змушена думати, що одним із в досягти успіху є для нього зваба жінки, яка користується в будинку найбільшим впливом.» Луїза нічого не може змінити у власній долі, але бажання щастя виявляється непоборним. Любовне безумство пробуджує в ній силу духу, про яку вона раніше не підозрювала. Після вироку Жюльену пані де Реналь домагається зустрічі із засудженим на страту коханим. Жюльєн повертається в своїх почуття до Луїзи Його в кінці життєвого шляху «потягнуло до незлобивості і простоті». Жюльєн немов сповідається пані де Реналь: «У ті колишні часи, коли ми бродили з тобою в вержійскіх лісах, я міг би бути такий щасливий, але бурхливе честолюбство захоплювало мою душу в якісь невідомі далі. Замість того щоб притиснути до серця цю чарівну ручку, яка була так близько від губ моїх, я дозволяв майбутньому забирати мене від тебе; я весь був поглинутий незліченними битвами, з яких мав вийти переможцем, щоб завоювати якесь нечуване становище … Ні, я, напевно, так би й помер, не дізнавшись, що таке щастя, якби ви не прийшли до мене сюди, в в’язницю ». Почуття горя і втрати настільки велике, що через три дні після страти Сореля пані де Реналь помирає, обіймаючи своїх дітей.