Пишу гарно але з помилками попереджаю одразу!Історичне минуле нашого народу було є і буде одним з найяскравіших прикладів мужності хоробрості та незламності Українського духу!Як не прикро це визнавати ,але Україна більшу частину свого існування залишалася слаборозвиненою,невільною країною в якій заборонялося не те що поширення культури та розвитку а навіть рідна мова!Це дійсно зіграло важлив у роль на формуванні сучасної незалежної держави.
Звичайно ,що історія та наше минуле зіграло не аби яку роль на формуванні і нашої молоді.Коли хлопці дивлятьчя на славетні подвини своїх пращурів -козаків вони майже цілком поринають у ту войовничу та пригодницьку атмосферу відразу виникає біжання захищати свою Батьківщин так-як її захищали наші батьки ті діди.Деякі несуть цей запал напротязі всього життя і сповнюють свій дух бажанням до цілковитої незалежності!Адже,якщо документи й свідчать ,що ми уже не кріпаки і нікому не підвладні я не вважаю це цілковитою правдою!Хоч життя й налагодилось правди в ньому не побільшало!
Звичайно історія вплинула і на дівчат!Українки завжди були найгарнішими і залишаються такими і понині!Ми завжди були працьовиті та невсипущі хазяйки!
Історія виховола наш дух нашу волю заклала звички та традиції давніх часів їх будемо нести з собою все життя!Моя Батьківщина,моє натхнення!Її історія це наче рядки білого вірша!Я пишаюся ,що я українка! тНу мабуть якось не дуже да?
Кожен поетичний твір, про який з них не йшла мова, завжди намагалися вмістити велику життєву мудрість і об’єднати це з виконавчою красою поетичного слова автора. Безліч поетів тому створили велику кількість якісних творів для того, щоб порадувати своїх читачів і відкрити їм нову, раніше невідому і незрозумілу сторону життя. Існує безліч поезій, але тих, які дійсно красиво підносять явище патріотизму, насправді не так і багато. Саме з цієї причини саме гарні патріотичні твори знаходять свій відгук у душі людини, в особливості, якщо мова йде про українця.
Великий український поет Василь Симоненко у своєму прекрасному поетичному творі «Лебеді материнства» зміг успішно об’єднати тему любові до власної матері з любов’ю до своєї батьківщини. У творі автор відкриває думки матері щодо майбутнього свого сина. Мама розмірковує про те, що її синові належить пройти дуже багато. Будуть в його житті справжні друзі, буде багато дівчат. І, насправді, і тих, і інших можна вибирати, вдосконалюватися за життя, змінюючи коло своїх знайомств. У той же час варто відзначити, що мама впевнена у тому, що батьківщину людина змінити не може. Батьківщина дана такою, якою вона є, як і рідна мати. Як правило, мати любить свою дитину, якими б негативними рисами вона не володіла. У неї дійсно може бути безліч недоліків, але материнська любов перевершує все, про що б не йшла мова. Те ж саме можна сказати і про рідну країну. Батьківщину не можна вибирати. Багато людей незадоволені своєю батьківщиною, але вони просто не розуміють, що в житті не завжди є місце для вибору того, що тобі здається більш комфортним. У житті людини є щось більш важливе, ніж споживчий і цинічний підхід. Щоб бути справжньою людиною, важливо мати щось піднесене, духовне. Для цього потрібно цінувати батьківщину, незалежно від того, подобається вона тобі чи ні. Відмовитися від власної батьківщини – це абсолютно аморально. Я думаю, що автор хотів сказати у своїй поезії саме про це.
Говорячи особисто про мене і про моє ставлення до того, про що писав Василь Симоненко, я можу з упевненістю сказати, що я в повній мірі поділяю його думки щодо неможливості вибору матері і рідної країни. Людина є нерозривним породженням своїх батьків і своєї рідної землі. Вона не може їх зрадити, адже так вона ніколи не стане щасливою. Зраджуючи свою рідню, людина зраджує саму себе, свою сутність, адже людина нерозривно пов’язана як зі своєю батьківщиною, так і своїми батьками.
