4. Непереможною силою, що рухає вчинками, поведінкою, вибором Соломії (повість "Дорогою ціною"), є *
Б дружба
Г патріотизм
В кохання
А обов'язок
3. Через що Остапа пов'язали турецькі жовніри? *

А бо він вважався біглим
В оскільки ухилявся від сплати податків
Б через циган
Г за вказівкою зрадника
1. М. Коцюбинський у повісті "Дорогою ціною" закріпачений український народ порівнює з *

В уярмленим волом
Б диким туром
Г роботящим конем
А голодним вовком
5. Епізод, у якому Соломія намагається визволити Остапа, коли його переправляють турки на інший берег, є у творі *

Г розв'язкою
А зав'язкою
В кульмінацією
Б розвитком дії
7. Про що говорить дід Платон: "Вона буває всяка. Одна глибока і бистра, як Дніпро, друга, як Десна ось, третя, як калюжка - по кісточки..."? ("Ніч перед боєм" О. Довженко) *

В душу
Г злість
Б доброту
А воду з криниці
12. Що об'єднує твори "Дорогою ціною", "Ніч перед боєм", "Шпага Славка Беркути" у розумінні їх значення для сучасного читача? *

В вони вчать розрізняти історичні епохи, які в них змальовані
Б вони вчать тому, що потрібно виховувати у собі певні людські якості та чесноти
А вони вчать любити Батьківщину
Г вони впливають на засвоєння учнями курсу української літератури
2. Тікаючи від охорони, Остап із Соломією нагадували *

Б тварин, яких цькували собаками
А сполоханих птахів
В листячко, що тріпотіло від сильного вітру
Г тремтіння людей перед бурею
11. Особливостями композиції повісті Ніни Бічуї "Шпага Славка Беркути" є *

А введення казкових, фантастичних елементів
Б наявність багатьох відступів, листів, снів
Г зміщення часових площин, заглиблення у психологію
В наявність оповідача, розповідь ведеться від першої особи
6. Вірним товаришем, що приносить Остапові різні звістки світу, є *

Г вітер
В дощ
А лелека
Б шум комишу
8. Чого, на думку дідів, не вистачало солдатам? ("Ніч перед боєм" О.Довженко) *

Г сміливості
Б любові до рідної землі
А ненависті
В патріотизму
9. В оповіданні О. Довженка "Ніч перед боєм" важливим моральним уроком для солдатів став *

Г вчинок воїна Овчаренка
Б вчинок танкіста Івана Дробота
А подвиг командира Петра Колодуба
В вчинок діда Платона й діда Савки
10. Відшукайте проблему, якої не порушено у повісті Ніни Бічуї "Шпага Славка Беркути" *

Б самовдосконалення й самореалізація дитини
Г відповідальність людини за свої вчинки
В віра у свій талант
А збереження життя дитини

