Згадаймо зі шкільної літератури старших класів драму-феєрію Лесі Українки „Лісова пісня”. Її головний герой Лукаш зі своєю матір’ю та дядьком Левом звели невеличку хатку в лісі. З самого початку його зачаровує краса лісу, і він хоче грати й грати, милуватися природою. А й справді, ліси на Волині дуже гарні і зачарують не лише хлопчину, а будь-кого, хто туди завітає. Лукаш зустрів Мавку і закохався в неї з першого погляду, Адже ж вона й справді красуня. Та, нажаль, не у всьому я можу його підтримати. Розмовляючи з Мавкою вперше, він пестив її, голубив, обіцяв ледь не „Золоті гори”, а в звичайний інший день докоряв їй за те що вона не приносить користі, не працює по господарстві, та ще й мати сварять за неї. Таким чином хлопчина згубив своє кохання у повсякденному клопоті, забувши, що Мавка не звичайна сільська дівчина, яка звикла до роботи, а тендітна лісова істота, що все своє життя проживає граючись та співаючи, у злагоді з природою. Вона звикла радіти усьому: співу пташок, квіту рослин. Лукаш теж любив природу, та під час роботи не зважав на це. Мавка могла знайти в ньому те, чого не звидить звичайна людина, вона побачила його душу, яка співала через сопілку, і покохала його через його спів. Покохала щиро й віддано, одразу й назавжди. Згодом Лукаш почав виробляти таке, що зрозуміти його мені не вдалося: він одружився з Килиною, щоб показати Мавці, вона не „Лісова царівна”, адже Мавка його, щоб Килина більше не приходила до них, бо чуло серце Мавки, що недобра ця жінка. Жив з нелюбою собі жінкою, а потім зник на довгий час. Незрозуміло, чому він перемінив своє ставлення до Мавки, бо казав він їй про свою любов велику, і про те, що люди паруються на все життя, як голуби.
Ads by optAd360 Якби я став на його місце з самого початку твору, то, мабуть, спробував би урівноважити ситуацію одразу. Все ж краще було б не доводити до конфліктних ситуацій. Я допоміг би Мавці пристосуватись до свого ритму життя, дав зрозуміти матері, що я кохаю Мавку і не збираюсь так відступатись. Вона здібна дівчина і може навчитись усього. Найголовніше те, що вона бажає навчитись усього цього повсякденного клопоту. Вона чемна і не свариться, не ображає нікого. А веселішу дівчину ще спробуй знайти. Моральні закони того часу були трохи іншими, та все ж хатка була в лісі, і ніхто не бачив, що у них відбувається. Через деякий час було б весілля, та не з Килиною, а з Мавкою. Я думаю, що далі все пішло б по-іншому: ми зажили б щасливо, разом. Дуба столітнього не зрізали б і при мені, і при дітях і онуках моїх, і далі через покоління зберігали б дуб сього, як символ родинного щастя нашого та поєднання природи і людини, реального і міфічного.
П’єса Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч» розповідає цікаву історію про низькі людські почуттях і якостях. Як зрозуміло з самої назви твору, найголовнішою мотивацією для головного героя твору є тільки гроші. Герасим Калитка був дуже жадібним, не мав нічого більш важливого в своєму житті, ніж збагачення. В цілому цей образ був досить характерним для того часу. Тоді справді гроші і земля були надзвичайно важливими для людини і її успішного життя.
У відповідності до змісту твору, Герасим Калитка дуже любив дві речі – гроші та землю. У творі наведено величезна кількість прикладів того, як він все це любить і наскільки він жадібний у зв’язку з усім цим. Він докоряв своїх слуг за зайвий з’їдений ними шматок хліба, хотів одружити свого сина на багатій дівчині, яку син не любив. Він був жадібний навіть по відношенню до власної дружини, яка просила дати їй коней, що добратися до міста. Більше того, Герасим Калитка був готовий на будь-які хитрощі і навіть на незаконні дії, щоб хоча б трохи збагатитися. Одного разу до нього в гості прийшов єврей і запропонував за кілька тисяч справжніх грошей купити сто тисяч грошей фальшивих, які неможливо розпізнати. Герасим був настільки жадібний, його свідомість було настільки помутнілою, що він погодився на цей очевидний обман. Крім того, йому були сильно потрібні гроші, щоб дати їх у борг під заставу чужої землі Смоквина, а потім витребувати цю землю собі. На жаль для Герасима, сто тисяч, видані йому євреєм, виявилися простими папірцями, а тому він не зміг купити землю Смоквина, та й видані єврею гроші були втрачені.
