5. Зробіть ідейно-художній аналіз вірша; Росте Антонич, і росте трава, і зеленіють кучеряві вільхи, Ой, нахилися, нахилися тільки, почуєш найтайніші з всіх слова, Дощем квітневим, весно, не тривояк! Хто стовк, мов дзбан скляний, блакитне небо, хто сипле листя — кусні скла на тебе? У решето ловити хочеш дощ? З всіх найдивніша мова гайова: в рушницю ночі вклав хтось зорі-кулі, на вільхах місяць розклюють зозулі, росте Антонич, і росте трава.
Зимою швидко сутеніє ,тому усі почали хвилювати.Де ж це Волохан?
Може він покинув нас?Його хазяїн зразу пішов його шукати.Почалася заметіль і сліди завіяло,про те було видно великі ями вириті Волоханом
.Ідучи ,далі хазяїн поміти лисячі сліди менші від собачих.
Виявилося,що Волохан грався у снігу і раптово помітив ,що там ходять польові миші.Волохан був не один ,поблизу ходив лис який борсався в снігу в пошуках їжі.Вони рискали по галявині аж поки не натрапили один на одного.Почалася біганина.Волохан біг за лисом майже наздоганяв,але сили його покинули і він навіть не усвідомив ,що лис його завів далеко у незвідані ще ним території.Він вив ,ніби плакав ,але його ніхто не чув.
Але згодом хазяїн знайшов його і собака ,ніби ожив від зустрічі з ним.
Він ішов по переду обнюхуючи все і шукаючи дорогу додому.А коли дійшов ,то з радістю побіг до знайомого житла і людей)
Кожному з нас неважко уявити звичайну маленьку людину, у якої маленькі життєві запити і свої особисті нехитрі прагнення. Така людина добре розумує, що їй ніколи не доведеться стати видатною та управляти долями людства, але це їй і не потрібно. Віна зі смиренністю сприймає свою долю і радіє вже тому, що у неї добра сім’я – гарні батьки та сестра. Вона любить їх, вони люблять її. Дбайлива людина, вона намагається до своїм рідним, чим може. У цієї людини є сокровенна мрія – накопичити грошей для того, щоб сплатити за навчання сестри у консерваторії. Так би і прожила ця маленька людина в міру щасливе, в міру сумне життя, не нарікаючи на долю, не прагнучи чогось недосяжного. Але ось одного разу …
У своїй новелі «Перевтілення» Ф. Кафка створює у читача незвичайну ілюзію. Навіть любов виявляється неспроможною перед обличчям неймовірної метаморфози. У казках найчастіше за потворною зовнішністю ховається прекрасна людина, а ось у «Перетворенні» лише вигляд жахливої комахи віднімає у головного героя твору Грегора Замзі право зберегти свою людську сутність.
Зрозумілий та затишний світ цього персонажу в одну мить розколюється навпіл, валиться та ховає його під своїми уламками. Неспроможною виявляється любов, обриваються усі його родинні та дружні зв’язки і на Грегора обрушується страшна самотність. Все, що залишається у його житті – це відмова. Відмова у розумінні і співчутті, роботі і грошах, людській мові і друзях. Герой стає без вини винним, а для своїх рідних перетворюється у безкорисний тягар. Тепер Грегор – нещастя, ганьба і покарання сім’ї. Незважаючи на те, що йому вдалося зберегти свою сутність, його не існує для інших, він втратив право на існування. Виявляється, що від того, який у тебе зовнішній вигляд, залежить ставлення до тебе не тільки оточуючих, але й самих рідних і близьких людей. Тому і вийшло так, що той, хто ще вчора був любимим батьком, сьогодні стає об’єктом знущання. Навіть фізичні страждання, описувані Ф. Кафкою у новелі «Перевтілення», стають тільки зовнішнім проявом нестерпних душевних мук і не затьмарюють тих духовних страждань, яких зазнає ця людина.
Але найжахливіше те, що герой твору сприймає таке до себе ставлення як належне і охоче з усіма погоджується, що винен. Винен незрозуміло як у тому, що втратив свою людську подобу. Так, як прийняв Грегор долю маленької непомітної людини, так само смиренно він прийняв і самотність, страждання, біль та смерть. Вражає майже протокольна сухість, з якою Ф. Кафка описує смерть героя новели, яка потрясає більше, ніж красномовніший художній опис: «Грегор – будь що буде – втиснувся у двері. Одна сторона його тулуба піднялася, він навскоси ліг у проході, один його бік був зовсім зранений, на білих дверях утворилися потворні плями … ». Єдиним емоційним штрихом тут є епітет «потворні». Це і погляд тих, хто гає за муками комахи, яка ще недавно була людиною, і страждання героя – я потворний, я знаю, але вибачте…
Смерть Грегора виявляється позбавленням для всіх. Сім’я радіє. «Ну от, – сказав пан Замза, – тепер ми можемо подякувати Бога». Бездушністю це не назвеш вже тільки тому, що мова про наявність душі у подібних людей вже не йде. Байдужість, бридливе відштовхування всіх, хто не схожий на більшість, хто не такий, як усі, ситий спокій на протязі усього життя – ось ідеал щастя для сім’ї Замзи.
Гротескно перебільшуючи деталі у своїй новелі «Перевтілення», Ф. Кафка знайшов дуже виразний символ для «інших». Читачам досить легко знайти паралелі в реальному житті, знайти подібні перетворення і такі ж самі відносини до нещасних, чимось несхожих на інших. І сьогодні тебе можуть викинути із системи суспільних і людських відносин за різні удавані «гріхи» – національність, колір шкіри, рідну мову, власні погляди, нестандартну поведінку, оригінальну творчість або політичну приналежність. Нажаль, все це може бути достатнім приводом для того, щоб натовпу відмовити тобі у праві залишатися людиною. Як ми бачимо, наш світ не дуже змінюється у кращій бік, та все залежить від нас самих, бо ми самі й є носіями моральних цінностей і людських душевних відносин у суспільстві, які потрібно прищеплювати іншим і відстоювати у будь-яких умовах.