3. Мастерская юного читателя Исследуй выразительные средства в произведении. Соеди
линией.
...Казалось, не слова, а жемчужины
нанизывала она на длинную нить.
Эпитет
* Акын Барлас - сокровищница
рассказов и песен...
сравнение
* Жемчужные слова, чудесные
дары внимательному слуху...
олицетворени
* Эти голоса то взвивались в вышину,
то тихо стелились по земле и журчали,
то неслись, как вихрь...
ответ:ЕкспозиціяРедагувати
Іван Сила приїжджає до столиці, щоб знайти роботу та своє призначення в житті.
Зав'язкаРедагувати
На вокзалі він стає свідком погоні трьох дядьків за Міхою Голим і заступився за нього. Силач влаштувався вантажником на вокзалі. Іван Сила перемагає Велета на атракціоні.
Розвиток діїРедагувати
Іван Сила тренується в доктора Брякуса. Встановлює перший рекорд — рекорд Республіки, перемігши фаворита поліції Магдебуру. Доктор Брякус складає плани подальшої співпраці з Іваном Силою. Тренер несподівано гине в автомобільній катастрофі…
КульмінаціяРедагувати
Іван Сила виборює титул найсильнішої людини світу
Розв'язкаРедагувати
Після розпаду цирку «Бухенбах» через бажання директора і деяких акторів, Іван змушений побудувати власне життя по-новому.
Объяснение:Автор – Олександр Гаврош
Рік видання – 2007
Жанр – Повість
Тема – розповідь про Івана Фірцака – людину неймовірної сили.
Ідея – Показати на прикладі життя Івана Сили: як ставити мету та як її досягати
Головні герої – Іван Сила, Міха Голий, агент Фікса, карлик Піні, мадам Бухенбах, Фандіго, міс Крокі, Пацака Макурі, Мілка, Піцікато, Пандорський, доктор Брякус
Експозиція – приїзд Івана до столиці з метою знайти роботу та самореалізуватися
Зав’язка – тренування героя в доктора Брякуса, встановлення першого рекорду, родота в цирку мадам Бухенбах
Кульмінація – виборювання Іваном титулу найсильнішої людини світу
Розв’язка – вимушений розпад цирку Бухенбах
Моє ставлення до української мови
Любов до рідного краю, до Батьківщини виявляється в любові до рідного слова. Словом рідним треба дорожити, як честю матері, як совістю. Якщо людина байдужіє до рідної мови, то в її душі вмирає краса рідної землі, вона втрачає зв'язок з нею. Людина стає без роду, без племені, котиться перекотиполем у безодню бездуховності й жорстокості, перетворюючись на подобу людини. Але що то значить бути бездуховною людиною? Це просто істота, біологічна істота без серця, без душі.
Ми часто милуємося краєвидами природи. Слухаємо шепіт дерев у саду, спів птахів у гаю. Бачимо, як журно хилиться колос пшениці на ниві в очікуванні хліборобських рук. Зачудовано гаємо, як квіти ніби вибігають на берег річки й здивовано дивляться на її швидкий плин у невідомість. Замріяно стоять верби на березі, опустивши зелені коси у воду. Про що вони мріють?
Земна краса завжди прагнула натхненного слова. Воно лишилося в багатющій скарбниці української пісні, казки, легенди, поезії. Хай же вічно звучить музика народного слова. Нехай неповторні його пахощі стануть для кожного з нас найдорожчими і найріднішими. Саме так я уявляю собі ставлення до рідної мови.
Думка моїх однокласників була одностайна: людина не може існувати без своєї мови, без культури свого народу.
Я не закликаю всіх одягати національний одяг, — від цього українцем не станеш, але не знати українцям своєї мови просто соромно. Вважаю, що кожен повинен знати мову й пісні своєї бабусі, яка так щиро колись розповідала нам казки, яка вчила співати. Щиро вдячна своїй бабусі за те, що вона прищепила мені любов до рідної мови, до рідної землі.