Так споконвiку було: однi    умирають з ганчiркою в руцi, а другi    тяглися до стяга зорi i йшли за    хвостами комет, горiх розкусивши буття.    / м. хвильовий /  там, де закiнчується пушкiнська вулиця у мiстi харковi, за студентським  гуртожитком "гiгант" колись знаходилось мiське кладовище, яке нинi переобладнано у  молодiжний парк. за старою церквою залишили для нащадкiв кiлька могил - п.  гулака-артемовського, драматурга м. кропивницького, художника с. василькiвського.  розквiт нацiонального вiдродження останнiх рокiв повернув нам iм'я миколи  хвильового (фiтiльова). члени товариства "спадщина" вiдновили могилу одного iз  найталановитiших зачинателiв украïнськоï лiтератури початку xx столiття.  у поемi "електричний вiк" микола хвильовий писав:     i хiба посмiє вiчнiсть    шпурнути в моє обличчя    докiр?   творчiсть прозаïка, поета, критика, публiциста - яскравий приклад  самовiдданого служiння iдеï "загiрноï комуни", яка стала причиною  трагедiï. письменник бунтував, сумнiвався, боровся, переживав, помилявся i  каявся. це не могло не знайти вiдбитку в новелах, що побачили свiт у 1923-1927 рр.  найбiльшу увагу розкриттю психологiï мрiйникiв, романтикiв революцiйноï  доби автор придiлив у новелi "я (романтика)". новелiст прагнув розкрити душевний  конфлiкт мiж старим i новим. вiдомий лiтературознавець о. бiлецький вiдзначав, що  твiр "силою своєю не має собi аналогiй у новiтнiй прозi".  новела "я" має лiричний зачин. саме з нього постає зримий, реальний образ  матерi-украïни: "з далекого туману, з тих озер, загiрноï комуни  шелестить шелест: то йде марiя! матiр приходить до сина, коли вiн має хвилинку для  перепочинку мiж жорстокими битвами". "моя мати - наïвнiсть, тиха жура i  добрiсть i мiй неможливий бiль, i моя незносима мука теплiють у  лампадi фанатизму перед цим прекрасним печальним образом".  але поступово наростає тривога, насувається гроза, син бачить в очах матерi "двi  хрустальнi росинки".  чому ж у чудових очах рiдноï людини сльози, над чим плаче мати-украïна?   мабуть, над дилемою гуманностi та фанатизму, людяностi та слiпоï вiдданостi  абстрактнiй iдеï. письменник прагне осмислити протиставлення  свiтлого i чорного, добра i зла, що поселили ся у душi головного героя новели.  з одного боку - це iнструмент, який має вершити революцiйний суд, а з другого -  людина, яка вмiє любити, бути нiжною, яка невидимою силою любовi пов'язана з  матiр'ю.  м. хвильовий по-новому розкрив перед читачем споконвiчну суперечку мiж життям i  смертю. стомлений син шукає спокою на старечих материнських долонях. "я - чекiст,  але я i людина", - пiдкреслює головний герой. отже, хочеться вiрити, що цiєю  людиною насправдi має чинитися справедливий суд iменем народу. але мiж двома  началами терзається душа м'ятежного сина: андрюша i мати, тагабат - людина, з  холодним розумом i з каменем замiсть серця. герой не бачить виходу. саме у такi  хвилини вiн, комунар, викликає спiвчуття.  через роздвоєнiсть душi син мусив застрелити матiр. "тодi я у млостi, охоплений  жаром якоïсь неможливоï радостi, закинув руку на шию своєï матерi й  притиснув ïï голову до своïх грудей. потiм пiдвiв маузера й нажав  спуск на скроню". i це в iм'я революцiï, в iм'я дороги до загiр-них озер  невiдомоï прекрасноï   письменник намагався пiдвести нас до висновку, що такий вчинок мiг здiйснити  тiльки справжнiй революцiонер, який в критичну хвилину "голови не згубив". але ми  все бiльше починаємо розумiти, що фанатична вiдданiсть iдеï несе тiльки зло,  вбиває почуття справедливостi, почуття розумiння добра i правди, руйнує людську  особистiсть, людське "я".  "там, у далекiй безвiстi невiдомо горiли тихi озера загiрноï комуни". цими  сумними словами закiнчується трагiчна новела - драма роздвоєностi людськоï  особистостi, примушує нас замислитися над величчю матерi, котру вбиває син. а  украïна, що породила революцiонера, морально знiвiченого абстрактною iдеєю,  прощає йому цей смертний грiх.  новела м. хвильового "я (романтика)" стала своєрiдним викриттям жорстокостi та  несправедливостi новоï системи. намагання вбити в собi людину, вбити добро в  iм'я фанатизму, призводить до переродження в дегенерата.  разом iз своïми героями письменник шукав виходу iз лабiринтiв iсторiï,  помилявся i пророкував, свято вiрив i люто ненавидiв, i, нарештi, не витримав  дуалiзму сучасноï йому доби. пролунав але нiколи вiчнiсть не  жбурне у бiк письменника докiр. i цьому свiдчення - нагробок йому серед могил  видатних людей харкiвщини.

Івоніка федорчук — батько михайла і сави — людина чесна і трудолюбива. від природи він спокійний і лагідний, «з предивно ніжним почуттям і добротливо несмілим серцем». небагато радісних хвилин подарувало йому життя. він був колись «бідним зарубником», який хилився «перед людьми й богом», тяжко заробляв гроші, щоб потім купити собі землю. лише невсипущою працею хлібороб досяг усього. важко і наполегливо працюючи разом із дружиною марійкою, івоніка стягся на чотири гектари землі, яку хоче передати синам. «як я колись замкну очі, то хочу, аби моя земля перейшла в робочі вона підпливла нашою кров’ю і нашим потом», — говорить герой повісті. тому не дивно, що земля для нього — жива істота, рідна й дорога, з якою в уяві він розмовляє, обожнює її. івоніка любить її як джерело свого достатку, поваги, щастя, моральної стійкості.