Пишу гарно але з помилками попереджаю одразу!Історичне минуле нашого народу було є і буде одним з найяскравіших прикладів мужності хоробрості та незламності Українського духу!Як не прикро це визнавати ,але Україна більшу частину свого існування залишалася слаборозвиненою,невільною країною в якій заборонялося не те що поширення культури та розвитку а навіть рідна мова!Це дійсно зіграло важлив у роль на формуванні сучасної незалежної держави.
Звичайно ,що історія та наше минуле зіграло не аби яку роль на формуванні і нашої молоді.Коли хлопці дивлятьчя на славетні подвини своїх пращурів -козаків вони майже цілком поринають у ту войовничу та пригодницьку атмосферу відразу виникає біжання захищати свою Батьківщин так-як її захищали наші батьки ті діди.Деякі несуть цей запал напротязі всього життя і сповнюють свій дух бажанням до цілковитої незалежності!Адже,якщо документи й свідчать ,що ми уже не кріпаки і нікому не підвладні я не вважаю це цілковитою правдою!Хоч життя й налагодилось правди в ньому не побільшало!
Звичайно історія вплинула і на дівчат!Українки завжди були найгарнішими і залишаються такими і понині!Ми завжди були працьовиті та невсипущі хазяйки!
Історія виховола наш дух нашу волю заклала звички та традиції давніх часів їх будемо нести з собою все життя!Моя Батьківщина,моє натхнення!Її історія це наче рядки білого вірша!Я пишаюся ,що я українка! тНу мабуть якось не дуже да?
Кожен поетичний твір, про який з них не йшла мова, завжди намагалися вмістити велику життєву мудрість і об’єднати це з виконавчою красою поетичного слова автора. Безліч поетів тому створили велику кількість якісних творів для того, щоб порадувати своїх читачів і відкрити їм нову, раніше невідому і незрозумілу сторону життя. Існує безліч поезій, але тих, які дійсно красиво підносять явище патріотизму, насправді не так і багато. Саме з цієї причини саме гарні патріотичні твори знаходять свій відгук у душі людини, в особливості, якщо мова йде про українця.
Великий український поет Василь Симоненко у своєму прекрасному поетичному творі «Лебеді материнства» зміг успішно об’єднати тему любові до власної матері з любов’ю до своєї батьківщини. У творі автор відкриває думки матері щодо майбутнього свого сина. Мама розмірковує про те, що її синові належить пройти дуже багато. Будуть в його житті справжні друзі, буде багато дівчат. І, насправді, і тих, і інших можна вибирати, вдосконалюватися за життя, змінюючи коло своїх знайомств. У той же час варто відзначити, що мама впевнена у тому, що батьківщину людина змінити не може. Батьківщина дана такою, якою вона є, як і рідна мати. Як правило, мати любить свою дитину, якими б негативними рисами вона не володіла. У неї дійсно може бути безліч недоліків, але материнська любов перевершує все, про що б не йшла мова. Те ж саме можна сказати і про рідну країну. Батьківщину не можна вибирати. Багато людей незадоволені своєю батьківщиною, але вони просто не розуміють, що в житті не завжди є місце для вибору того, що тобі здається більш комфортним. У житті людини є щось більш важливе, ніж споживчий і цинічний підхід. Щоб бути справжньою людиною, важливо мати щось піднесене, духовне. Для цього потрібно цінувати батьківщину, незалежно від того, подобається вона тобі чи ні. Відмовитися від власної батьківщини – це абсолютно аморально. Я думаю, що автор хотів сказати у своїй поезії саме про це.
Говорячи особисто про мене і про моє ставлення до того, про що писав Василь Симоненко, я можу з упевненістю сказати, що я в повній мірі поділяю його думки щодо неможливості вибору матері і рідної країни. Людина є нерозривним породженням своїх батьків і своєї рідної землі. Вона не може їх зрадити, адже так вона ніколи не стане щасливою. Зраджуючи свою рідню, людина зраджує саму себе, свою сутність, адже людина нерозривно пов’язана як зі своєю батьківщиною, так і своїми батьками.