3.Вимовте кілька разів пошепки звуки [і], [у]. Який з цих звуків має вищий власний тон, а який – нижчий?
4. Запишіть наголошені голосні української мови в порядку зростання
висоти їх власного тону.

Головним героєм п'єси є Герасим Калитка — сільський багатій, основою багатства якого є земля. Маючи «шматочок кругленький» в двісті десятин, він прагне більшого: «Всю землю навкруги скуплю, їдеш день — чия земля? Калитчина! їдеш два — чия земля? Калитчина! їдеш три — чия земля? Калитчина!.. Диханіє спирає ...» Весь смисл життя Калитки, всі його помисли, вся енергія спрямовані на придбання землі.Але для цього потрібні гроші. Звичайно, добуває їх Герасим важкою працею: сам не доспить і не прогуляє, але і своїм рідним та наймитам не дасть змарнувати час. Не від того він, щоб і заробити на близьких: з кума Савки, який просить позичити грошей, Калитка хоче взяти великий процент та ще й вимагає «запродажню запись» на воли. Заради грошей Герасим ладен чортові душу запродати, тому й захопила його перспектива вигідно придбати фальшивих сто тисяч. Коли ж він зрозумів, що став жертвою обману, не знайшов нічого кращого, ніж накласти на себе руки: для Калитки «краще смерть, ніж така потеря!»Я не можу однозначно стверджувати, що Герасим Калитка — негативний персонаж. У нього, як і у кожної людини, є й позитивні риси. Він любить землю, по-своєму дбає про дітей, хоче забезпечити їхнє майбутнє, є надзвичайно працьовитим та цілеспрямованим. Усі розрахунки та плани Калитки грунтуються на реальній основі. Примарливе прагнення Копача знайти скарб його не захоплює. Сам Бонавентура змушений констатувати тверезу заповзятливість таких, як Калитка, «хазяйственних мужиків», які поступово прибирають до своїх рук маєтки родовитих дворян. «Хазяйственний мужик, — каже він, — велике діло! Ворушіться, ворушіться! Крутіть головою: купили у Борща, купуйте у Смоквинова, а там у Щербини ... Пани горять, а мужички з пожару таскають ... Це не пустяк!.. Вони привикли омари там, шампанське — от грошики й ухнули, а там і іменія ахнули! А ви галушечки, картопельку, кулешик, чехоньку, та й то не щодня, а воно жирок і наростає ...»Та жадоба збагачення повністю заволоділа Герасимом, засліпила його, зробила злим та деспотичним. Йому шкода шматка хліба для наймитів, хоч саме вони своєю працею тримають величезне господарство Калитки. Він не дозволяє запрягти коней, щоб підвезти свою дружину три верстви до церкви, бо «скотина гроші коштує».Та я не засуджую Герасима, а, швидше, співчуваю йому. Адже, на мою думку, гроші — не найважливіше у житті, і щастя за гроші не купиш. Калитка не був по-справжньому щасливим і за свої вчинки отримав по заслузі.                                                                            Можна щось з відси взяти))    

Олена Теліга – Безсмертне

Упало світло ліхтарів
На день конаючий і тихий,
Та перед смертю він зустрів
Посмертні свічі — дивним сміхом.

І, мабуть, кожний з нас відчув
Той сміх, як переможну силу,
Як перенесену свічу
За межі схилу.

І це тому я, мов у сні,
Пішла серединою вулиць,
І очі, зустрічні, ясні,
Не глянули, а розчахнулись.

Та я минала всі вогні,
Як світло не своєї брами,
Бо чула: жданий довгі дні —
Вже йде з безсмертними дарами.
***
Олена Теліга – Весняне

Розцвітають кущі жасмину,
Грає сонце в височині!
Чи зустріну, — чи не зустріну?
Чи побачу тебе, чи ні?

І куди б скерувати кроки,
Щоб тебе я могла знайти?
Тільки бачу, іде високий,
Приглядаюсь, чи тож не ти…

І не вітряно і не хмарно,
Все заповнює весняний сміх!
Цілий день я проброжу марно,
Не зустрівши очей твоїх.

Та зате серед ночі, любий,
У весняному моєму сні, —
Поцілуєш мої ти губи
І щось ніжне шепнеш мені.

***
Олена Теліга – Життя

Василеві Куриленкові

Зловіщий брязкіт мрій, розбитих на кавалки,
І жах ночей, що покривають плач,
Ти, зраджений життям, яке любив так палко,
Відчуй найглибше, але все пробач.

Здається, падав сніг? Здається, буде свято?
Заквітли квіти? Зараз чи давно?
О, як байдуже все, коли душа зім’ята,
Сліпа, безкрила, сунеться на дно…

А ти її лови! Тримай! Тягни нагору!
Греби скоріше і пливи, пливи!
Повір: незнане щось у невідому пору
Тебе зустріне радісним: “Живи!”

Тоді заблисне сніг, зашепотіють квіти
І підповзуть, як нитка провідна,
Ти приймеш знов життя і так захочеш жити!
Його пізнавши глибоко, до дна!

***
Олена Теліга – Без назви

          Д.Д.

Не любов, не примха й не пригода, —
Ще не всьому зватися дано!
Ще не завжди ж у глибоких водах
Відшукаєш непорушне дно.

І коли Твоя душа воскресла
Знову мчиться у осяйну путь,
Не питай чиї натхненні весла
Темний беріг вміли відштовхнуть.

Не любов, не ніжність і не пристрасть,
Тільки серце — збуджений орел!
Пий же бризки, свіжі та іскристі,
Безіменних, радісних джерел!

***
Олена Теліга – Я руцi, що била, — не пробачу…

* * *

Я руцi, що била, — не пробачу —
Не для мене переможний бич !
Знай одно: не каюсь я, не плачу,
Нi зiтхань не маю, нi злоби.

Тiльки все у гордiсть замiнила,
Що тобою дихало й цвiло,
А її тверда й холодна сила
Придушила тепле джерело.

Але нaвiть за твою шпiцруту
Стрiл затрутих я тобi не шлю,
Бо не вмiю замiнять в отруту
Вiдгорiле соняшне — “люблю”.