Реалі́зм (лат. realis — «суттєвий», «дійсний»,;— «річ») — стиль і метод у мистецтві й літературі. У мистецтві й літературі реалізм прагне до найдокладнішого опису явищ, без ідеалізації. Проте поняття реалізм дуже широке: реалістичним можна назвати монументальне єгипетське мистецтво, але реалістами є й митці, які з фотографічною точністю копіюють природу. Популярність реалізму зумовлена загальною доступністю і зрозумілістю його мистецьких засобів, тому його тенденції в українському мистецтві проявлялися за кожної доби, і як стиль він актуальний понині.
Визначальні риси реалізму
раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів); правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей; принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність; характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя; конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний б формування художньої правди; вільна побудова творів; превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва; розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей —--- Рома́н соціа́льно-побуто́вий — основний різновид реалістичного роману. Для нього характерна ідеологізація приватного життя, побуту персонажів. Письменники-реалісти, передовсім французькі реалісти Стендаль, Оноре де Бальзак, Флобер Гюстав, англійські Чарлз Діккенс і Вільям Теккерей — розсувають сюжетні рамки й до особистісного, долучають сцени й епізоди, що охоплюють життя усього суспільства та епохи. Соціально-побутовий роман часто відтворює конфлікт між людиною та суспільством і в такий б намагається розв'язати його або констатує неможливість усунення конфлікту (Іван Тургенев, Лев Толстой, Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний та ін.).
Я прочитала роман Валер'яна Підмогильного"Місто".Це перший урбаністичний роман в українській літературі.У ньому показані проблеми села і міста.На мою думку,роман актуальний і в наш час.Тому що,сучасна молодь прагне виїхати з села і налагоджувати своє життя в місті,там більше перспектив на майбутнє.Головним героєм є Степан Радченко.У романі показано,як змінюються його цілі,орієнтири та його характер.Спочатку він переїхав з села до Києва,щоб здобути освіту.Він не хотів залишатися в місті назавжди,а хотів повернутися в село,щоб потім до йому розвиватися.Степан упевнений,що завоює місто,бо воно для нього"старий порох,що треба стерти".Письменник зобразив людину,в якій постійно борються добро зі злом, яка інколи заради особистого утвердження здатна вчинити щось аморальне, і водночас — це неординарна особистість, не позбавлена вміння скептично, а то й іронічно, сприймати себе та довколишній світ.Можна вважати,що Степан підкорив місто,адже він досяг значних успіхів та став відомим письменником.Та на мою думку-це місто підкорило його,тому що,воно поглинуло його,залишивши порожнечу в душі.
Визначальні риси реалізму
раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);
правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;
принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;
характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;
конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний б формування художньої правди;
вільна побудова творів;
превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва;
розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей
—---
Рома́н соціа́льно-побуто́вий — основний різновид реалістичного роману.
Для нього характерна ідеологізація приватного життя, побуту персонажів. Письменники-реалісти, передовсім французькі реалісти Стендаль, Оноре де Бальзак, Флобер Гюстав, англійські Чарлз Діккенс і Вільям Теккерей — розсувають сюжетні рамки й до особистісного, долучають сцени й епізоди, що охоплюють життя усього суспільства та епохи. Соціально-побутовий роман часто відтворює конфлікт між людиною та суспільством і в такий б намагається розв'язати його або констатує неможливість усунення конфлікту (Іван Тургенев, Лев Толстой, Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний та ін.).