2. Герої твору "Дорогою ціною" М.Коцюбинського зібралися втікати А. в Туреччину
Б. на Дон
В. за Дніпро
Г. за Дунай, у Січ​

Чим довше живу та більше взнаю, тим більш суперечливим постає світ переді мною. З одного боку, в ньому є чимало доброго. Є батьки, які люблять мене та піклуються про мене. В нас є затишний будинок, де можна сховатися від холодів та негоди. Ще в мене є друзі, з якими мені цікаво проводити час, які допомагають, коли мені це потрібно. Крім того, мене оточує багата та природа, що дарує усе необхідне для життя, до того ж радує очі своєю красою. Є безліч цікавих речей у світі, що роблять його по-справжньому чудовим.А з іншого боку, в нашому світі є багато болю – хвороби, нещасні випадки, злочини, війни, знищення природи, людська ненависть, зрада, підлість, жадібність, заздрість. Хоч вони не трапляються з кожним з нас щосекунди, проте ми часто чуємо про них від інших, взнаємо з телебачення та інтернету. І це, безумовно, лякає. Не лише через те, що починаєш усвідомлювати, що в житті може трапитися будь-що, в тому числі й погане, а й тому, що, мабуть, чужого болю не буває. Хіба можна спокійно дивитися на горе того, хто втратив близьку людину? Хіба нам байдуже, коли хтось плаче, бо його образили, зрадили? І як цьому зарадити?Нажаль, часто я помічаю, що люди стають байдужими до нещасть інших. Усі ми надто заклопотані, виснажені, не маємо часу, сил, грошей. Ми перестаємо співчувати людині, в якої неприємності чи горе. Ми кажемо «сам винен» або «треба було думати раніше». Ми з полегшенням зітхаємо, що неприємності оминули нас самих. Нас привчають до того, що кожен сам за себе і всього має досягати своїми силами. Проте, сили кожного – не невичерпні, часом саме їх раптовий кінець спричиняє хвороби, нервові зриви, крах планів та втрату близьких. Саме тому, що ми всі – люди, ми маємо спробувати бути добрішими один до одного.Крізь усю багатовікову історію людства, де одні люди використовували інших, саме доброта звичайних людей допомагала йому виживати. Добрі жінки не переставали турбуватися про дітей – і своїх, і чужих, покинутих, чоловіки – підтримувати їх та допомагати один одному, друзі – ділитися хлібом та дахом над головою, лікарі – рятувати хворих, сміливі – переховувати невинних втікачів. Без них – добрих людей – навряд чи наша цивілізація зайшла б так далеко.Добро – це бачити в людині насамперед людину, а не чужака, ворога, конкурента, інструмент досягнення цілі. Це зробити для іншого те, що складно для нього, але зовсім легко для тебе. Добро – це людяність, взаємодо це особливе ставлення одне до одного та до всього живого на планеті. Саме добро, а не нові технології та багато грошей, рятує світ та людство від фізичного та духовного знищення.

Творча спадщина видатного дiяча украïнськоï культури П. Кулiша майже 60 
рокiв заборонялася iдеологами комунiстичного режиму, але зараз повернулася до 
скарбницi духовного життя украïнського народу, допомагає нам; краще зрозумiти 
героïчнi i трагiчнi сторiнки украïнськоï iсторiï.
Пантелеймон Кулiш служив украïнськiй нацiональнiй iдеï. Так, у листi до 
Г. Рентель (1862) вiн писав: "Кращого вiд украïнцiв в iдеï нема нiчого, 
але ... небагато в нас людей гiдних, решта 
- дурноляпи, можливо, бiльше шкiдливi, нiж кориснi для розповсюдження в 
суспiльствi рятiвноï для майбутнього украïнськоï iдеï".
Чим же цiнний для нас Кулiш? Саме вiн написав новаторський твiр "Чорна рада", 
пiднiсши ним украïнську лiтературу до свiтового рiвня. Саме вiн започаткував 
украïнський iсторичний роман. П. Кулiш був мистецьким новатором у галузi 
перекладу свiтовоï лiтератури украïнською мовою, та ще й в той час, коли 
виданi були укази про заборону рiдноï мови, вiн перший переклав Бiблiю, 
створив перший украïнський правопис на фонетичнiй основi ("Кулiшiвка"), 
створив "Граматику" для украïнських шкiл.
У своïх творах порушував важливi проблеми, якi є актуальними й сьогоднi: 
батьки i дiти, кохання й подружнє життя, патрiотизм i незалежнiсть держави, 
ставлення влади до народу, народна мораль, добро i зло.
Усе своє життя Кулiш служив украïнськiй нацiональнiй iдеï, у нiй 
- його єдина мета, у нiй вiн був послiдовний.
Так I. Франко писав: "Кулiш усе життя своє шукав шляхiв, палаючи пристрастю 
сказати якесь велике слово. У даний момент твердо переконаний у правотi своєï 
думки, вiн усе ж незабаром вiдкидав ïï, щоб знову з такою ж 
самовпевненiстю захищати яку-небудь iншу. Цi питання складали трагедiю його життя, 
але вносили фермент у лiтературне життя Украïни..."
Важливим є те, що письменник широко вiдтворив життя рiзних сфер тогочасного 
суспiльства та типових представникiв усiх соцiальних верств.