Немає жодних сумнівів у тому, що навіть якщо б афера Герасима Калитки виявилася успішною, щасливою ця жадібна людина ніколи не стала би. Вся проблема в тому, що людська жадібність просто не має меж. Якщо людина жадібна, вона ніколи не заспокоїться. Помилково вважати, що багаті люди не можуть бути жадібними, тому що у них багато грошей. Навпаки, якщо людина багата, значить, гроші для неї дуже важливі. А це в свою чергу говорить про те, що вона їх надзвичайно цінує і ні за що не віддасть і не поступиться будь-кому іншому ні за яких обставин.
Можна з упевненістю говорити про те, що Герасим Калитка не заспокоївся б, якби отримав землю Смоквина. Більше того, ця удача зробила б його ще більш жадібним до грошей і до землі. Він би відчув, що у нього все виходить, що всі його афери проходять, а тому продовжив би шукати можливості наживатися на оточуючих. Я думаю, що невдача Герасима повинна була послужити йому уроком і показати йому, що гроші і земля можуть зіпсувати людину.
Ads by optAd360
Якби я став на його місце з самого початку твору, то, мабуть, спробував би урівноважити ситуацію одразу. Все ж краще було б не доводити до конфліктних ситуацій. Я допоміг би Мавці пристосуватись до свого ритму життя, дав зрозуміти матері, що я кохаю Мавку і не збираюсь так відступатись. Вона здібна дівчина і може навчитись усього. Найголовніше те, що вона бажає навчитись усього цього повсякденного клопоту. Вона чемна і не свариться, не ображає нікого. А веселішу дівчину ще спробуй знайти. Моральні закони того часу були трохи іншими, та все ж хатка була в лісі, і ніхто не бачив, що у них відбувається. Через деякий час було б весілля, та не з Килиною, а з Мавкою. Я думаю, що далі все пішло б по-іншому: ми зажили б щасливо, разом. Дуба столітнього не зрізали б і при мені, і при дітях і онуках моїх, і далі через покоління зберігали б дуб сього, як символ родинного щастя нашого та поєднання природи і людини, реального і міфічного.
П’єса Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч» розповідає цікаву історію про низькі людські почуттях і якостях. Як зрозуміло з самої назви твору, найголовнішою мотивацією для головного героя твору є тільки гроші. Герасим Калитка був дуже жадібним, не мав нічого більш важливого в своєму житті, ніж збагачення. В цілому цей образ був досить характерним для того часу. Тоді справді гроші і земля були надзвичайно важливими для людини і її успішного життя.
У відповідності до змісту твору, Герасим Калитка дуже любив дві речі – гроші та землю. У творі наведено величезна кількість прикладів того, як він все це любить і наскільки він жадібний у зв’язку з усім цим. Він докоряв своїх слуг за зайвий з’їдений ними шматок хліба, хотів одружити свого сина на багатій дівчині, яку син не любив. Він був жадібний навіть по відношенню до власної дружини, яка просила дати їй коней, що добратися до міста. Більше того, Герасим Калитка був готовий на будь-які хитрощі і навіть на незаконні дії, щоб хоча б трохи збагатитися. Одного разу до нього в гості прийшов єврей і запропонував за кілька тисяч справжніх грошей купити сто тисяч грошей фальшивих, які неможливо розпізнати. Герасим був настільки жадібний, його свідомість було настільки помутнілою, що він погодився на цей очевидний обман. Крім того, йому були сильно потрібні гроші, щоб дати їх у борг під заставу чужої землі Смоквина, а потім витребувати цю землю собі. На жаль для Герасима, сто тисяч, видані йому євреєм, виявилися простими папірцями, а тому він не зміг купити землю Смоквина, та й видані єврею гроші були втрачені.
Немає жодних сумнівів у тому, що навіть якщо б афера Герасима Калитки виявилася успішною, щасливою ця жадібна людина ніколи не стала би. Вся проблема в тому, що людська жадібність просто не має меж. Якщо людина жадібна, вона ніколи не заспокоїться. Помилково вважати, що багаті люди не можуть бути жадібними, тому що у них багато грошей. Навпаки, якщо людина багата, значить, гроші для неї дуже важливі. А це в свою чергу говорить про те, що вона їх надзвичайно цінує і ні за що не віддасть і не поступиться будь-кому іншому ні за яких обставин.
Можна з упевненістю говорити про те, що Герасим Калитка не заспокоївся б, якби отримав землю Смоквина. Більше того, ця удача зробила б його ще більш жадібним до грошей і до землі. Він би відчув, що у нього все виходить, що всі його афери проходять, а тому продовжив би шукати можливості наживатися на оточуючих. Я думаю, що невдача Герасима повинна була послужити йому уроком і показати йому, що гроші і земля можуть зіпсувати людину.